Козацький генерал та фельдшерка: як дружина врятувала чоловіка від коронавірусу

Ключові моменти:

• Подружжя з Балти прожило разом понад пів століття, зберігши взаємну підтримку, повагу та спільні цінності.
• Чоловік пройшов шлях від педагога і керівника до очільника козацького осередку та генерала козацтва.
• Дружина все життя працює фельдшеркою, лікує кілька поколінь людей і залишається в професії й нині.
• Під час захворювання чоловіка на COVID-19 саме вона лікувала його вдома, коли медики не могли приїхати.
• Подружжя переконане: секрет міцного шлюбу не в ідеальності, а в умінні бути поруч у найважчі моменти.

Букетний період, що тривав п’ять років

Останній осінній місяць для подружжя Клишавчук з міста Балта знаковий. У листопаді п’ятдесят років тому вони поєднали свої долі. І у листопаді ж відзначила сімдесятиріччя пані Ганна.

Ганна та Володимир жили у селі Піщана на одній вулиці. Але помітили одне одного в школі, коли Ганна навчалась у восьмому класі, а Володимир – у дев’ятому.

– Можна, проведу тебе додому? – запитав одного дня юнак, і дівчина погодилась.

Так почалося їхнє кохання довжиною у все життя. Цукерково-букетний період тривав п’ять років. За цей час Володимир вступив на історичний факультет Одеського університету імені Мечникова і, провчившись кілька курсів, перевівся на вечірній факультет та запропонував Ганні руку і серце.

Тоді дівчина здобувала професію своєї мрії – навчалася на третьому курсі фельдшерського відділення Котовського (тепер Подільського) медучилища. З дитячих літ бачила себе лікарем. Малою бігала до Піщанської лікарні, проводжаючи сусідку на роботу.

– Напевне, любов до професії медика у мене в крові. Адже обидві мої тітоньки по татовій лінії медики. А ще сама лікарня у Піщаній була двоповерхова, велика, ошатна, люди в білих халатах – це спонукало бачити себе лікаркою, – розповідає Ганна Миколаївна.

Отримавши диплом, вона поїхала до коханого в Одесу.

Лікує вже третє покоління швейників

Згодом чоловіка перевели в Балту на посаду директора профтехучилища, і вони переїхали сюди вже з донечкою Галинкою.

Спочатку пані Ганна працювала медсестрою в районній лікарні. Потім – фельдшеркою на Балтській швейній фабриці, де працює й донині, та по сумісництву патронажною медсестрою у Червоному Хресті.

– Мої обов’язки – профілактика хвороб працівників фабрики, імунізація, медогляди, проведення інструктажу з молоддю. Мені приємно працювати вже з третім поколінням швейників, – зізнається Ганна Миколаївна.

Якось до неї підійшов студент: «Ви врятували мені життя. Дякую, що навчили». Жінка здивувалась. Хлопець розповів, що, обідаючи, подавився. А вдома був один. Тоді згадав, як фельдшерка навчала їх надавати першу допомогу, і зміг допомогти собі сам.

Як то бути – за генералом козацтва?

– Виходила я заміж за лейтенанта, а стала дружиною генерала козацтва, – жартує жінка.

Свого часу за пропозицією балтянина Віталія Сапожника у Балті був започаткований козацький осередок. Балтяни загорілися, пошили козацькі строї, щороку збиралися на козацькі ради у Києві та Тернополі. Тоді Володимир Клишавчук очолив козацтво, а згодом рішенням Січової Ради йому було надано звання генерала-осавула Українського козацтва. Козацький осередок він очолював вісімнадцять років і завжди в усьому мав підтримку дружини.

Про кохання: «Виходила я заміж за лейтенанта, а стала дружиною генерала козацтва».

На запитання, чи легко бути дружиною генерала козацтва, пані Ганна відповіла:

– Зізнаюсь, цікаво. То був час повернення до нашої славної історії, і ми жили цими патріотичними подіями. Їздили козацькими шляхами у Саврань, Ананьїв, Одесу, Київ. Про наш осередок та про мого чоловіка згадує у книзі «Балта: місто, освячене вічністю» відомий письменник Богдан Сушинський. Як чоловік отримав генерала, я замовляла у Севастополі вишитий козацький кашкет. А вже тут зшили козацький мундир з генеральськими лампасами.

