Господиня з Одещини випікає хліб за рецептами, яким понад 300 років

Ключові моменти:

• Господиня з села Борсуки продовжує понад 300-річну родинну традицію випікання хліба.
• Хліб випікають у глиняній печі та духовках, він не пліснявіє і довго зберігається.
• Для замісу використовують джерельну воду з козацької криниці та борошно з місцевих млинів.
• Випечений хліб регулярно передають українським військовим у волонтерських відправках.

Олександра Приступ пече хліб із 15 років, перейнявши знання від матері та бабусі. Вона володіє традиційними техніками замісу, випікання на черені та в глиняній печі, дотримується ритуалів, що формувалися століттями. Її підхід базується не на теорії, а на багаторічній практиці та результаті, перевіреному поколіннями.

Хліб майстрині добре відомий не лише в рідному селі, а й далеко за його межами. Її запрошують пекти короваї та святкові хліби на весілля, хрестини й великі релігійні свята. Випічка з музейної печі стала частиною волонтерських ініціатив і символом підтримки захисників України.

Матеріал підготовлено на основі особистої зустрічі: журналістка «Одеського життя» побувала в оселі Олександри Приступ, поспілкувалася з господинею та безпосередньо спостерігала процес випікання традиційного хліба. Під час розмови майстриня детально розповідала про складники, походження продуктів і всі етапи приготування.

Допомагала мамі та навчилася всім премудростям

Чи можна народитися із хистом до випічки? Виявляється, що так. У родині Олександри Приступ із села Борсуки з діда-прадіда випікають хліб. Звичайно, здавна кожна господиня у селі мала вміти пекти хліб. Але у жінок роду Приступ до цього справжній вроджений хист. Рум’яні буханці з хрусткою скоринкою, зроблені їхніми руками, і смаком, і духмяністю вирізняються серед інших. Тому їх завжди запрошують готувати традиційні хліби на різні оказії: весілля, родини, хрестини, до Різдва, на Великдень та ювілеї.

Пані Олександра продовжує вже понад 300-річну традицію свого роду з випікання хліба. При цьому хліб вона пече як на черені чи формовий у глиняній печі, так і в духовці, в електричній або газовій пічках.

Успадкувала рецепти від мами, яка отримала їх у спадок від бабусі. Пече господиня з 15 років.

– Нас у мами було шестеро дітей: три хлопчика і три дівчинки. Мама випікала, а ми допомагали та вчилися пекти хліби, короваї, булочки, пряники, – згадує майстриня.

Пізніше, коли ходила до сестри, яка працювала на Балтському хлібозаводі, придивлялася, як там працюють хлібопеки. Але професійним пекарем Олександрі стати не довелося – вона все життя трудилася в колгоспі. При цьому і пекарську справу ніколи не полишала.

Свої хліби разом із продукцією сільського гурту «Берегиня» вона передає захисникам України. Тож про її смачний хліб знають не тільки на Подільщині, а й на Сумщині, Херсонщині, Миколаївщині…

Хліб для воїнів – із музейної печі, якій більше століття

Будь-яка відправка захисникам України, землякам, які стали на захист Вітчизни, обов’язково йде із хлібом пані Олександри. Кожна з жінок гурту «Берегиня» на фронт готує свої коронні страви, а Олександра Приступ випікає традиційний хліб у глиняній печі сільської музейної хати, якій понад 120 років.

Коли готують на передову, то за один раз пече від десяти буханців. Хлібець важить близько двох кілограмів і найголовніше те, що хліб, як кажуть хлопці, дуже смачний і сили додає. Адже недарма він був частиною козацьких традиційних страв, що символізували зв’язок із рідною землею.

Найкраще тісто – на джерельній воді з козацької криниці

– Хлопцям готую як у деках, так і на черені, як колись робили наші козаки. Для приготування хліба спеціально приношу воду з козацької криниці «Саулка», яка стоїть у попівському саду і яку свого часу козаки викопали. У старовину вище цієї місцини знаходився монастир. І монастир, і попівське хазяйство охороняли козаки під керівництвом єсаула. Звідси і назва «Саулка». Цілющі властивості цієї води при хворобах очей та шкіри відомі далеко за межами села. Люди приїздять здалеку та беруть воду для лікування. А я замішую на цій джерельній воді хліб та вірю в його силу, – розповідає Олександра Приступ.

