Чому жителі Серпневого заздрять сусідньому містечку: Як живе прикордонне селище на Одещині
Селище Серпневе Тарутинської громади розташоване на самому кордоні з Молдовою. Майже з кожної його точки можна побачити будівлі молдавського містечка Басарабяска – до нього всього півтора кілометра. Колись дехто із серпневців навіть працював там. Зараз вони дивляться в той бік із сумом і заздрістю, адже там немає війни.
Ключові моменти
Серпневе — прикордонне селище на Одещині, засноване німецькими колоністами в 1815 році, розташоване всього за півтора кілометра від молдавського містечка Басарабяска.
Мешканці селища переживають труднощі через війну, хоча в селищі є всі необхідні умови для життя — ліцей, амбулаторія, магазини, кафе та Будинок культури.
Через відсутність медичних працівників та виїзд чоловіків на фронт, село стикається з економічними і соціальними проблемами.
Закордонні благодійники, зокрема Натанаель Рісс, допомагають селищу, надаючи кошти для розвитку інфраструктури та підтримки місцевої громади.
Від Лейпцига – до Серпневого
– В мене є корова, і я кожну неділю йду в Басарабяску продавати молоко, сметану, сир – молочна продукція там дорожча, ніж у нас. І завжди, коли бачу, як чоловіки гуляють зі своїми дітьми в парку, – в мене сльози на очах. Мій син воює, і вже другий рік його маленька донечка росте без тата, – жаліється Ганна Попова, місцева пенсіонерка.
Хоча у Вікіпедії датою народження села значиться 1800-й рік, серпневці вважають початком 1815-й. Вони орієнтуються на історичні довідки, що багато років збирали місцеві історики-краєзнавці і пращури німців-колоністів. У довідках вказано, що лютеранське село Лейпциг було засноване в 1815 році та входило до складу Клястицької волості Акерманського уїзду Бессарабської губернії.
Засновниками села були 126 родин із Прусії, Вюртемберга (невеличке королівство на території сучасної Німеччини), Польщі.
У 1940 році німецькі родини були змушені покинути свої домівки та повернутися в Німеччину. Однак трепетне відношення до малої батьківщини – Серпневого, вони зберегли та передали своїм дітям. Щойно відкрилися кордони, німці, чиї рідні колись мешкали в Серпневому, почали приїжджати на батьківщину пращурів.
Благодійник Натанаель Рісс
Велику роль у житті селища відіграв Натанаель Рісс – громадянин Німеччини, який у 1935 році народився в Серпневому. Натанаель Рісс – меценат, благодійник – на двохсотріччя селища подарував йому… парк, із чудовим дитячим майданчиком, відкритою сценою, облаштованими місцями для відпочинку, альтанкою із символічним старовинним дзвоном із написом: «Від Натанаеля Рісса на знак вічної дружби».
Напис на табличці: На згадку про наших улюблених батьків Майкл Рісс – Емілі Рісс, уроджена Брандт. Любов і пам’ять нескінченні. Від Натанаеля Рісса та Урсули Рісс, уроджена БлокАльтанка зі дзвоном у парку
Крім цього, професор надав кошти на реконструкцію старої німецької будівлі в сучасний «Гостьовий дім», дві будівлі було переоблаштовано під час війни для прийому переселенців, обладнано майданчик перед дитсадком, закуплено спортивну форму та спортінвентар, обладнано амбулаторію.
Парк, облаштований Натаніелем РіссомДіти в парку
Востаннє в Серпневому пан Натанаель був у жовтні 2023-го – тоді він привіз меблі та мамограф у Бессарабську лікарню. Наприкінці січня 2024 року Натанаель Рісс пішов із життя.
Інших – проводжали, а самі не поспішали
Староста Серпневого Володимир Добровольський. Він рік боронив Україну від російської навали, але у 2023 році звільнився за станом здоров’я
Володимир Добровольський – староста Серпневського старостинського округу. З 2015-го він був головою Серпневської селищної ради, після децентралізації став старостою. У червні 2022-го став на захист України, служив на Запорізькому напрямку, наприкінці 2023-го звільнився за станом здоров’я.
– У Серпневому є все необхідне для нормального життя – ліцей, дитсадок, амбулаторія, пункт «Швидкої допомоги», три великі сільгоспгосподарства, Будинок культури, крамниці, кафе, дитячі майданчики, церква, два стадіони. Село газифіковане. У нас знаходиться контрольний пункт пропуску «Серпневе».
У перші дні війни через наше село йшла багатокілометрова черга виїжджаючих за кордон – люди бігли від війни цілими родинами. У черзі доводилося стояти по дві, три доби. Серпневці запрошували жінок, дітей погрітися, переночувати, пригощали водіїв пиріжками, гарячим чаєм, підтримували, чим могли. Однак самі виїздити не поспішали – багато наших чоловіків з покоління в покоління служать на кордоні, то не до снаги людям виїжджати. Боронити – так.
Сьогодні 125 серпневців боронять Україну, 30 учасників бойових дій повернулись додому, є інваліди. Ми їх шануємо, підтримуємо, допомагаємо. Загалом, кожний другий чоловік зараз на війні. Шість односельців загинули.
На честь 210-річного ювілею Серпневого працівники Будинку культури влаштували благодійний концерт із виступами творчих колективів, смаколиками та подарунками.
Старенький ЗІЛ не підводить
Серпневе – один із небагатьох населених пунктів колишнього Тарутинського району, що має свою пожежну охорону, яка підпорядковується Бессарабській селищній раді. Багато років керує нею Василь Мартиненко:
Пожежники Василь Мартиненко, Василь Бошняк та Петро Фільчев (зліва направо)
– Ми обслуговуємо дванадцять сіл. Маємо дві пожежні машини, одна з них – старенький, але укомплектований усім необхідним ЗІЛ-130.
