Чому в Одесі більше немає провулка Мічуріна: як він став провулком Маргарити Ніколаєвої

Ключові моменти:

• Провулок Мічуріна в Одесі офіційно перейменовано на провулок Маргарити Ніколаєвої
• Рішення ухвалено розпорядженням Одеської ОВА №694/А-2024 у рамках деколонізації топонімів
• Нова назва увічнює першу олімпійську чемпіонку, пов’язану з Одесою
• Перейменування — частина загальнодержавної політики відмови від радянської та імперської спадщини

Чому в Україні перейменовують вулиці

Перейменування провулка Мічуріна — частина ширшого процесу, який відбувається по всій країні. Деколонізація топонімів — це не просто зміна табличок, а спроба переосмислити історичну пам’ять і позбутися символів, пов’язаних із російською імперською та радянською політикою.

Закон, ухвалений в Україні, прямо вимагає прибирати назви, які закріплюють чужу ідеологію або не мають стосунку до української історії та культури. Натомість міста отримують нові орієнтири — імена людей, пов’язаних з українською наукою, культурою, спортом і боротьбою за незалежність.

У випадку Одеси це особливо помітно: місто з багатошаровою історією поступово формує новий символічний простір. І поява провулка Маргарити Ніколаєвої — це не лише знак поваги до відомої спортсменки, а й частина загального процесу переосмислення минулого та ідентичності.

Вулиця Мічуріна, провулок і пам’ятник

Про колишнього “власника” цього одеського провулка — Мічуріна — багато вже було сказано, коли ми повідомляли про перейменування вулиці Мічуріна в Хаджибейському районі міста на вулицю Болбочана. Провулок — у тому ж районі.

Зараз, перш ніж перейти до особистості нової “господині” провулка — Маргарити Ніколаєвої, додамо трохи інформації про Івана Володимировича Мічуріна (1855–1935 рр.) — колись відомого біолога і селекціонера-самородка, академіка, автора понад 300 сортів плодово-ягідних культур.

Так ось, бюст Мічуріна був багато десятиліть тому (ймовірно, у повоєнний період) встановлений на території Одеського селекційно-генетичного інституту (Овідіопольське шосе). Він (цей бюст) офіційно включений до списку об’єктів на демонтаж — у межах розставання з радянським минулим.

Влітку 2025 року ОЖ повідомляло про вимоги деяких наших співгромадян прибрати бюст. Підкреслю, що пам’ятник стоїть не в публічному міському просторі, а на території інституту, і, ймовірно, саме цей факт дає козирі в руки іншим нашим співгромадянам, які, можливо, лобіюють залишення Мічуріна на своєму місці.

За наявними даними, на момент підготовки цієї публікації Мічурін продовжує залишатися на колишньому місці, але над ним завис “дамоклів меч” демонтажу. Такі сухі факти. Без коментарів…

Хто така Маргарита Ніколаєва

А тепер — про Маргариту Ніколаєву. Вона — перша олімпійська чемпіонка з Одеси. Так би мовити, проклала дорогу. Слідом за нею цією дорогою пішли понад 20 спортсменів, так чи інакше пов’язаних з Одесою: фігуристи і веслувальники, стрільці й легкоатлети, волейболісти й фехтувальники. Ну і, звісно ж, гімнасти.

Народилася Маргарита Ніколаєва у 1935 році, щоправда, в іншому місті, але у 10-річному віці разом із батьками переїхала до Одеси. З 13 років почала займатися спортивною гімнастикою.

Взагалі, це за всіма канонами вважається “пізнім стартом” для спортивної кар’єри, але тренер спортшколи №1 Олександр Сафронюк зумів побачити в Маргариті великий потенціал. Під його керівництвом вона стала майстром спорту. Згодом — перемоги на Спартакіаді школярів СРСР. І перемоги в Бухаресті, Варшаві, Будапешті на змаганнях зі спортивної гімнастики у складі збірної СРСР.

Однак найголовніше досягнення її спортивного життя — перемога на XVII літніх Олімпійських іграх у Римі у 1960 році. Маргарита Ніколаєва лідирувала в опорному стрибку та в командному заліку. Вона показала на колоді унікальний на той час елемент — стійку на одній руці.

