Ким був «український Чапаєв» та яку вулицю в Одесі назвали його ім’ям

Служив цареві, більшовикам, боровся проти України

Ще 1936 року Сталін «порекомендував», щоб у Києві з’явився пам’ятник «українському Чапаєву». Рекомендацію виконали вже після смерті тирана: пам’ятник Щорсу відкрили 1954 року до 300-річчя так званого возз’єднання України з росією. Це був бронзовий колос вагою 7 тонн і висотою майже 14 метрів. Наразі він зберігається на території Державного музею авіації України. Отже, трохи докладніше про Миколу Щорса. Ким був цей чоловік, про якого, крім іншого, навіть оперу склали?

Ви також можете дізнатися: Хто такий Святослав Ріхтер, ім’ям якого названо вулицю в Одесі

Народився 1895 року в Чернігівській губернії у багатодітній родині робітника. У 1905-1909 роках навчався у церковно-парафіяльній школі. У 1910 році вступив до військово-фельдшерської школи в Києві, яку закінчив у 1914 році. 1916-го – військове училище у Полтаві. Був підпоручиком у царській армії, учасник Першої світової. 1918-го записався у більшовики, став командиром бригади, що складалася в основному з чекістів та угорських інтернаціоналістів.

1919-го після взяття червоними Києва Щорса було призначено комендантом міста. Ось тому 1954-го його і посадили на коня в самому центрі Києва. Пікантний факт: під час створення пам’ятника для відтворення образу Щорса скульпторові позував студент… Леонід Макарович Кравчук, у майбутньому перший президент незалежної України. Саме проти цієї незалежності й боровся Щорс.

Вбито в лоб або в потилицю?

30 серпня 1919 року в бою з 7-ю бригадою Галицької армії біля села на Житомирщині, перебуваючи на передовій, Щорс був убитий «за нез’ясованих обставин».

Читайте також: Наступив на іржавий цвях і помер: як в Одесі з’явилася вулиця Подбельського

За офіційною версією – від кулі, що потрапила в голову, коли він у бінокль розглядав поле бою. Але! Деякі дослідники інкримінували вбивство Щорса якомусь Іванові Дубовому – його заступнику. Саме він бинтував голову смертельно пораненого Щорса, який помер у нього на руках.

«Куля увійшла попереду, – стверджував Дубовий, – і вийшла ззаду». Але коли медсестра хотіла змінити першу, поспішно зроблену пов’язку на голові вже мертвого Щорса на акуратнішу, Дубовий не дозволив.

Є думка – щоб ніхто не порівнював вхідний та вихідний отвори в черепі від кулі. Чи був постріл у потилицю? І за розпорядженням саме Дубового тіло Щорса без медичного огляду відправили для поховання за півтори тисячі кілометрів до Самари: мовляв, звідти родом дружина Щорса.

У момент загибелі Щорса поряд був не лише Дубовий. Там був і уповноважений реввоєнради армії Павло Танхіль-Танхилевич, посланий з інспекцією членом РВС армії Семеном Араловим.

В останнього зі Щорсом були дуже неприязні стосунки. Тож можливим виконавцем вбивства Миколи Щорса деякі дослідники називали Танхіль-Танхилевича (до речі, він родом з Одеси), а можливим замовником – Аралова.

Причина? Письменник Василь Гроссман у романі «Життя і доля» згадує «про молоденького офіцерика Щорса, який наказав відшмагати у своєму вагоні членів комісії, надісланої Реввійськрадам ревізувати щорсівський штаб».

Тож не виключено, що Щорс раніше надрав дупу самому Аралову і той вирішив розрахуватися. Але все це бездоказово, тобто те, що зараз називається конспірологією. Що цікаво, до 1935 року ім’я Щорса не було широко відоме, про нього не згадувала навіть Велика Радянська Енциклопедія.

Ідею «українського Чапаєва» наказав «розкрутити» Сталін, і 1939 року з’явився художній фільм Олександра Довженка «Щорс». Пізніше про Щорса написали кілька книг, пісень, оперу, його ім’ям назвали школи, вулиці, села та навіть місто.

Війна пам’яток

І ще «в тему»: що буде на місці пам’ятника Щорсу у столиці, мені поки що невідомо. А ось про те, що було знати цікаво. Так ось, там з 1872 по 1926 роки височів пам’ятник графу Олексію Бобринському – людині, яка добрими, тямущими справами увійшла в історію України.

У 1835 році він, на пропозицію австрійських інженерів, очолив будівництво першої в Російській імперії залізниці – Санкт-Петербург-Царське Село. Набравшись досвіду, граф потім збудував залізницю Одеса-Балта.

Ще Бобринський відіграв провідну роль у появі цукрової промисловості України. У 1838 році він отримав у спадок місто Сміла та навколишні села, де за кілька років побудував шість цукрових заводів та один рафінадний.

При цьому заводи графа були не тільки зразком науково-технічної думки того часу, але й відрізнялися добрими соціально-побутовими умовами для працівників. Саме зусиллями графа Бобринського Київ у другій половині 19 століття перетворився на «цукрову столицю» імперії. Демонтувавши бронзовий пам’ятник Бобринському, більшовики віддали його у переплавку.

Ще на тему: Вулиця Лазо в Одесі: його спалили живцем, зробили героєм, а потім посміялися.