Внаслідок російської агресії проти України, яка триває вже десять років, постраждали десятки тисяч військовослужбовців, отримавши каліцтво різного ступеня тяжкості.
Міністерством оборони затверджено Концепцію розвитку реабілітації поранених військових, яка передбачає їхнє лікування у профільних спеціалізованих закладах.
На півночі області реабілітують важкопоранених у Подільську та Роздільній, у Балті такий центр лише лаштується. Як зазначають медики, щоб відкрити на базі багатопрофільних лікарень реабілітаційний центр, наприклад у Любашівці, потрібно залучити більше десятка фахівців.
Морський піхотинець Олександр Бабій з Кричунового Любашівської громади бореться за здоров’я вже другий рік. Внаслідок отриманого на війні важкого поранення бійця паралізувало.
Коли 24 лютого 2022 року росія напала на Україну, 32-річний молодик не вагаючись пішов у військкомат і вже о другій ночі наступної доби разом з іншими добровольцями відправився у розташування 35-ї бригади морської піхоти.
З перших днів воїн відважно захищав нашу Батьківщину. З кровопролитних боїв він завжди виходив неушкодженим.
Восени молодий командир зі своїм підрозділом воював на Південнобузькому напрямку. Поступово звільняли міста і села. Противник, намагаючись утримати зайняті рубежі, посилював шквал вогню по наших позиціях вздовж лінії зіткнення із застосуванням авіації, ствольної артилерії, мінометів. У жовтні Олександр брав участь у визволенні Херсонщини.
18 жовтня в черговому бою командир відділення Олександр Бабій отримав тяжке поранення внаслідок вибуху міни.
Олександра ледь живим евакуювали до Миколаєва, а звідти — до Одеси.
Вже з обласного шпиталю батько захисника Олександр Петрович (до речі, ветеран війни в Афганістані) за сприяння друзів-афганців з Києва домігся, щоб сина оперативно доправили на реанімобілі у Львівський військово-медичний клінічний центр, де лікарі фактично повернули його до життя.
Після лікування у Львові та Києві Олександр повернувся до Одеси, де ним опікуються матуся Тетяна з дружиною Аллою. Родина винаймає в Одесі пів будиночка, щоб чоловік, який пересувається на інвалідному візку, мав змогу проходити реабілітацію. Зрозуміло, що лікування пораненого не з дешевих. Чимало коштів зібрали небайдужі земляки, 30 тисяч гривень виділила селищна рада, посильну допомогу надають волонтери.
Загалом лікарі не дають прогнозів, бо через отримані поранення їхній пацієнт, можливо, не зможе більше ходити. Але рідні, близькі та друзі вірять, що відважний воїн зуміє видужати, щоб ростити з дружиною сина Артема, щасливо жити і працювати.
Майже вісім місяців воїни 28-ї механізованої бригади запекло боролися за кожен метр Херсонщини та Миколаївщини.
У їхніх лавах відважно воював і 45-річний Юрій Унтілов з села Солтанівка Зеленогірської громади. Визволивши Херсон, наші бійці у листопаді повернули під українські знамена Правдине, Олександрівку, Станіслав, Миролюбівку, Киселівку, Чорнобаївку та інші багатостраждальні села.
Один з ворожих обстрілів став для Юрія фатальним. Посічене осколками ворожої міни тіло бійця побратими вчасно доправили до шпиталю. Лікарі довго боролися за його життя, але так і не змогли видалити осколок з хребта й легені та поставити воїна на ноги. Зараз чоловік не може обходитися без сторонньої допомоги. Хоча ветеран і має пенсію, але, як і більшість поранених, досі не отримав одноразової грошової допомоги та потребує матеріальної та медичної підтримки. Насамперед нейрохірургічного втручання та подальшої реабілітації.
Відчувається, що чоловік зневірився у всьому. Його гнітить думка, що він назавжди залишиться немічним та тягарем для рідних й непотрібним Вітчизні, за яку проливав кров.
Питання реабілітації українських захисників зараз є одним із ключових як для сьогодення, так і для майбутнього української військової медицини.
Коментуючи ситуацію з реабілітаційною допомогою, одеситка Лілія Ляляод, яка з 2014 року на волонтерських засадах допомагає військовослужбовцям, постраждалим під час бойових дій, зазначила, що сьогодні комплексну безкоштовну реабілітацію в Україні отримують лише п’ять відсотків тих, хто її потребує, а елементи реабілітації — трохи більше ніж п’ять відсотків скалічених війною бійців. До речі, Лілія допомагала «стати на ноги» одному з героїв наших попередніх публікацій в «ОЖ» — Роману Мехуру з Бобрика Другого, який втратив на війні ноги і руку.
Варто додати, що ще восени 2022-го в Польщі відкрили медичний хаб для транспортування поранених в Україні до інших країн ЄС. Отже, поранені українці продовжують шукати кваліфіковану допомогу за кордоном, а згодом – реабілітацію. Проте не всі можуть скористатися цією можливістю, тож доводиться звертатися по допомогу в Україні, де ніби і є потрібні спеціалісти, але фахівців, зокрема з реабілітації пацієнтів, що лишилися без кінцівок, бракує.
***
За оцінками РНБО, медичної реабілітації потребують тисячі військовослужбовців і цивільних, які поки що отримують належну, але не завжди якісну реабілітаційну допомогу за кордоном. Серед найбільших викликів для оновлення напряму вітчизняної реабілітації – кадри та інфраструктура.
З російського полону повернувся захисник Маріуполя, воїн Національної гвардії України балтянин Нікіта Тітов. Коли він… Читати далі
Українська фауна нині переживає безліч викликів. Війну, кліматичні зміни та агресивну діяльність людей. У цьому… Читати далі
Саврань — столиця лісової перлини Одещини — ташується в межиріччі річок Савранки та Південного Бугу.… Читати далі
В Одеській ОВА розпорядилися знести пам’ятник Олександру Пушкіну на Приморському бульварі. Але муніципальна влада не… Читати далі
Незвичайні та ненудні страви з рису: рис з яйцем, суп-пюре або цукерки підготувало «Одеське життя»… Читати далі
Держслужбовцям і військовим в Україні заборонили користуватися Телеграмом на службових пристроях. Таке рішення ухвалив Національний… Читати далі