Особливо багато роботи влітку, коли чимало пожеж на полях. Молоді хлопці – наші працівники – зараз боронять країну, тому в колективі здебільшого пенсіонери, але нічого, справляємося.
Найближчим часом отримаємо від німецьких друзів сучасну пожежну машину «Івеко» – це буде велика підмога в нашій роботі. Хоча свій ЗІЛ, якому вже близько 80 років, на пенсію все одно не відправимо: він як трактор – по будь-якому бездоріжжю проїде.
Умови є – не вистачає медиків
В амбулаторії Серпневого зараз йде ремонт фасаду. Внутрішній ремонт був зроблений перед війною. Працюють тут дві досвідчені медсестри сімейної медицини – Тетяна Казанжи і Тетяна Булкіна.
Медсестри сімейної медицини Тетяна Казанжи та Тетяна Булкіна
– Я приїхала сюди з Луганська разом із сім’єю. Спочатку думали, що тимчасово, а потім сусіди повідомили, що наш будинок в Луганську розбомбили. Повертатися немає куди. Діти вже дорослі, перебралися в Одесу. А я влаштувалася сюди. Амбулаторія непогано оснащена, є все необхідне для первинної медичної допомоги. На жаль, нам заборонили тримати аптеку при амбулаторії, ось це дуже незручно, люди скаржаться. Найближча аптека – в Молдові, але ж не будеш бігти за кордон за ліками, – розповіла Тетяна Булкіна.
– Умови для роботи в нас добрі. Але не вистачає лікаря, медсестер. Добре, що з Бессарабського центру первинної медично-санітарної допомоги щомісяця приїздить бригада лікарів, проводить прийом. В наший будівлі є пункт «Швидкої допомоги», який обслуговує найближчі села.
З чотирьох змін там залишилася лише одна, бо немає водіїв і парамедиків – хто на фронті, хто виїхав. Я працюю тут вже 40 років, було пішла на пенсію, а мене покликали знов, бо нема кому працювати, – розказала Тетяна Казанжи.
Яка школа може похвалитись викладачами-чемпіонами?
Тетяна Балабанова, директорка ліцею у Серпневому
Екскурсію по ліцею влаштувала Тетяна Балабанова, яка працює в школі вже двадцять років, а в березні цього року стала директором Серпневського ліцею:
– В ліцеї навчаються 143 учні і 29 дітей – в дитсадку. За роки війни учнів стало менше, у наступному році в дитсадку доведеться скоротити одну групу (зараз їх дві).
Більшість класів мають проектори чи телевізори, мультимедійне обладнання. Є два комп’ютерні класи – один укомплектований ноутбуками, інший – комп’ютерами. Два спортзали – в молодшій школі і старшій. Усі діти харчуються безкоштовно.
За часи війни ми відкрили кабінет безпеки, відремонтували та переобладнали кабінети фізики, хімії, інформатики, математики, української мови, літератури. В ліцеї є ресурсна кімната.
Наші учні – постійні призери обласних олімпіад з хімії, української мови і літератури, всеукраїнських конкурсів. Ми робимо все, щоб діти були спортивні й сильні. Можемо похвалитися своїми вчителями фізкультури Тетяною Радоловою та Ігорем Квасевичем – чемпіоном світу з пауерліфтингу. Завдяки їм учні перемагають у районних, регіональних змаганнях з баскетболу, футболу, у військово-патріотичній грі «Джура» тощо.
Кухарі Любов Зима та Марія Кирма
Також в ліцеї працює філіал Бессарабської ДЮСШ, де дітей тренує чемпіон Європи з вільної боротьби Андрій Желєв.
Грошей у людей немає, от і живуть «на олівець»
У Серпневому нарахувала сім магазинів і два кафе. В одне з них заглянула, щоб дізнатись, як працюється підприємцям під час війни. Тут зустріла знайому – Тетяну Дьякову, яка раніше працювала на Бессарабському ринку:
– Ось, перебралася в Серпневе, відкрила ФОП. Ми знаходимося вздовж міжнародної траси, тож і водії заїздять, а в основному місцеві. Хоча малий бізнес зараз вести в селі тяжкувато – людей мало. І не тільки клієнтів, а й працівників, – скаржиться пані Тетяна.
Продавчиня Людмила Панаїтова
У продовольчий крамниці продавчинею працює Людмила Панаїтова. Як для сільського магазину, тут дуже багатий асортимент: кондитерка, молочка, ковбаси, риба, овочі, фрукти, напівфабрикати. В окремому приміщенні – побутова хімія, засоби гігієни.
– Зараз торгівля ніяка – хтось виїхав, чоловіки – у війську, а в тих, хто залишився, грошей не вистачає, доводиться «на олівець» писати. Одним втішаємося – що закінчиться війна, люди почнуть повертатися, – сподівається Людмила.
Отак і живуть серпневці – з надією, що швидше закінчиться війна, і вони не споглядатимуть із сумом на мирну сусідню Басарабяску.
Авторка видання "Одеське життя". Журналістка з 35-річним досвідом. Пише про охорону здоров’я, освіту, самоврядування, туризм, місцеве життя на півдні України. Лауреатка конкурсу Одеської облради. Членкиня Національної спілки журналістів України (НСЖУ).
Після початку повномасштабної війни Одеса поступово відмовляється від російськомовного культурного простору. Бібліотеки, екскурсії та освітні… Read More
