Історія голодомору крізь картини: малює те, про що важко говорити

Сьогодні через призму творчості та досліджень художниці Йони Тукусер хочу розповісти вам про Голодомор 1946-1947 років.

Урок історії, що приголомшив правдою

Йона Тукусер народилася в селі Главані Болградського району. В її дитинстві про Голодомор у рідному та сусідніх селах не говорили, у підручниках про це не писали. Вся інформація повільно вмирала з тими, хто пам’ятав, як це було насправді, але не говорив про це. Однак їх прогресивний учитель історії на одному з уроків несподівано розповів про те, що під час голоду в їхньому регіоні були зафіксовані часті випадки канібалізму. І навіть показав фотографію з журналу, що підтверджувала цей факт. Йоні тоді було 10 років. Ця інформація приголомшила всіх. І визначила подальший шлях та призначення маленької дівчинки.

Емоції від почутого почала передавати в картинах

У 2003-2007 роках Йона навчалася в Ізмаїльському гуманітарному державному університеті, який закінчила за спеціальністю «образотворче мистецтво» в класі заслуженого художника України Івана Шишмана. Потім, у 2007-2010 роках, вона вивчала живопис у Національній академії мистецтв у Софії.

Знову повернутися до теми голоду її змусили постійні розпитування місцевих болгарських студентів про те, як жили і живуть так звані бессарабські болгари. Тож вона їм розповідала про все, що знала, — і про те, що в родючій Україні люди помирали від голоду. Але оскільки сама мала небагато інформації з цієї теми, вирішила зайнятися її дослідженням. І, що більше дізнавалася, то більше жахалася від жорстокої правди. Бурхливі емоції почала передавати в перших полотнах про голод.

Йона взялася за дослідження передусім через альтернативне джерело історичної інформації – усну історію.

Так, 2009 року вона приїхала до рідного села Главані та почала записувати розповіді людей про голод.

Те, що не друкували в книжках

Її перша виставка «Голод» була представлена в березні 2011 року в Софії. На монументальних 5-метрових полотнах — трагедія людей, які були змушені їсти один одного, пухли від голоду і помирали цілими сім’ями. У центрі уваги художниці — Голодомор після Другої світової війни 1946-1947 років. У 2012-му Йона переїжджає до Нью-Йорка і там у штаб-квартирі ООН представляє цю виставку.

З 2013 року художниця починає шукати неопубліковані джерела та архівні документи. Тому що наукові публікації подають статистичну інформацію, знеособлену і суху. Щоб відшукати історії справжніх свідків жахіть Голодоморів — а такі історії не друкують у книжках і виданнях, — тривалий час Йона працювала в архівах у Софії, Добричі, Бухаресті, Ізмаїлі та Одесі.

З розповідей людей

«…У нього були діти, і вони голодували, тому він поклав жменю пшона у кишеню. Але знайшли у його кишені це зерно і відправили до в’язниці, де він помер».

«…Моя мати також дуже хвилювалася за те, що мене з’їдять. Вона казала: «Зараз хтось вибіжить, схопить цю дитину і з’їсть її».

«Тоді було дуже страшно, дуже жахливо. Поки росія керувала нами… Сталін обкладав податками: молоко, яйця, м’ясо, і потім він вкрав наше зерно. Все зробив Сталін. Вони хочуть згадувати про час Сталіна. Про що тут згадувати? Це зовсім не був час для життя».

Треба говорити, аби не повторити

107 інтерв’ю лягли в основу фільму «Антропофаг».  Це інтерв’ю з  людьми з дванадцяти болгарських населених пунктів — Главані, Суворове, Кам’янка, Багате, Холмське, Василівка, Каракурт, Криничне, Оріхівка, Ізмаїл, Виноградне та Голиця за період з 10 квітня по 21 травня 2018 року. Звертаючись до живої колективної пам’яті місцевих жителів, Йона записує спільні спогади про існування канібалів у їхніх селах, про голод в Україні 1946-1947 років.

— Під час інтерв’ю одна бабуся сказала мені: «Це було так страшно, що я бажаю вам ніколи цього не пережити і навіть не чути про цей жах». Про це мало хто знає, тому що ті люди, які пережили це, не хотіли навіть нічого згадувати. Бо самі люди хотіли, щоб це забулося, а молоде покоління, щоб не знало про цю трагедію, — каже Йона.

Але вона не хоче мовчати, вона говорить про це картинами. Зараз в рідному селі вона працює над новими полотнами-історіями, які згодом стануть продовженням її проекту «Голод». Йона Тукусер створює його задля того, щоб допомогти усвідомити, що сучасний світ став заручником безкарних злочинів радянського тоталітаризму. 

— «Ті, хто не пам’ятає свого минулого, приречені його повторювати», — ця думка філософа Джорджа Сантаяни має прозвучати як сигнал тривоги, силу якого посилять історичні картини проекту «Голод», — каже Йона.

Саме тому її сила, енергія і талант сьогодні спрямовані на те, щоб творити не тільки заради мистецтва, а й заради порятунку людства.