80-річний ювілей відзначає директор Центру болгарської культури Дмитро Терзі

Уроки історії на особистих спогадах

Він завжди тепло, з радістю зустріне і не відпустить, не розпитавши і не поговоривши. А бесіди з Дмитром Федоровичем більш ніж захопливі. Будучи співробітником «Інтуриста» протягом 37 років, а також тривалий час начальником регіонального відділу круїзного туризму, він побував у багатьох країнах світу і спілкувався з людьми різних національностей, професій і віросповідань.

Однак любов до болгарського коріння — того, до якого він належить і нескінченно ним пишається, — з ним назавжди. Пам’ять про предків він свято зберігає і зміцнює, допомагаючи іншим наслідувати його приклад.

І сьогодні, підходячи до свого 80-річного ювілею, він робить це з ще більшою силою, розвиваючи освітній процес недільної болгарської школи, яку очолює вже понад 20 років.

Часто учням, яким викладає історію, він розповідає про своє повоєнне дитинство, про рідну домівку, що все ще стоїть у селі Виноградівка Болградського району, та про особливості українських болгар. І про прадіда, який робив найкрасивіші очеретяні дахи в селі.

Про клан Терзі та щасливе дитинство

— Так, час тоді був теж непростим: слідом за румунською окупацією прийшла радянська влада, люди боялися змін, їм доводилося вчитися жити по-новому. Жили бідно, носили старий домотканий одяг, на якому було безліч латочок. Спільно переживали часи повоєнного голоду. Але… У мене і моїх однолітків було щасливе дитинство, бо нас оточували добродушні люди. У дідуся було шестеро братів. Усі вони вибудували свої будинки в ряд, так, що майже вся «махала» (район, частина вулиці) перетворилася на своєрідний великий клан Терзі. Усі вони свого часу брали участь у громадянській та Першій світовій війнах. Воювали гідно, і всі повернулися додому живими й неушкодженими, щоб працювати, ростити дітей у найкращих болгарських традиціях і зміцнювати свій рід. У дитинстві все, що мене оточувало, було просякнуте болгарським духом. У будинку був встановлений ткацький стан, зроблений руками моїх предків, який жодного дня не простоював без роботи. Бабусі ткали, пряли, в’язали, робили бринзу, пекли домашній хліб, а дідусі виробляли овечі шкури і шили з них великі теплі кожухи і кожухи. І ще, в моєму дитинстві було багато національних і релігійних свят, які ми любили і з нетерпінням чекали, — з легкою посмішкою згадує Дмитро Терзі.

Тут завжди раді гостям

Любов до всього болгарського, прищеплена йому ще з дитинства, завжди живе в душі болгарина Терзі. І тому в 90-ті роки минулого століття в Одесі він одним із перших став членом Одеської секції радянсько-болгарської дружби, а потім і активним учасником установчих зборів Одеської болгарської дружби.

А 2002 року Дмитро Федорович очолив Всеукраїнський центр болгарської культури в Одесі і відкрив при ньому недільну школу, де навчаються болгарської мови, літератури та історії всі охочі.

Центр став місцем зустрічей найрізноманітніших людей. Він відкрив свої двері для творчих людей — музикантів, художників, співаків, фотографів, просвітителів і родолюбців.

За більш ніж 20 років на його сцені виступали сотні народних і самодіяльних колективів та сольних артистів, сюди завжди приїжджали етнічні болгари з усієї України. У центрі завжди яскраво і колоритно відзначали всі державні та національні свята. І тут завжди раді гостям будь-якої національності.

16 лютого Дмитру Федоровичу Терзі виповнюється 80 років. Побажаємо йому міцного здоров’я, бадьорості духу, натхнення та ще довгих і світлих років динамічного життя!