«Дві пенсії на прощання»: чому держава відмовляє у допомозі на поховання

Ключові моменти:

• Родичам пенсіонерів, які померли на окупованих територіях, Пенсійний фонд відмовляє у допомозі на поховання через припинення пенсійних виплат.

• Юристи пояснюють: припинення виплати пенсії не скасовує статус пенсіонера і не позбавляє права на допомогу.

• Пенсійний фонд застосовує вимогу про підтвердження неотримання російських виплат заднім числом, що суперечить Конституції.

• Відсутність окремого механізму для окупації перекладає витрати на поховання на родичів і оголює системну проблему.

Катерина вже майже рік намагається повернути те, що її родині належить за законом – допомогу на поховання двох пенсіонерів, які померли на окупованій Херсонщині.

Вона зібрала свідоцтва про смерть, довідки з лікарні, поновила документи через український суд, подала заяви до Пенсійного фонду – і все одно отримала відмову. Причина? Люди, які жили в ізоляції під російською окупацією, «не отримували українську пенсію понад шість місяців».

Але вони й фізично не могли це зробити. Тепер вся відповідальність, фінансова й моральна, перекладена на тих, хто вижив.

«Вони просто доживали»: історія смерті пенсіонерів в окупації

Родичі Катерини жили в невеликому селі на лівобережжі Херсонщини. Літні, хворі, залежні від доставки пенсії через Укрпошту, бо банкомату в селі ніколи не було.

Після російського вторгнення в лютому 2022 року село опинилося під окупацією. Укрпошта припинила роботу, дороги стали небезпечними, виїзд – майже неможливим. Люди залишилися самі з хворобами, страхом і відчуттям, що їх забули.

Пенсія востаннє прийшла у березні 2022-го. Потім – тиша.

Спочатку померла жінка. Через пів року – її чоловік. Похорон організовували сторонні люди, бо нікого з близьких поруч не було: окупація, блокпости, ризик бути депортованими чи «зниклими».

Навіть отримати російське свідоцтво про смерть було складно. Вивезти його на підконтрольну територію – ще складніше. А головне – в Україні воно не мало юридичної сили.

Катерині довелося доводити факт смерті через суд, збирати фото з поховання, довідки, свідчення. Суд визнав смерть обох людей, і держава видала українські свідоцтва. Здавалося б, найважче позаду.

Але ні.

Чому Пенсійний фонд відмовляє у виплатах?

Коли Катерина звернулася по допомогу на поховання – гарантовану законом виплату в розмірі двомісячної пенсії – документи прийняли без зауважень.

Їй навіть назвали орієнтовну суму й попросили «чекати п’ять робочих днів».

А потім – несподівана відповідь. Заяву передали в Херсонську область, звідки прийшло рішення: відмовити.

Пояснення чиновників:

• пенсію було припинено з 1 квітня 2023 року через «неотримання шість місяців поспіль»;
• на момент смерті люди «не були отримувачами пенсії Пенсійного фонду України»;
• відсутнє підтвердження, що вони не отримували виплати РФ.

Тобто люди, які жили в окупації, без пошти, без доступу до України, без можливості перетнути лінію фронту, – виявилися винними у власній безпорадності.

А родичі, які поховали їх за власні кошти, тепер мають доводити державі право на елементарне співчуття.

Коментар юристів: закон не можна застосовувати заднім числом

Адвокатка ГО «Десяте квітня» Надія Бітова, яка супроводжує справу Катерини, пояснює: така відмова Пенсійного фонду є незаконною.

По-перше, стаття 53 Закону «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» чітко визначає: допомога на поховання виплачується особі, яка здійснила поховання пенсіонера. І закон не містить винятків – навіть якщо виплату пенсії тимчасово припинено.

По-друге, люди, яким перестали платити пенсію, не втрачають статус пенсіонера, пояснює юристка.

По-третє, пункт, яким держава вимагає підтвердження про відсутність російських виплат, був внесений лише 25 квітня 2024 року – через чотири місяці після смерті родичів Катерини.

– А Конституція України прямо забороняє застосовувати закон заднім числом (стаття 58), – підкреслює Надія Бітова.

Тобто Пенсійний фонд посилається на норму, якої на момент смерті ще не існувало.

Окупація – не вибір, а юридична пастка

Тисячі людей на тимчасово окупованих територіях опинилися в ситуації, коли:

• виїзд небезпечний або неможливий,
• комунікація з Україною заблокована,
• банківські операції не працюють,
• державні служби недоступні.

Але замість підтримки вони стикаються з підозрами, вимогами довести «неотримання грошей від РФ», необхідністю самостійно шукати довідки в зруйнованих лікарнях, судах чи архівах – часто за сотні кілометрів.

Це не про контроль. Це про байдужість, замасковану під бюрократію.

Катерина каже без злості, але із втомою:

– Це ж не вони не захотіли отримувати пенсію. Вони не могли. А тепер нам кажуть: нічого не належить. Виходить, держава легше відвертається, ніж визнає свою відповідальність.

Їй уже відмовили двічі – на рівні Херсона і в апеляції. Тепер справа рухається до Києва. Якщо там знову «ні» – залишиться суд.

І це лише одна історія з багатьох. За даними правозахисників, кількість таких звернень зростає.

Проблема не в конкретних людях – проблема в системі

Ця історія оголює кілька болючих істин:

• держава досі не має окремого механізму роботи з людьми, які жили в окупації;
• право на пенсію та поховання залежить не від закону, а від географії та сили обстрілів;
• чиновники застосовують норми, які фізично неможливо виконати в умовах війни;
• найвразливіші – літні, самотні, хворі – фактично виключені з правового поля.

Формально – держава непричетна. Фактично – дозволяє людині померти без імені, без підтримки, без останньої пошани.

Ми звикли говорити про деокупацію земель. Але не менш важливо – деокупувати право людини на пам’ять, на підтримку і на людське ставлення. Хоча б у допомозі на поховання.

Поки ж система каже Катерині: «Твої близькі жили не там і не так – тож розбирайся сама».

Читайте також: 

• Коли тиша – розкіш: що робити, якщо сусіди зводять з розуму нічним галасом
• 50 тисяч при народженні: Рада прийняла закон про нові виплати на дітей