Цими дорогами їздять і сьогодні: як чумаки проклали траси Одещини (ВІДЕО)

Ключові моменти:

• Чумаки орієнтувалися в степу за зорями, запахами, птахами та курганами.
• Їхні маршрути стали основою кількох сучасних трас Одещини.
• Шкодова гора отримала назву через небезпечний чумацький обхід.
• Колишні чумаки стали одеськими портовими візниками — биндюжниками.

Сьогодні ми звикли довіряти GPS, дорожнім знакам і картам. Але колись шлях через Буджак доводилося буквально «читати» за навколишнім світом. Чумацькі валки долали степ, перевозили сіль та інші товари й шукали найбезпечніші маршрути серед балок, лиманів і складного рельєфу.
Цей матеріал створено за відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеського життя». У ньому йдеться про чумацькі дороги Одещини, навігацію в степу, походження назви Шкодової гори та зв’язок чумаків із легендарною одеською професією биндюжників.

Чумаки — перші далекобійники Одещини

Чумацькі каравани були важливою частиною торгівлі на півдні України. На південь вони везли зерно та хутро, а поверталися з сіллю з чорноморських лиманів та іншими товарами.

Для такого промислу потрібна була не лише витривалість. Буджацький степ залишався небезпечним простором, де можна було заблукати, потрапити під напад або загинути від суворої погоди. Тому чумаки мусили добре знати місцевість і вміти орієнтуватися без карт та сучасних приладів.

Їхні валки складалися з важких маж — великих дерев’яних возів, здатних перевозити величезні вантажі. Тягнули їх сильні українські воли, які краще за коней витримували довгі переходи та значну вагу.

По суті, чумак поєднував одразу кілька професій: торговця, перевізника, знавця степу і, за потреби, воїна.

Як чумаки знаходили дорогу в степу

Найнадійнішим орієнтиром для мандрівників залишалося небо. Уночі напрямок допомагали визначати зорі, а Полярна зоря слугувала маркером півночі.

Саме з чумаками пов’язана назва нашої галактики — Чумацький Шлях. Існує романтична легенда, за якою сіль, що розсипалася з чумацьких возів, була піднята на небо й перетворилася на зоряну дорогу, яка мала допомагати мандрівникам знаходити шлях додому.

Але чумацька навігація була значно практичнішою за красиві легенди. Коли зорі ховалися за хмарами, мандрівники використовували інші прикмети.

Вони могли орієнтуватися за запахами моря, лиманів і рослинністю. Важливим природним сигналом були також птахи: за їхньою поведінкою можна було визначити напрямок до прісної або солоної води.

У степу допомагали й кургани — помітні орієнтири на відкритій місцевості. А ще існували моторошні «дорожні знаки»: кістки загиблих волів, які залишалися вздовж давніх маршрутів.

Так поступово формувалося знання про степ, яке передавалося від одного покоління перевізників до іншого.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Університет у готелі, кіно до Люм’єрів і синій кит у Ботсаду: шість маловідомих історій про ОНУ

Чумацькі колії стали основою сучасних трас

Найцікавіше в історії чумацьких доріг — їхній зв’язок із сучасною транспортною мережею Одещини.

Чумаки не прокладали маршрути навмання. Вони шукали найбільш зручні та безпечні спуски, обходили небезпечні ділянки й пристосовувалися до складного рельєфу. Особливо важливим це було в районі Одеси, де балки та лимани ускладнювали пересування важких возів.

Згодом ці природні маршрути стали основою дорожньої мережі. Сучасним будівельникам у багатьох місцях залишалося фактично розширити давні напрямки та пристосувати їх до нового транспорту.

Серед трас, які у відео пов’язуються з давніми чумацькими маршрутами, — М15 Одеса — Рені, М05 Київ — Одеса, М14 Одеса — Новоазовськ, М16 Одеса — Кучурган та М27 на Чорноморськ.

Так дороги, якими сьогодні рухаються автомобілі, виявляються частиною набагато давнішої історії.

Чому Шкодова гора отримала таку назву

Одна з найцікавіших історій пов’язана зі Шкодовою горою.

Найкоротший шлях до солоних лиманів проходив через Пересип. Проте цю територію часто затоплювало, а після дощів вона перетворювалася на болото. Чумакам доводилося шукати обхідний маршрут через схили сусідньої гори.

Для важкої мажі такий шлях був справжнім випробуванням. Кам’янисті спуски ламали дерев’яні колеса й осі, а навантажені вози могли перекидатися.

За переказом, саме через постійні поломки та збитки чумаки називали цей шлях «самою шкодою». Так небезпечна місцевість нібито отримала назву Шкодова гора.

Ця історія добре показує, наскільки важливими для чумаків були не просто напрямки, а конкретні особливості рельєфу. Вдалий маршрут міг зберегти вантаж, волів і життя людей.

Від чумацької валки до одеського биндюжника

Чумацький промисел приносив значні прибутки, хоча вимагав величезного ризику. Вантаж солі був дорогим і цінним, тому каравани ставали привабливою здобиччю для нападників.

Чумакам доводилося захищатися. У разі небезпеки вози могли утворювати замкнене коло — своєрідну фортецю посеред степу. Звідти озброєні перевізники відбивали напади.

Наприкінці XVIII століття до чумакування долучилося чимало колишніх козаків. Досвід життя в степу, зброя та витривалість добре поєднувалися з небезпечною торгівлею.

Згодом частина чумаків осіла біля Одеси, зокрема в районах Куяльника та Пересипу. Коли почав активно розвиватися порт, колишні степові перевізники знайшли нове застосування своїм навичкам.

Воли поступилися місцем великим коням-ваговозам, яких називали биндюгами. Для них використовували спеціальні вантажні вози — биндюги. Так поступово сформувалася професія биндюжника, характерна для старої Одеси.

Виходить своєрідний ланцюг: чумацька валка — степова дорога — портовий візник. Люди, які колись долали Дике Поле заради солі, стали частиною зовсім іншої Одеси — портової та торгової.

***

Історія чумаків показує Одещину зовсім з іншого боку. Сучасні дороги, знайомі назви та навіть легендарні міські професії можуть мати коріння у часах, коли шлях через степ визначали не дорожні знаки, а зорі, вітер і досвід мандрівника.

Більше про таємниці Чумацького Шляху, небезпечні подорожі Буджаком та походження одеських биндюжників — дивіться у відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеського життя».

У відео також є:

• навіщо чумацькій валці був півень на ім’я «царик»;
• як півень допомагав передбачати небезпечні степові буревії;
• чому чумаки обробляли одяг дьогтем;
• звідки взялася легенда про «демонів степу»;
• скільки могла коштувати одна чумацька ходка;
• як чумаки захищалися від татарських загонів і розбійників.

Раніше ми розповідали як одеситка стала капітаном і пройшла іспанський полон.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Чому в Одесі халу ламали руками, а франзоль треба було з’їсти за дві години (ВІДЕО)