День визволення Одеси: як місто врятували від повного знищення у 1944 році

Ключові моменти:

• Перед відступом окупанти замінували порт, вокзал і головні будівлі міста
• Інформацію про підготовку підриву передали союзники німців — словацькі частини
• Командування відмовилося від обстрілів, щоб не спровокувати вибухи
• Одесу взяли штурмом, а сапери одразу почали розмінування ключових об’єктів

Цей матеріал підготовлено до Дня визволення Одеси на основі архівної публікації «Одеського життя» та історичних джерел про події квітня 1944 року. Ми зіставили дані про перебіг боїв, рішення командування та свідчення учасників, щоб точно показати, як вдалося зберегти місто від руйнування.

Напередодні відступу німецькі війська збиралися вчинити з Одесою так само, як і з іншими захопленими містами — знищити ключові об’єкти інфраструктури та найважливіші будівлі.

План «випаленої землі»: що готували окупанти

Напередодні відступу німецькі війська збиралися вчинити з Одесою так само, як і з іншими захопленими містами — знищити ключові об’єкти інфраструктури та найважливіші будівлі.

Сьогодні добре відомий знімок, де 10 квітня 1944 року радянські солдати проходять містом на тлі Оперного театру. Але могло бути інакше: замість уцілілих вулиць перед ними могли опинитися лише обвуглені руїни.

Така тактика застосовувалася повсюдно. Під час відступу підривали мости, руйнували залізниці, спалювали міста і села. У підсумку відносно цілими залишалися тільки ті населені пункти, де ці плани не встигали реалізувати.

Навесні 1944 року, коли стало зрозуміло, що втримати Одесу не вдасться, у місті почалося масове мінування. Під загрозою опинилися порт, залізничний вокзал, Оперний театр, Філармонія та інші важливі об’єкти. Одесу готували до перетворення на «випалену землю».

Як вдалося запобігти катастрофі

Наступаючі війська добре розуміли, що відбувається у місті. Працювала розвідка, діяла агентура, підтримувався зв’язок із нечисленними на той момент партизанами.

До 8–9 квітня частини 3-го Українського фронту вже підійшли впритул до Одеси. З моря наступ вели 5-та ударна і 6-та армії, а з півночі місто обходила кінно-механізована група генерала Плієва.

Повністю оточити німецькі частини не вдалося. У них залишався шлях відступу до Дністровського лиману — з можливістю переправи в районі Овідіополя або Кароліно-Бугаза. Тому найважчі бої розгорнулися не на підступах до міста, а вздовж дороги на Овідіополь.

Командувач фронтом Родіон Малиновський був родом з Одеси і, звісно, найменше хотів руйнування рідного міста. Але вирішальним стало інше — відомості про закладену під ключовими об’єктами вибухівку.

Нагадаємо, що ми вже розповідали про визволення Одеси і писали про те, як влаштували окупантам «тарарам».

Рішення, яке врятувало місто

Інформація про мінування надійшла від словацьких підрозділів, які воювали на боці Німеччини. Хтось із них передав відомості партизанам і радянській розвідці.

До ранку 9 квітня командування вже мало повну картину загрози. Стало зрозуміло: якщо бої за місто затягнуться або почнеться масований обстріл, Одеса може злетіти в повітря разом із портом, вокзалом, театрами та іншими важливими будівлями.

Було прийнято важке, але необхідне рішення — відмовитися від артилерійського обстрілу і бомбардувань з повітря. Будь-яке влучання снаряда або бомби могло викликати детонацію закладеної вибухівки. Це допомогло зберегти місто, хоча й збільшило втрати серед радянської піхоти.

Німецьким військам фактично дали можливість вийти з Одеси, а потім завдали удару вже на шляху до Дністровського лиману. Саме місто взяли штурмом у ніч з 9 на 10 квітня. Найважчі бої точилися на Пересипу.

Свій план повного знищення міста окупанти змогли виконати лише частково. З 7 по 9 квітня були підірвані будівля залізничного вокзалу, частина причалів і споруд у порту, а також кілька промислових підприємств.

Але поки вулицями вже йшли визволителі, сапери розпочали розмінування Оперного театру, Філармонії та інших будівель. Саме це й врятувало Одесу від набагато страшніших руйнувань.

Після визволення: як відроджували Одесу

Відновлення почалося майже одразу. Уже до жовтня 1944 року частково повернули в роботу портові причали, швидко відбудували багато заводів, зруйнованих під час оборони, окупації та визволення міста.

Житлові будинки приводили до ладу значно довше. При цьому широко використовували працю німецьких і румунських полонених. Їх було понад 12 тисяч, і саме їхніми руками усунули значну частину руйнувань. Уже в 1947 році в Одесі запрацювала нова електростанція — Одеська ТЕЦ.

Зовсім інакше склалася доля вокзалу. Для пасажирів на певний час пристосували будівлю нинішнього навчального корпусу економічного університету.

Будівництво нового вокзалу розпочалося лише у вересні 1950 року за проєктом архітектора Леоніда Чуприна. Нова будівля повторювала загальну композицію старої: ті ж три арки центрального входу, великий центральний зал і круглий купол. Але сам вокзал став вищим і отримав більш монументальні, «ампірні» риси пізньосталінської архітектури.

Зводили його вже не силами полонених, а методом «народного будівництва». Тут працювали робітники заводів, викладачі та студенти, проводилися «суботники» і «недільники». Одеський будівельний інститут розробив методику швидкісного будівництва, розраховану переважно на ручну некваліфіковану працю.

Матеріали звозили з усього Радянського Союзу: димчастий мармур — з Кавказу, сірий — із Середньої Азії. При цьому несучі стіни будували з місцевого вапняку.

Вокзал, введений в експлуатацію влітку 1952 року, став своєрідним символом завершення відбудови повоєнної Одеси.

Фото: з відкритих джерел

Нагадаємо, що ми розповідали про окупацію Одеси та публікували п’ять фактів про цей складний період в історії нашого міста.