Але не тільки відродженням козацького духу переймався пан Володимир. За часів його директорства у Балтському ПТУ покращувалась матеріальна база. А символ механізаторів – трактор, який він привіз з колгоспу, й досі стоїть на постаменті біля училища.

Коли ж працював заступником головного лікаря Балтської районної лікарні з господарської частини, брав участь у зведенні дерев’яного храму-каплички Святого Луки. 

Приємно радувати людей

– Ти даруєш людям радість, – каже мені Володимир. – Я насправді дуже люблю тішити людей, робити їм якісь подарунки, дарувати квіти.

Букети троянд Ганна Миколаївна дарує з величезної трояндової клумби, яку доглядає на фабричному подвір’ї. Жінка завела собі зошит, в якому позначено всі дні народження співробітників фабрики.

– Люди мають відчувати, що про них пам’ятають. Тому кожен із них отримує на свято трояндовий букет. А якщо день народження припадає взимку, то дарую квіти зі свого кабінету. Тут у мене понад сімдесят вазонів, які вирощую спеціально для святкових подій.

Про квіти: «У моєму кабінеті понад сімдесят вазонів – я вирощую їх, щоб дарувати людям радість на свята».

Ганна Миколаївна зізнається, що дуже любить своїх дівчат, свою роботу, тому й у свої літа ще не готова залишити її.

– То велике щастя, коли тебе розуміють, – каже Ганна Миколаївна. А ми з чоловіком якраз зійшлися характерами. Напевне, тому й розуміємо одне одного з першого погляду. Де б не працював Володимир, я завжди його підтримувала, а він і досі старається вгадати всі мої бажання.

Дружина рятувала чоловіка сама

У тому, що його дружина справжній фахівець у медицині, Володимир Іванович вкотре переконався, як хворів на Covid. Адже дружина сама підіймала його на ноги. Лікарі не приїжджали на виклики, і Ганна Миколаївна лікувала чоловіка, інколи беручи поради телефоном від інших фахівців. І їй вдалося врятувати коханого, хоча це було дуже складно, бо у Володимира Івановича гіпертонія, цукровий діабет. Перенесена хвороба позначилася на його здоров’ї. Однак вони тримають курс на повну реабілітацію.

Є подружжю Володимира та Ганни Клишавчук що згадати, є про що розповісти нащадкам. Вони тішаться донечкою, яка має дві вищі освіти, та зятем, який закінчив будівельний інститут з червоним дипломом і пішов боронити українську землю від російської навали. А онука Аліна сьогодні навчається на двох факультетах Одеського університету імені Мечникова: іноземних мов і міжнародних відносин, втілюючи мрію дідуся, який хотів стати «міжнародником».

Які секрети міцного шлюбу?

– Ми разом переживаємо скрути, разом молимося, разом радіємо досягненням дітей. Секрет щасливого шлюбу в тім, що насправді ніяких секретів немає, – каже Ганна Миколаївна. – Головне – прагнути зрозуміти одне одного, після суперечки не сердитись довго, не критикувати одне одного, не боятися поступатися і в будь-яких питаннях шукати компроміси. А ще – частіше обіймати одне одного та дарувати цілунки.

Про мудрість: «Секрет щасливого шлюбу в тім, що насправді ніяких секретів немає. Головне – частіше обіймати одне одного».

Як зазначає пан Володимир, в молодості кудись спішили, прагли якогось ідеалу, були вимогливими до себе і до того, хто поруч.

– Життя навчило приборкувати власну гординю і поважати думку іншого. З плином часу наші почуття стають міцнішими, – впевнений пан Володимир.

З цими словами Володимир Іванович ніжно взяв дружину під руку і, попрощавшись зі мною, вони вирушили неспішними кроками по шляху п’ятдесят першого року свого подружнього життя. 

Читайте також:

• Вона має 20 тварин та керує музеєм: секрети жінки з Борсуків яка встигає все
• Старша школа стане профільною та трирічною: у Балтському ліцеї розповіли, що це означає та як все працюватиме
• Мешканці Балти розповіли, як живуть з відключеннями світла: рецепти подолання проблем