Я залишаюся, щоб жити: чому відомі одесити відмовляються від евакуації? (Частина 2)

Нагадаємо, ми спитали: чому вирішили залишитися? Що допомагає триматися в такий нелегкий час? Чи вважаєте Одесу “русским городом”? Що побажаєте одеситам? Чим займетесь у День перемоги?

Євген Голубовський, віце-президент Всесвітнього клубу одеситів: Одеса залишиться містом, яке ми вимріяли

Залишаюся, бо по-перше люблю Одесу. А по-друге, вже стільки всього за своє довге життя налякався, що більше не хочеться боятися.

Опорою зараз стало читання гарної літератури та моя донька, яка поряд і повністю мене підтримує.

Одесу треба не припиняти любити, вона заслужила наше кохання і залишиться містом, яке ми вимріяли. Думаю, найгірший період ми вже пройшли .

Сьогодні я здригаюся, коли чую, що наше місто — російське. Для мене все життя Одеса була пов’язана з російською культурою. Але сьогодні цю карту перевернули, зробили політичною, і ось у такому плані мене це, звісно, зовсім не влаштовує.

У День перемоги України я ще вип’ю шампанського!

Олена Концевич, журналіст: Безпечних місць немає, а кожні руки – на рахунку!

Я родом зі Львова, але евакуюватися туди зараз не бачу жодного сенсу. По-перше, своїх не кидають, а Одеса за кілька років стала вже рідною , це мій будинок. По-друге, безпечних місць в Україні зараз немає, ні у Львові, ні в Ужгороді, ніде, доки ця війна не закінчиться. Так що я бажаю кожному, хто залишився, берегти себе та бути в строю, бо кожні руки зараз на рахунку!

Я зараз черпаю силу духу в наших людях , вони надають неймовірну віру в наші сили та у перемогу. Та й величезна підтримка всього світу, такого в історії я не пам’ятаю. Це величезний енергетичний потік, від якого літати хочеться!

Одеситам можна порадити лише залишатися одеситами. Гумор є, і гумор – наше все. Моряк, як відомо, не плаче, а ми тут свого часу надерли зад ще й не таким собакам!

У День перемоги куплю пляшку шампанського, вийду на вулицю і обійматиму всіх і кожного.

Федір Сердюк, засновник компанії FAST: Перестаньте ігнорувати повітряні тривоги!

Залишаюся в Одесі, бо продовжую підготовку нашої області до війни, яку вже відчули інші регіони України. Ми з командою вчимо тисячі людей надавати медичну допомогу в умовах мізерних ресурсів, готуємо інструкторів. Завозимо медичне спорядження і для навчальної підготовки, і для надання реальної допомоги пораненим.

У жодному разі не хочу викликати паніку, але не забувайте, що удача, майстерність нашої ППО та тактична обстановка поки що були на нашому боці . Це може бути змінено. Будь ласка, перестаньте ігнорувати повітряні тривоги!

Одеситам сьогодні раджу запасатися припасами та терпінням , допомагати один одному і не звинувачувати ні тих, хто виїхав, ні себе — у всьому цьому жаху винен лише агресор , тільки Росія.

Моральну підтримку я сьогодні знаходжу у зведеннях Генштабу, а планів на День перемоги ще не будував, встигнеться… Спершу переможемо!

Борис Яворський, судмедексперт: Чим менше за нас, тим ближче ми один до одного

Евакуацію з Одеси я повністю виключив. Бігти від небезпеки для одесита — справа принизлива і, як я люблю казати, недоречна. До того ж це мій будинок.

Одеса — набагато більше, ніж просто місто, і кожен, хто бажає накласти на неї свою лапу і позбавити цієї множинної ідентичності, ворог і приречений на поразку.

У ці дні мені допомагає триматися профдеформація судмедексперта та наявність довкола безлічі людей, які вимагають допомоги і яких потрібно дбати. Почніть дбати про когось – і вам стане набагато менш страшно і тривожно, так влаштована людина.

Критичні ситуації розкривають у людях якості, яких, здавалося, бути не може… Це дуже цікаві та показові часи . І я не підраховую, скільки там виїхало в евакуацію. До того ж, чим менше нас, тим ближче ми один до одного!

У День перемоги, коли все це закінчиться, я прийду в кафе «Шерлок», місце збору одеських трубокурів і розкурю трубку.

Читайте також: Я залишаюся, щоб жити: чому відомі одесити відмовляються від евакуації? (Частина 1)