Як захищають Україну воїни, які отримали досвід в чужих війнах

Воюють самі й втрачають синів

Очільник Одеської обласної організації Української спілки ветеранів Афганістану Юрій Єрмаков повідомив, що «афганці» з нашої області вміло та мужньо протидіють російській агресії. Десятки досвідчених учасників бойових дій в Афганістані, яким дозволяє здоров’я та вік, ще з 2014 року захищають рідну землю від рашистів. На жаль, троє «афганців» загинули в російсько-українській війні, дехто з ветеранів втратив своїх синів у боях за незалежність країни.

Коротко про війну в Афганістані

Війна в Афганістані — військове вторгнення СРСР до Афганістану під приводом боротьби проти повстанських груп моджахедів, у якій брали участь урядові війська Афганістану й СРСР. Почалась у грудні 1979 року нападом спецпідрозділів КДБ СРСР на президентський палац у Кабулі і вбивством президента Хафізулли Аміна разом з його оточенням та заміною його маріонетковим урядом керованого з СРСР Кармаля Бабрака. Війна тривала до виведення основної маси військ 15 лютого 1989 року. Втрати СРСР, за офіційними даними, становили 15 тисяч військовослужбовців.

На Одещині сьогодні мешкають понад п’ятнадцять тисяч учасників бойових дій на території інших держав, які повернулися живими до рідної землі, з них понад шість тисяч – воїни-афганці. У свої 18 років вони свято вірили, що захищають свою тодішню Батьківщину від імперіалістичної агресії.

Кожна війна — це величезний гіркий досвід, який, на жаль, знадобився колишнім інтернаціоналістам у нинішній війні за рідну Вітчизну.

Нині відважно воюють Сергій Тарабанов з Миколаївської громади, Сергій Полянський і Анатолій Папка з Андрієво-Іванівської громади, Ігор Осипенко та Олександр Пепко зі Стрюківської громади Березівського району. На спекотному Сході у складі ЗСУ нищать рашистів Сергій Бабіченко з села Петрівка, Анатолій Бойко і Михайло Левицький з села Троїцьке, Анатолій Кушнір з села Кричунове Любашівської громади. Їхній бойовий досвід знадобився у кровопролитній війні з росіянами.

Ця війна страшніша за Афган

Агресія росії проти України змусила  учасника бойових дій в Афганістані з села Кричунове Анатолія Кушніра залишити мирні справи і знову взятися за зброю.

Вже 25 лютого 2022 року він разом з групою односельчан прямував у пункт дислокації  35-ї окремої бригади морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Остроградського. У військовій частині ветерана направили у дивізіон самохідної артилерії в якості радиста.

З серпня Анатолій Кушнір воює на Донеччині, на Авдіївському напрямку. Цей регіон бойових дій  – одна з найгарячіших точок на фронті.

Якось, перебуваючи у короткостроковій відпустці, Анатолій поділився спогадами.

— Служив я у Термезькій флотилії моряком-прикордонником. Наш дивізіон сторожових катерів охороняв 300-кілометрову лінію кордону з Афганістаном, що проходила по річці Амудар’я, знаменитий автомобільно-залізничний міст Хайратон та річкові порти, — розповів Анатолій Кушнір. — Душмани влаштовували диверсії, щоб перешкодити нам супроводжувати  баржі з військовими вантажами та гуманітаркою для мирного населення Афганістану.

Розповідаючи про сьогоднішню війну, морпіх зазначив, що нинішня — більш жорстока.

Загарбники усіма наявними засобами систематично обстрілюють населені пункти та ведуть наступальні дії, намагаючись прорвати оборону ЗСУ танковими та піхотними атаками. Самохідні артилерійські установки, на яких воює наш «афганець», мають значно більшу дальність стрільби, ніж танкові гармати, тому розташовані трішки далі лінії фронту, щоб надійно прикривати наші передові позиції. Щоправда, ситуація на ділянці  фронту, яку тримають наші ЗСУ та морські піхотинці, досить складна.

Щороку, 15 лютого, «афганці»  збираються біля пам’ятників, щоб вшанувати пам’ять загиблих побратимів, українців, які загинули у безглуздій війні. Вони були простими солдатами в Афганістані. Воювали, як і всі. Зараз багато наших «афганців»  знайшли в собі сили, і, не зважаючи на вік, знову стали в бойовий стрій.