Молода біженка з Харкова відкрила в Одесі магазин парфумерії

Зараз Інесса живе в Одесі. Тут вона намагається не сидіти склавши руки та займається найулюбленішою справою – парфумерією – допомагає людям повернути смак мирного життя. Під час війни їй удалося з нуля відкрити свій магазин парфумерії на вулиці Буніна.

Все, що довелося пережити Інесі за час війни, вона розповіла «Одеському життю».

 — Розкажи про своє життя до війни, я знаю, що ти з Харкова?

— Мене звуть Інеса і мені 27 років. Останні 10 років я жила у Харкові, але взагалі я родом із Донецька. До Харкова переїхала у 2012 році, коли мені було 17 років, вступати на юриста до університету Ярослава Мудрого. Думала, що працюватиму за фахом, але спробувавши себе у цій сфері, бажання зникло.

Я зрозуміла, що для роботи юристом я занадто творча людина. Мені завжди дуже подобалися аромати, ще з дитинства я мала велику колекцію парфумерії. І я навіть не підозрювала, що це хобі може перерости у бізнес. Чим загалом я й займаюся останні чотири роки.

Так само я маю своє бачення в плані естетики та дизайну. Я хочу створювати різні простори, в яких люди зможуть насолодитися не лише продукцією, а й атмосферою. Мій шоурум у магазині парфумерії став першим таким простором, і я сподіваюся, що не останнім.

 — Як ти зустріла війну?

Коли все почалося, у мене були дуже змішані почуття… Як і все я прокинулася о 4-й ранку від вибухів. Відразу кинула в валізу пару речей, а потім присіла і довго дивилася на нього, не розуміючи, що мені робити далі. Цікаво, що о 10-й ранку мені вже хотілося вийти за кавою, пройтися вулицями Харкова і вирушити на роботу в магазин парфумерії, ніби нічого не сталося.

Я вже пережила окупацію Донецька у 2014 році та вибухи снарядів чула не вперше, тому довгий час тримала спокій. Вирішили залишатися вдома, але далі все було гірше і гірше.

Вже на восьмий день війни ми з рідними виїхали з Харкова до Дніпра. З собою взяла лише найнеобхідніше. А про те, як вести бізнес парфумерії далі, я навіть і не думала. На той момент було одне бажання залишитися живими.

Хочу подякувати всім клієнтам, які весь цей час нас підтримували. Люди пропонували допомогу та навіть тимчасове житло. Для мене це було неоціненно, я дуже вдячна кожному за підтримку. Але незважаючи на війну, життя тривало, і коли ти відходиш від емоцій, розумієш, що сидіти склавши руки не можна і треба вчитися жити в нових реаліях.

Тоді було прийнято рішення повернутися до Харкова і забрати весь товар. Так ми відновили свою роботу, правда лише онлайн. Ви не повірите, але до нас одразу почали надходити замовлення. Виявилось, що для наших клієнтів це була радість. Парфумерія тішила та допомагала повернути «смак мирного життя».

 — Чому ти обрала Одесу?

— До Одеси ми вже давно планували переїхати, ще до війни, але все ніяк не могли зважитися на це. Перше місто у котрий ми поїхали після війни Дніпро. Ми думали, що це лише на кілька тижнів і зможемо повернутись додому, але у підсумку провели там 4 місяці. Я розуміла, що якщо ми найближчим часом не зможемо повернутися до Харкова, то треба їхати туди, де завжди хотіли жити. Ми навіть не розглядали інші варіанти, лише Одеса! Я обожнюю море, завжди мріяла жити поруч із ним. Але й місто саме дуже подобається: архітектура, колорит, одесити — добрі та чуйні люди.

 — Складно вести тут бізнес?

— Сюди ми переїхали наприкінці червня 2022 року. Один місяць був на адаптацію та на роздуми: а чи потрібно зараз відкривати магазин та шоурум парфумерії? Але я бачила, як одесити відкривають бізнес під час війни, і мене це дуже надихнуло. Відразу почалися пошуки приміщення, це, мабуть, було найскладнішим моментом в Одесі. Зараз у нас все добре, наш шоурум знаходиться у центрі міста, на вулиці Буніна, 12. Також продовжуємо роботу в онлайн-режимі. Серед місцевих жителів дуже багато клієнтів, заходять до гостей, звичайно ж, і переселенці. У своєму парфум-барі парфумерії я рада бачити всіх!

 — Поділися своїми планами на майбутнє?

 — У планах ще кілька проєктів, але це не пов’язано з парфумерією. Коли закінчиться війна, насамперед я запрошу всіх наших друзів у гості, щоб відзначити разом перемогу. Потім, звичайно ж, поїду в улюблений Харків та Донецьку! </ span>

Всім іншим, я бажаю не боятися ризикувати, створювати бізнес, щоб підтримувати країну і наших людей усіма можливими способами. Війна — це страшно, але треба продовжувати жити та розвиватися.

Читайте також: Як живуть в Одесі вимушені переселенці: «Заради дітей хоч на край світу поїдеш»