Майстриня спочатку випалює піч, потім у великій лохані місить тісто. Колись вона, як і її мама, розчиняла тісто звечора і залишала на цілу ніч. Зараз від цього відмовилась. Якщо хліб і коровай пече на весілля, то випікає у двох печах.

Виробляє хліби і кладе біля тепла, щоб сходили. Якщо хліб пече на черені, тобто на поді, то інколи підкладає під тісто лист капусти, а здебільшого кладе прямо на черінь. Такий хліб називають подовим. Жінка каже, що традиція випікання на черені хліба або паляниці, як казали козаки, йде з козацької доби.

Жінка вважає, що її хліб для воїнів особливий, бо пече його з великою любов’ю, молитвами заряджає на перемогу та повернення додому.

Чому цей хліб не пліснявіє?

– Мій хліб завжди пухкий і не пліснявіє. Тісто замішую на сироватці чи на воді, додаю трохи солі та цукру або ж меду. Місити треба густо. Я пов’язую хустку, читаю молитву, перехрещуюся і починаю заміс. Думки мають бути світлими, з побажанням щастя-долі, сили та здоров’я. Жодного кривого слова не повинно бути. Інакше хліб підгорить чи порепається.

Як кладу хліб у піч, то піч і хліб обов’язково перехрещу.  Після того, як спечеться, дістаю його з подякою Богові, кладу на біле полотно, яким заздалегідь застеляю стіл, і зверху теж накриваю, щоб не втратив свою пишність. Такий хліб не пліснявіє.

Пані Олександра каже, що основний секрет у тому, як вимісиш тісто і яке борошно візьмеш. Хлібне тісто вона завжди місить довго, не менше години. Замішуючи, змочує руки в олії. Тісто має аж рости в руках, ніби дихати.

– Борошно не купую в магазині – міняю зерно на борошно у млинах Івашкова чи Балти. Воно має бути біле.

Навіть і без світла хліб у хаті буде

Весь хліб господині удається на славу: і калачі на Різдво, і паски на Великдень, і військовим на фронт.

– Мені подобається готувати своїми руками. Все смачніше тоді. Братам і сестрам на весілля пекла з мамою. З початку великої війни разом із сільськими волонтерами відправляємо на фронт хліб, рулети, булочки, пряники, паски, вертути.

Є у господині на подвір’ї кутуня (піч для приготування їжі влітку сім’ї та худобі – прим. ред.).

– Кутуню здавна мурували козаки у своїх поселеннях, – розповідає пані Олександра. – У мене на подвір’ї є кутуня. На ній готую свиням їсти. А якщо немає світла, а треба хліб, то печу у чарі (сковорідка) коржі з такого ж тіста, як і хліб. Смачнющі і гарні виходять, як сонце.

Сьогодні пані Олександра вже складає плани на весну: задумала поставити у хаті піч.

– У моєї печі був вік короткий – прибрали ми її колись, – ділиться Олександра Приступ. – А хата без печі – як без серця. От і домовилася з жінкою, яка вміє мурувати печі. Тож цієї весни у моєї хати з’явиться серце, повернеться в хату символ мого роду, достатку та зв’язку поколінь.

Цікавий факт

До речі, на Подільщині господині, які займаються випіканням хліба, зазвичай використовують борошно з приватних млинів. Його перевага в тому, що воно завжди свіжозмелене, цільнозернове, не має сторонніх домішок і з нього виходять смачніші вироби. До того ж це й підтримка місцевих виробників.

Коли хліб сходить чи вже печеться, не можна гримати дверима, ходити поряд, щоб не напустити вітру, говорити краще пошепки, щоб хліб не сів.

Порада господиням

Випікати хліб треба у вівторок, четвер та суботу. Як каже майстриня, здавна вважалося, що ці дні найсприятливіші. А паски пекти треба лише у Чистий четвер та у Велику суботу. В жодному разі не можна в інші дні та у святкові.

Раніше “Одеське життя” розповідало про директорку краєзнавчого музею у Борсуках Ірину Борбелу – Вона має 20 тварин та керує музеєм: секрети жінки з Борсуків яка встигає все.

Читайте також: 

• Мешканка Борсуків на Одещині зберегла колядки, яким понад 100 років
• Для кого коровайниця з Подільська випікає смаколики, або Як штолен пов’язаний із запорізькими козаками?