До їхніх послуг — усі кольори, які здатен передати екран, проте кінорежисери все частіше воліють показувати свої історії в монохромі. Наскільки чорно-білі фільми взагалі доречні в 21 столітті? З'ясовуємо на прикладі восьми недавніх картин!
Відтоді, як фільми здебільшого стали кольоровими, кінороби все одно періодично повертаються до лаконічної чорно-білої картинки. Так, у 80-х був «Скажений Бик» Мартіна Скорсезе, у 90-х — «Список Шиндлера» Стівена Спілберга, у нульових — кіноадаптація коміксу Френка Міллера «Місто Гріхів», а в 2012 році чорно-білий і німий «Артист» здобув Оскар як найкращий фільм року. Але за останні п’ять років можна помітити, що чорно-білих фільмів дедалі більшає. З найсвіжіших прикладів — чилійський фільм «Граф» (El Conde), який на 80-му Венеціанському кінофестивалі отримав нагороду за найкращий сценарій. То що це — модний тренд, який скоро зійде нанівець, чи єдиний спосіб розкрити потенціал деяких кінокартин? Розбираємося разом.
Зловісне пророцтво трьох відьом і підбурювання дружини призводить лорда Макбета до вбивства короля і захоплення трону.
У цій кіноадаптації Шекспіра світло і тінь — різкі й майже реальні на дотик — відіграють не менш важливу роль, ніж актори. Багато критиків після перегляду заявляли, що «Трагедія Макбета» — візуально приголомшлива картина, гідна навіть увійти в десятку найкрасивіших фільмів століття.
Голлівуд 1930-х років очима сценариста-алкоголіка Германа «Манка» Манкевича, який працює над сценарієм культового «Громадянина Кейна».
Фінчер вирішив, що розповісти залаштунки створення «Громадянина Кейна» вийде найкраще, якщо перейняти стилістику зйомки фільмів з тридцятих-сорокових. Тому монтаж, манера акторів говорити свої репліки, навмисне шиплячий звук, музика, а також «сигаретні опіки» в кутку кадру, що сигналізують — пора міняти бобіну з плівкою, — все це «Привіт!» з минулого.
Кадр з фільму «Манк»
Два доглядача маяка — старий Томас Вейк і молодий Томас Говард — намагаються зберегти здоровий глузд, живучи на віддаленому і загадковому острові Нової Англії в 1890-х роках. А зробити це не так вже й просто: чоловікам ввижається привид вбитої чайки, русалки, та й один одному вони не довіряють.
Як знімати фільм, якщо хочеш, щоб він максимально нагадував фільм жахів із сорокових? Взяти на озброєння чорно-білу гаму, квадратний кадр, а також плівка з «подряпинами»! І, звісно ж, талановитих акторів, які немов прибули з тієї епохи.
І Альфонсо Куарон, і Кеннет Брана виступили в обох випадках і режисерами, і сценаристами, «Рома» і « Белфаст» — частково автобіографічні фільми про неспокійні часи, які вони спостерігали дітьми. Можливо, обидва режисери хотіли таким чином опрацювати свої почуття і спогади, а чорно-білий колір фільмів показує — це те, що назавжди залишилося в минулому.
Історія життя звичайної сім’ї середнього класу в Мехіко 1970-х. Головні героїні — покоївка Клео і мати чотирьох дітей Софія — справляються не тільки з особистими викликами, а й потрапляють в епіцентр громадянських заворушень, що закінчилися трагедією.
На дворі — 1969 рік. Дев’ятирічний Бадді росте в сім’ї протестантів у Белфасті, що в Північній Ірландії. Очима хлопчика, який багато помічає, але не все може правильно зрозуміти, ми спостерігаємо за наростаючим громадянським конфліктом, який виливається у вуличні заворушення.
У цих трьох фільмах режисери вирішили поєднати чорно-білі епізоди з кольоровими, що кожного разу викликало обговорення серед критиків і глядачів — а чи так це було необхідно? Зрозуміти це можна тільки після перегляду. Але навряд чи б вони справляли таке ж враження, будучи повністю кольоровими.
Історія американського вченого Роберта Оппенгеймера та його ролі у створенні атомної бомби.
Крістофер Нолан любить порушувати правила кінооповіді — то час у нього йде у зворотному порядку, то події однієї години, дня й тижня відбуваються одночасно. Навіть у закостенілому жанрі кінобіографії він вирішив зробити все по-своєму. За словами режисера, чорно-біла частина фільму — це епізоди, де розказано об’єктивну правду, а ось кольорові — домисли та інтерпретації режисера.
Заснована на бестселері Джойс Керол Оутс, «Блондинка» переосмислює життя однієї з найяскравіших ікон Голлівуду, Мерилін Монро.
Глядачі обговорювали багато версій, чому частина фільму знята в ЧБ, одна така версія схожа на трактування аналогічного прийому в «Оппенгеймері» — наявність чи відсутність кольору розмежовує реальні події та допущення. Однак, знавці біографії Монро цю теорію розбили —- припущень у фільмі в обох випадках настільки багато, що місцями від реальної біографії Монро тут хіба що імена. Режисер же розставив усі крапки над «і»: після Мерилін збереглося сотні, якщо не тисячі, фотографій у різних образах, багато з яких відтворено у фільмі. І якщо фото було чорно-білим, то таким ставав і весь епізод.
«Французький вісник» — щотижневий вигаданий журнал, який закривається після смерті головного редактора. Редакція має випустити останній номер, а отже, до нього мають увійти найкращі матеріали.
Вес Андерсон відомий своєю яскравою картинкою з насиченими кольорами. Згадайте його ж «Готель Гранд Будапешт» з його наднасиченою лілово-рожево-бордовою гамою. Чому ж цього разу половина його фільму немов покарана і позбавлена фарб? Одна з причин — режисер хотів таким чином віддати данину поваги кінокартинам Французької нової хвилі. Є більш очевидне, але від цього не менш цікаве трактування. «Французький вісник» — газета, а отже, у неї бувають кольорові та чорно-білі шпальта.
Доречі про газети! Триває передплата-2024 на «Одеське життя», а як це зробити — читайте тут.
Кадр з фільму «Французький вісник»Читайте також:
Зображення: IMDb
В Одесі за короткий час сталися три трагедії – діти скоїли самогубство. Влада закликає посилити… Read More
Чому Україна ризикує втратити докази міжнародного екологічного злочину Read More
Одеса отримала нові автобуси від Київщини, і частина вже вийшла на міські маршрути. Решта машин… Read More
23 лютого мешканці кількох будинків у Пересипському районі тимчасово залишилися без водопостачання. Через ремонт на… Read More
Попри тривалі відключення електроенергії, одесити отримують більші платіжки за світло. Чому так відбувається, хто відповідає… Read More
Тамара Хміадашвілі працювала з провідними майстрами кіно, створювала культові стрічки та виховала не одне покоління… Read More
