День посмішки: чому радіють одесити під час війни? (відео)

Олена:

– У війну можна радіти з того, що ми зараз живемо. Мене може змусити посміхнутися музика, яку грають вуличні музиканти, сонечко, море, що біля нас, і те, що люди посміхаються мені у відповідь.

Тетяна:

– У війну дуже треба радіти нашим дітям: справжнім, майбутнім діткам. Мене тішить розмова моєї дитини: вона тільки-но почала розмовляти. Ну, може, жарти в інтернеті змушують посміхатися. І все.

Сергій:

– Я востаннє радів, коли наша збірна з футболу добре зіграла. У війну важливими є навіть маленькі людські радості. Зазвичай, коли велике лихо, то радіють навіть малому. Все, що сприяє якнайшвидшому наступу миру, робить нас щасливішим і змушує посміхатися.

Юрій:

– У війну можна радіти посмішкам своїх дітей, тому що вони щасливі. Це єдине, що зараз підвищує настрій. Ну і ще можна радіти тихим хвилинам, коли не бомбять.

Марія:

– У війну зараз ми радіємо всьому: навіть дощу, навіть туману. Якось дуже починаєш цінувати такі моменти. Я намагаюся цінувати щодня… І посміхатимуся, коли відкриється Макдональдс.

Анжеліка:

– Я тішуся з того, що люди стали сплаченими, тому, як суспільство почало ставитися один до одного. Зараз заходиш у магазин, і ця продавчиня, яку ти раніше не помічав, тепер тобі взагалі, як бабуся. Нині люди стали дуже близькими один до одного. Людям хочеться посміхатися. Мене тішить мій собака, та й взагалі все довкола. І, звичайно, дякую ЗСУ, що вони дають нам таку можливість – радіти.

Ольга:

– Чому можна радіти під час війни? Тому, що живі: ми і ті, кого ми любимо. Можна радіти з того, що діти сміються, з того, що бомби не летять. Я вірю, що переможе здоровий глузд і любов, і ми посміхатимемося частіше.

 

 

 

Марина:

– Війна нас навчила радіти кожній посмішці, бо раніше ми не цінували цього.

 

Олег:

 

– Під час війни радують наші перемоги. Це найголовніше. Хлопці, які стоять за нас, вони, звісно, молодці. Сподіватимемося лише на краще, і після перемоги України усміхатимемося все і завжди.

 

 

 

 

 

Галина:

– Я 1936 року народження, мені 86 років. У мене хворий син, і я сиджу на вулиці з баяном не від розкішного життя. Але я щаслива всупереч усьому – я жива! Я працюю, у мене п’ятеро правнуків: два хлопчики та три дівчинки – чудові діти! Хіба ж можна їм не посміхатися? Я спілкуюся з великою кількістю людей, і серед них багато молоді. І я дуже рада, що зараз виросло нове, молоде покоління, і всі вони вільні, не такі, якими ми були. Вони розумні та мудрі.

Я посміхаюся, коли люди підходять і слухають мою музику. Щодня я тішуся з того, яке гарне наді мною небо. А ви подивіться, як змінилася Одеса! Яким став центр! Я пам’ятаю наше місто з 1954 року. А сьогодні дивіться, які будинки гарні! І я дякую Богові за те, що він не дав моєму серцю стати жорстоким. Я усміхаюся до цього світу!

Нагадаємо, сьогодні, 7 жовтня 2022 року, ми відзначаємо Всесвітній день посмішки.