Колишня вулиця П’ятницького в Одесі – нині Володимира Винниченка: ким були ці люди

Костянтин П’ятницький – культовий директор школи в Одесі

Спершу про те, хто ж такий П’ятницький. Хороша була людина, тямуща, потрібна Одесі – судячи з того, що писала про неї наша майже тезка, газета «Одеські новини» у трьох (!) вересневих 1895 номерах. Матеріали у них були присвячені 30-річчю педагогічної діяльності тодішнього директора Другої Одеської чоловічої гімназії Костянтина Андрійовича П’ятницького.

Народився він у 1841 році у Чернігівській губернії, у дворянській родині. Ще в гімназії пристрастився до вивчення давніх мов, згодом вони стали його спеціальністю. Потім – Київський університет, історико-філологічний факультет. Педагогічні здібності Костянтина виявилися ще в університеті, і студент П’ятницький учительствував у недільній школі.

Після університету він у 1865 році став учителем 2-ї гімназії в Одесі. Через рік був переведений до Рішельєвської гімназії (зараз – Рішельєвський ліцей). Через три роки П’ятницький відбув у закордонне відрядження для ознайомлення з гімназіями та викладанням стародавніх мов у Берліні, Дрездені та інших містах Німеччини. Службу в Рішельєвській гімназії Костянтин Андрійович продовжував до 1873 року, коли був призначений інспектором нової відкритої Першої прогімназії. Через 3 роки його перевели до Сімферополя директором гімназії.

А за 2 роки він повернувся до Одеси. І всього себе віддав роботі для рідного міста. П’ятницький створив прецедент, коли наполіг на придбанні міністерством освіти будівлі, де розташовувалася Рішельєвська гімназія, у свою (міністерства) власність. Воно було перебудовано та пристосовано до вимог навчального закладу. При гімназії створили пансіон (це наявність гуртожитку з 3-разовим харчуванням).

В Одесі це була перша будівля для середнього навчального закладу, придбана у власність міністерства. Раніше тут подібні навчальні заклади розташовувалися в орендованих та найчастіше незручних, не пристосованих приміщеннях.

Фіналізуємо цю коротку розповідь про цю людину, яка залишила свій позитивний слід в історії Одеси, цитатою з тієї дореволюційної газети: «Під її освіченим керівництвом було виховано кілька поколінь юнаків, з яких уже багато хто сам працює з користю на різних суспільних теренах».

Письменник та політик Володимир Винниченко: соціаліст, який виступив проти більшовиків

Зараз ця вулиця має ім’я Володимира Винниченка. Це український політичний та державний діяч, письменник.

Винниченко народився 1880 року і став однією зі знакових постатей Української революції 1917-1921 років. Він один із найвідоміших діячів Центральної Ради, перший голова українського уряду – Генерального секретаріату Української Центральної Ради, автор та співавтор усіх основних законодавчих актів УЦР. Перший голова Директорії УНР (1918 рік).

З Директорії 1919-го Винниченко вийшов, не погодившись із політикою орієнтації на Антанту. 1920-го приїхав до москви, зустрічався з Троцьким, Зінов’євим, Каменєвим. Йому було запропоновано стати наркомом закордонних справ УРСР, але Винниченко вже переконався у неможливості співпраці з Радами та виїхав за кордон.

Підсумок своєї політичної кар’єри, живучи вже в Австрії, він підбив мемуарно-публіцистичним тритомником «Відродження нації». 1922-го він переїхав до Чехословаччини. А взагалі Володимир Винниченко – автор численних драматичних, белетристичних та публіцистичних творів.

Зібрання його творів в Україні видавалися в 21 томі (1923-28 рр.) та в 23 томах (1928-1930рр). Тоді в УРСР його вважали пролетарським письменником. Але 1933 року Винниченко, протестуючи проти Голодомору 1932-1933 років в Україні, звернувся з відкритим листом до Політбюро ЦК КП(б)У. Після цього твори Винниченка було заборонено та вилучено з усіх бібліотек СРСР.

Помер Володимир Кирилович Винниченко 1951 року у Франції. Там він жив із 1925 року. У роки Другої світової за відмову співпрацювати з нацистами потрапив до концтабору. Після закінчення війни закликав до загального роззброєння та мирного співіснування народів світу. У романі «Слово за тобою, Сталіне!» (1950 рік) звернувся до тирану та узурпатора з пропозиціями демократизації в Радянському Союзі.