Дюк із коктейлем Молотова: Одеса отримує нову мову опору (фото)

Ключові моменти:

• В Одесі з’явився новий символ – він відкриває серію «Стенописи Спротиву»;
• «Одесская жизнь» поспілкувалася з художником і дизайнером Андрієм Єрмоленком. Він розповів, навіщо приїхав до Одеси;
• Дюк з автоматом і дівчинка за колючим дротом як символи спротиву в Одесі;
• У планах художника – зобразити одеського Мамая та українського партизана;
• Як змінилася Одеса в дні війни;
• В Одесі хочуть намалювати п’ять муралів.

Символ опору та надії

Одеса стала свідком народження нового символу – стінопису «Дюк» на стіні пляжу в Аркадії. Цей патріотичний витвір відкриває серію «Стінописи Опору» в нашому місті. А сама серія стінописів вже заявила про себе в прифронтових містах України.

Ми поспілкувалися з Андрієм Єрмоленком, який втілив цей проєкт, і його слова вражають так само, як і самі мурали.

– Як вас назвати? Художник, дизайнер? Зараз ви у війську?

– Все так, – скромно відповів він, уникаючи зайвих деталей.

Його голос звучить спокійно, але в ньому відчувається глибина пережитого. Виявляється, цей киянин, який оселився у Львові, приїхав до Одеси не просто так.

Читайте також: В центрі Одеси з’явився патріотичний кіт-сфінкс (фото)

– Ви приїхали до Одеси, щоб…?

– На початку року Рухом опору Сил спеціальних операцій ЗС України та Центром національного спротиву був оголошений конкурс «Стінописи України». Туди надійшло дуже багато заявок, люди ділилися ідеями, що вони хочуть бачити на стінах України. Це і вшанування пам’яті тих, хто воює й загинув, і мрії про майбутнє, коли війна закінчиться. Ідей було стільки, що аж дух захоплює!

Андрій розповідає про конкурс із теплом у голосі, але одразу уточнює:

– Я не переможець. Я волонтер, який втілює ідеї інших. У декого геніальні думки, але малювати вони не можуть. Я був у журі, ми переглядали, читали, обирали…

Але його талант не стоїть осторонь:

– Я сам малюю, але поза конкурсом. Якщо я в журі, то можу тільки втілювати. Наприклад, «Дюка» в Аркадії малював я, але ідею та ескіз створив художник Сергій Брильов. Він не зміг приїхати через сімейні труднощі, тож я вже намалював за нього два мурали. Ідеї хороші, але якщо людина не може – то я допомагаю.

«Я вклоняюся одеському ТРО і людям півдня»

Розмова переходить до нових планів:

– Крім «Дюка», вчора ми намалювали дівчинку за колючим дротом на пляжі «Чайка». Це присвята дітям, яких викрали вороги-росіяни. Їх тримають у заручниках, а ще гірше – перевиховують. Як для батька двох дітей, це для мене болить особливо. Це також і про тих, хто на окупованих територіях. Там працює наш Рух опору – вони навідники, палять військкомати, головне – вірять, що Україна туди повернеться.

Емоції художника наростають, коли він говорить про символи:

– Плануємо ще одеського Мамая з вишиванкою в кольорах Одеси та українського партизана. Я вклоняюся одеському ТРО та людям півдня – Одеса, Миколаїв, Херсон. У них дух свободи, вони люті в війні. А «Дюк» – це не той російський маркер. Це «Дюк» з автоматом і коктейлем Молотова, що відстоює нас. Вважаю, що ми маємо переосмислювати символи, забирати своє. Я проти відмови від Гоголя чи Ільфа і Петрова – вони українці, частина нашої російськомовної літератури.

Андрій згадує про фронт:

– Ми малювали на лінії бойового зіткнення… Солдати казали: «Ти що тут робиш, усе ж літає!». А я малював. Потім вони підходили: «Ти нас емоційно підзарядив. Якщо ти малюєш, значить усе добре, ми вистоїмо». Це дуже потрібно – підтримувати одне одного.

«Я там, де відбуваються зміни»

Про Одесу каже так:

– Вона змінилася. Раніше люди соромилися своєї українськості, а тепер – ні. У магазинах чути і російську, і українську, але української стає все більше. Я був на стендапі одеських жінок, чиї чоловіки воюють, – успішні, сміливі, говорять українською. Це руйнує міфи. Одеса визначила свій шлях ще в 2014-му, а 24 лютого 2022-го одесити влаштували відому Пісочницю. Це круті люди!

Плани майстра вражають:

– Хочемо намалювати п’ять муралів в Одесі, три з них – великих. Приїдуть й інші художники. А потім, після Одеси, можливо, Миколаїв, Суми, Чернігів – там легше, люди самі просять. На фронті ж взагалі немає адміністрації – приїжджаєш, малюєш, солдати фотографуються. Це як у пращурів, що малювали мамонтів. Ви питаєте, чи не страшно. Страшно, але в цьому цінність мого шляху – митця-воїна. Мистецтво не може бути поза політикою, тому я там, де відбуваються зміни.

Його очі горять, коли він завершує:

– Митець-воїн – це супер!..

Фото стінописів і роботи над ними для «Одеського життя» надані Андрієм Єрмоленком; фото Андрія Єрмоленка – автора