«Катерино, серце моє!»: чим живе Одеський Оперний під час війни?

Опера для сучасного глядача

Ідея створення сучасної оперної вистави належить генеральному директору, мистецькому керівнику театру Надії Бабич.

Музику до «Катерини» спеціально на замовлення Одеського оперного створив київський композитор Олександр Родін. Це досить рідкісний випадок у практиці театрів. А сучасна музика потребує новаторського вирішення вистави, переконані режисер-постановник Оксана Тараненко та художник-постановник Ігор Анісенко.

Прем’єра «Катерини» мала відбутися 26 березня. Але у творчі плани театру втрутилася війна…

Відновилися роботи зі сценічного втілення опери завдяки адміністрації театру в останніх числах березня.

«Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями…»

Російські солдати, що стоять на постою в селі Катерини, будуть у виставі просто групою мародерів. Навіть натяку на якусь «романтику» у вирішенні їхніх образів не залишає головний художник Одеської опери Ігор Анісенко: хтось – у вкраденій у селян свитці, хтось – з вишитим рушником.

Хор «злиднів», «зомбі» – як називає їх постановник, з’явиться в болотисто-зеленому одязі: наче виринувши з мертвої трясовини.

– Я вважаю, що зараз така постановка є актуальною, як ніколи, – переконаний Ігор Анісенко. – Тому ми не відкладаємо нагоди попрацювати над нею. І прем’єра, незважаючи на певні обставини, обов’язково відбудеться.

Композитор розширив сюжет поеми Шевченка, включивши до партитури опери тему кругообігу життя, наголосивши на її лейтмотиві обрядових свят.

– Виходячи з цього, знайшлося сценографічне рішення вистави – поворотне коло з кільцем жорна, – розповів художник-постановник. – Тобто люди приходять і йдуть, але є щось вічне, непорушне. Це – основна ідея вистави. До певних часових рамок він не прив’язаний. Разом про те – заснований на справжніх архаїчних народних обрядах.

Пересувний вертеп та міст на колесах

Неминучий кругообіг життя представлений зміною пір року, відзначених народними святами: Різдво, веснянки, Купала, русалії, осінній ярмарок. А одним із сценічних образів вистави став народний вертеп. Але не ляльковий. Замість класичного ящика з маріонетками по сцені пересуватиметься дерев’яний старий млин, де вистави розіграють артисти: лірник, чорт, відьма, шинкарка, циган. Загалом увесь світ – вертеп, і досить жорстокий.

Вистава загалом буде дуже динамічною. Оскільки одна з найважливіших ролей у ньому віддана хору, для пересування його по сцені вже споруджено дерев’яний міст на колесах. Розташуватись на ньому зможуть 40 артистів.

Прозорий тюль та шум вітру

Українська культура представлена у виставі в авангардній стилістиці. У просторі сцени – ткані полотна, місцями «прошиті» червоним – наче краплями крові.

– Зроблено їх із матеріалів різної щільності, розрахованих на просвіт, – розповів начальник цеху м’яких мальовничих декорацій заслужений художник України Євген Гуренко. – Тому можуть створювати різні смислові ілюзії. А у ліричних сценах використовуємо прозорий ніжний тюль.

У цеху виготовили і вітромашину, що імітує шум вітру. Працює вона досить просто – зверху на досить об’ємну решітчасту дерев’яну котушку натягують тканину і обертають її вручну. Звук залежить від швидкості обертання.

– Сучасний композитор вимагає таких звукових ефектів – співзвучних із голосами природи, – зазначає Євген Леонідович.

Підвал із ігровою бутафорією

Практично вже готова і вся ігрова бутафорія, створена за бажанням режисера. Це предмети, які «грають» у тій чи іншій сцені вистави. Тож артистам є з чим репетирувати.

– Все, що було зроблено раніше, заховали у притулку, – розповіла начальник бутафорного цеху Ольга Ковальчук. – У цій виставі нічого не можна замінити, купуючи чи пристосовуючи якісь речі. Все дуже автентично. І щоб зробити такий виріб, ми спочатку вручну виготовляємо деталі, потім збираємо їх разом, потім розписуємо. Тому процес дуже тривалий.

Зараз у підвалі майстерень зберігаються бутафорські штофи з горілкою, важкі гарбузи, величезні м’ясні туші – майже справжні. «Зіграти» вони мають у сцені осіннього ярмарку.

Для хорових інтермедій у цеху виготовили народні брязкальця – старовинні шумові інструменти. Таке завдання дав майстрам композитор Олександр Родін.

Тільки колиска для немовляти Катерини – не бутафорська: старовинна, котра баюкала не одне покоління українських малюків.

Костюми як частина декорацій

Відновилася у майстернях i робота над костюмами до вистави.

– Вони не прив’язані до фольклорного українського костюма, який ми звикли бачити у традиційних спектаклях, – розповів начальник пошивного цеху Сергій Васильєв. – Костюми досить стилізовані, узагальнені. Насамперед – для артистів хору. Твір переважно хоровий. І, за задумом постановників, хор має виглядати на сцені загальними мазками – як мальовнича палітра.

Основні закупівлі матеріалів було зроблено ще війни.

– Костюмов дуже багато: понад 400. Наприкінці березня усі планували випустити. Поки що це нереально, – зізнається Сергій Васильєв, – але якось вирішуватимемо. Адже хор, можна сказати, частина декорацій, створює відповідний настрій. Звичайно, сподіваємось, що все вийде.

Щойно майстерні театру відновили роботу, працівники вийшли на робочі місця.

– Я рада, що є люди – фанати своєї справи, – каже Ольга Ковальчук. – Вони роблять чудеса і знають, що досконалості немає меж.

А ми чекаємо на прем’єру в Оперному. У мирній Одесі та з традиційним аншлагом.