Спортивні коментатори тоді захоплювалися її “запаморочливими стрибками, стійками та зіскоками, які передбачили нову, акробатичну гімнастику, що приходила на зміну тій, де переважала виключно грація”.

Оцінки її перемог можна і потрібно помножити на два, якщо згадати про головне досягнення її не спортивного, а просто життя: у 22 роки, тобто у 1957-му, вона народила сина! Тож найвища сходинка олімпійського п’єдесталу була вже після цього! І звання “Заслужений майстер спорту СРСР” було більш ніж заслужене.

На цікаву фотографію в мережі натрапив: команда радянських гімнасток на матчевій зустрічі СРСР–США 1961 року. Серед інших — Маргарита Ніколаєва та Лариса Латиніна. Так ось, Латиніна — херсонка, а ще 9-разова олімпійська чемпіонка, Заслужений майстер спорту СРСР, неодноразова чемпіонка світу і Європи, СРСР в особистих і командних змаганнях, Заслужений тренер СРСР.

І в моєму домашньому архіві є фото, де я і Латиніна! Щоправда, не лише я. Це — на картонці, чорно-біле — групове “випускне фото (1964 рік) мого 4-А класу херсонської 14-ї школи. Нас вишикували в спортзалі, а позаду на стіні — дуже великий портрет гордості нашої школи — Лариси Латиніної. Її перший тренер — Михайло Опанасович Сотниченко — був потім і моїм учителем фізкультури, але чемпіона з мене не вийшло (хіба що першорозрядник з літрболу).

До речі, коли збірна СРСР зі спортивної гімнастики після згаданих виступів у США поверталася додому, маршрут польоту змінив особисто тодішній глава СРСР Микита Хрущов. Річ у тім, що великий друг СРСР “Федір Костров”, він же глава Куби Фідель Кастро, попросив відрядити радянських гімнасток для виступу на Кубі.

Були майже двотижневі виступи, що супроводжувалися, як тоді було прийнято писати, “бурхливими оплесками, що переходили в овації”. Подарунки, дипломи, кубинські газети, підписані Фіделем, фотографії з сімейного архіву Маргарити Ніколаєвої нині стали реліквіями в Одеському музеї спортивної слави.

У період з 1963 по 1967 рік Ніколаєва тренувалася під керівництвом одеського тренера Юрія Тихонова. У 1965 році стала бронзовою призеркою чемпіонату СРСР у вільних вправах і бронзовою призеркою Кубка СРСР у багатоборстві.

У 1971 році взяла участь у створенні в Одесі СДЮСШ олімпійського резерву зі спортивної гімнастики. Маргарита Ніколаєва здобула в Одесі дві вищі освіти: в Одеському технологічному інституті харчової та холодильної промисловості (1962 р.) та в Одеському “педіні” ім. Ушинського (1966 р.).

Пішла з життя вона дуже, на жаль, рано, у 58 років, у 1993 році після тривалої хвороби. Одесити у 2001 році визнали Маргариту Ніколаєву найкращою спортсменкою ХХ століття. А тепер ось присвятили її пам’яті топонім. Все правильно!

Джерела і обґрунтування публікації

Цей матеріал підготовлено на основі офіційних документів і відкритих джерел. Зокрема, редакція проаналізувала розпорядження Одеської обласної військової адміністрації №694/А-2024, яким у 2024 році було змінено назви низки вулиць і провулків регіону — зокрема провулка Мічуріна.

Підставою для таких рішень є Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Саме він визначає, які назви підлягають перегляду і чому держава системно відмовляється від символів, пов’язаних з імперським і радянським минулим.

Редакція також використала історичні та біографічні дані: відомості про особу Івана Мічуріна як представника радянської наукової традиції, а також детальну інформацію про Маргариту Ніколаєву — олімпійську чемпіонку 1960 року, життя і кар’єра якої тісно пов’язані з Одесою.

Додатково було зіставлено публікації та попередні рішення щодо перейменування у місті — зокрема випадки зміни назв вулиць в історичному центрі. Це дозволило показати, що йдеться не про одиничне рішення, а про системний процес формування нового символічного простору міста.

Раніше ми розповідали як Вулиця Костецька стала замість Генерала Ватутіна та як Одеса повертає вулицям справжню історію.

Читайте також: Декомунізація в Одесі: чому провулок Щорса перейменували на честь Людмили Гінзбург

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса