Минулого місяця — 25 березня — була сумна дата, пов’язана з людиною, яка впевнено й заслужено увійшла в Історію України — В’ячеславом Чорноволом. У цей день 1999 року він — український політичний діяч, дисидент радянських часів — за однією версією загинув в автокатастрофі, за іншою — був убитий (читай — усунутий). Автор ОЖ Валерій Боянжу тоді запитав у міністра МВС про причини смерті Чорновола і отримав досить дивну відповідь.
Народився він 1937 року в селі Єрки (нині Черкаська область) у родині сільських учителів. Батько був із давнього козацького роду, мати — з відомої родини цукрозаводчиків і меценатів Терещенків. Після школи В’ячеслав у 1955 році вступив до КДУ ім. Шевченка. У 1958 році через свої політичні погляди вперше зіткнувся з проблемами та був змушений поїхати на рік до Жданова (Маріуполь) на будівництво доменної печі. Але у 1960 році закінчив факультет журналістики з відзнакою.
Працював на Львівській студії телебачення спершу редактором, потім, переїхавши до Києва, вступив до аспірантури Київського педінституту, але до навчання його не допустили через політичні переконання. Хоча у 1964 році він таки захистив кандидатську й влаштувався в газету «Молода гвардія».
Чорновіл ініціював в Україні національно-визвольний рух «шістдесятників». Він був одним із найяскравіших організаторів і активістів цього руху, в 1960–1970-х роках протистояв владі, виступав за відродження України, її мови, культури, духовності та державності.
У 1965 році В’ячеслав Максимович із соратниками виступив у кінотеатрі «Україна» на прем’єрі фільму Параджанова «Тіні забутих предків» із протестом проти арештів серед української інтелігенції — так званих «шістдесятників». Через це Чорновола звільнили з «Молодої гвардії».
У листопаді 1967 року за свою діяльність був уперше засуджений на 6 років колонії суворого режиму. Після дострокового звільнення у 1969 році жив на випадкові заробітки: спостерігач на метеостанції на Закарпатті, землекоп археологічної експедиції на Одещині, вантажник на залізничній станції у Львові.
З 1970 року видавав підпільний журнал «Український вісник», за що у 1972 році був засуджений вдруге — на 6 років колонії суворого режиму та 3 роки заслання. Термін відбував у Мордовії та Якутії. У 1978 році вийшов на волю. З 1979 року — член Української Гельсінкської групи. У травні 1980 року втретє заарештований і засланий на 5 років у Якуцію. Однак уже у 1983 році Чорновіл вийшов на волю, хоч і без права в’їзду до УРСР, куди повернувся лише у 1985-му.
Читайте також: Від СРСР до росії: як за 100 рок ів змінювались політичні репресії в Україні?
У 1988 році його хотіли позбавити громадянства СРСР, але він закликав усі країни світу не приймати його. Того ж року разом з іншими дисидентами створив Українську Гельсінкську спілку — першу спробу політичної опозиції радянській владі.
У 1989 році за участю Чорновола створено «Народний рух України за перебудову» (Народний рух України). У 1990 році обраний народним депутатом України, отримавши 68,6 % голосів серед 7 претендентів (по мажоритарному округу). У квітні 1990 року також обраний головою Львівської облради. У 1994 році Чорновіл знову обраний до парламенту (62,52 % голосів серед 15 кандидатів). На виборах до Верховної Ради 1998 року — втретє(!) обраний народним депутатом.
Чорновіл висунув свою кандидатуру на заплановані на 1999 рік вибори президента України, але в січні 1999 року зняв її: у його партії стався черговий розкол. Незабаром після цього В’ячеслав Чорновіл загинув…
25 березня 1999 року В’ячеслав Чорновіл і його водій, повертаючись із Кіровограда, на автомобілі «Тойота» зіткнулися з вантажівкою на автотрасі Бориспіль — Золотоноша. Легковик урізався в КАМАЗ із причепом, який розвертався посеред шосе.
В’ячеслава Чорновола поховали на центральній алеї київського Байкового кладовища. Похорон відбувся 29 березня, попрощатися з Великим Українцем прийшли понад 200 тисяч осіб. Уже наступного ранку після трагедії тодішній глава МВС генерал Юрій Кравченко, не чекаючи на результати слідства, заявив, що Чорновіл і його водій загинули внаслідок ДТП, а «версію замаху як причину його загибелі навіть не розглядають».
Читайте також: В’ячеслав Чорновіл: 24 роки з дня смерті українського дисидента
А тепер трохи «від себе». Доля Кравченка склалася не менш трагічно, ніж у Чорновола. Через деякий час його з міністерського кабінету «заслали». Як інакше назвати його призначення у грудні 2001 року (до травня 2002-го) на посаду голови Херсонської облдержадміністрації? Що й казати — це був не його масштаб, він звик вирішувати справи більші, ніж проблеми «забутої» Херсонщини.
Пригадується, як за термінологією Кличка, «втомився» міст через річку Кошеву, що з’єднував «материковий» Херсон з його острівним мікрорайоном «Корабель» (зараз там самі руїни від «привітів» з тимчасово окупованого лівобережжя). Мосту було вже понад 50 років, потрібні були великі кошти на ремонт, а в міському бюджеті — пусто.
Клянчили в Києві, а звідти — «болт з лівою різьбою». З’явився генерал-губернатор Кравченко, подзвонив «куди треба» в столицю — і гроші одразу знайшлися. Одне слово, був він фігурою цікавою. Місцеві ЗМІ він майже не помічав, і лише навесні, у березні, мені, журналісту найпопулярнішої тоді газети Херсонщини, вдалося «пробитися до тіла».
Настрій у Юрія Федоровича був позитивний (як я дізнався згодом — його вже проінформували, що заслання в провінцію завершується). На початку бесіди він попросив мій диктофон, з цікавістю його розглянув і, клацнувши викидачем мікрокасети, як би ненароком відклав убік.
Після питань на місцеву тематику я поцікавився двома топ-темами з його колишньої компетенції — загибеллю журналіста Гонгадзе та, звісно ж, Чорновола. Його відповідь: «Ви ж, як мені доповіли, 1953 року народження, вже нормальний вік, щоб щось розуміти. Знаєте, життя — це важка річ: від нього часто помирають…»
Минуло рівно три роки — і 4 березня 2005 року, напередодні свого дня народження, Юрія Кравченка знайшли мертвим на дачі, в елітному селищі «Золоті ворота» в Конча-Заспі під Києвом — з ДВОМА вогнепальними пораненнями в голову. У той день він мав прийти на допит до Генпрокуратури у справі, поновленій після «помаранчевої» революції — справі Гонгадзе.
За офіційною версією, Юрій Кравченко вчинив самогубство, ДВІЧІ вистреливши собі в голову. На думку міністра МВС Юрія Луценка (2007 рік), Юрія Кравченка було вбито: «Я не вірю в самогубство Кравченка й маю на це докази… Певні запитання до експертів… були сформульовані так, щоб підтвердити версію самогубства». Похований Кравченко на Байковому кладовищі в Києві, десь недалеко від того, хто «загинув у випадковій ДТП» за чудової видимості на трасі — В’ячеслава Чорновола…
Читайте також: Саакашвілі розповів, про що колись сперечався з В’ячеславом Чорноволом
Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса
Знайома кожному одеситу Траса здоров’я перетворюється на локацію психологічного горору у грі «Arcadia Cafe», яку… Read More
Коли люди вперше стикаються з вибором захисту, природна реакція — дивитися на вартість. Це логічно:… Read More
Міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба заявив, що в Україні достроково завершили ремонт ключових… Read More
Після народження дитини моє життя кардинально змінилося. Якщо раніше я могла спокійно приділяти час собі,… Read More
Під час нічної атаки на Одещину один із російських безпілотників короткочасно перетнув повітряний простір Румунії… Read More
Після паузи через війну консульство поступово повертається до роботи — вже з повноцінним керівником. Read More
