Чому тримати овець наважуються одиниці: історія родини з Одещини, яка не здалася

Ключові моменти:

• Посуха зробила утримання овець значно дорожчим
• Невеликі отари майже не приносять прибутку
• Родина Міхнєвих утримує найбільшу отару в окрузі
• Попри труднощі господарі планують розширювати ферму

Вівчарство залишається важливою частиною аграрної економіки півдня України, хоча останніми роками господарства дедалі частіше скорочують поголів’я через кліматичні зміни та зростання витрат. Це підтверджують статистичні дані Державної служби статистики України щодо скорочення чисельності овець і кіз, а також державні програми підтримки фермерських господарств і сімейних ферм. На цьому тлі історія родини Міхнєвих із Каракурта показує, чому навіть за складних економічних умов окремі господарі продовжують зберігати традиційне вівчарство та планують його розвивати.

У батька й сина – найбільша отара в цих краях

У бессарабських степах, де понад два століття тому оселилися болгарські переселенці, вівчарство стало одним із головних занять місцевих жителів. Адже болгари здавна славилися як вправні вівчарі. Старожили згадують часи, коли буджацькими степами ходили величезні отари, і майже кожна родина тримала овець. Сьогодні картина зовсім інша: займатися вівчарством наважуються одиниці, отже худоби стає дедалі менше.

Георгій Міхнєв – один із тих, хто не полишив цю справу. Разом із сином вони утримують найбільшу отару в Каракурті та навколишніх селах.

– Я народився і виріс у цьому селі. Змалку допомагав батькові доглядати овець. У нашому господарстві було небагато худоби, а згодом ми вирішили повністю зосередитися на вівчарстві. Коли син повернувся з міста до села, почали розвивати його серйозніше, – розповідає господар.

«Наш рід такий. Любимо цю справу» – вівчарі свою роботу

Сьогодні в родинному господарстві кілька сотень овець. За словами Георгія, утримувати невелику отару зовсім невигідно.

– Маленьке господарство не дає заробітку. Якщо вже працювати, то треба тримати багато худоби. Але це великі витрати. Майже всі гроші йдуть на зерно, сіно та оплату праці. Для себе залишається небагато, – каже він.

Найбільшим викликом останніх років стала посуха. Через нестачу дощів вигоряють пасовища, а корми доводиться купувати за значно вищими цінами. Саме тому багато селян відмовляються від утримання овець.

Але ця родина не збирається згортати господарство. Навпаки – вони планують його розширювати.

– Наш рід такий. Ми дуже любимо цю справу. Якщо буде достатньо кормів і дозволятимуть умови, будемо збільшувати отару. А якщо ні – хоча б збережемо те, що маємо, – каже Георгій Міхнєв.

Відпустку вівці не дають

У вівчаря немає вихідних. Особливо складно зимою, коли вівці ягняться і потребують постійного догляду. Влітку трохи легше – тварини з ранку до пізнього вечора пасуться на луках.

За господарством доглядає вся родина. Невістка приймає замовлення на молоко, сестра виготовляє бринзу, а Георгій із сином займаються худобою. Крім овець, тримають корів, а молочну продукцію продають місцевим жителям і доставляють додому покупцям.

Сьогодні ферма Георгія Міхнєва стала добре відомою не лише в Каракурті. Сюди часто приїжджають родини з дітьми, які хочуть подивитися на маленьких ягнят, а дорослі замовляють м’ясо для традиційних болгарських страв.

Особливо популярною баранина стає напередодні Гергьовдня – одного з найшанованіших свят у болгар та гагаузів. Традиційною стравою цього дня є запечене у печі ягня із булгуром.

Читайте також: Продам корову: Чому люди на Одещині перестали тримати худобу

Незвична помічниця – ослиця Марта

Поруч із людьми на фермі «працює» й незвичайна помічниця – ослиця Марта. Вона супроводжує чабана під час випасу і стежить, щоб він не втрачав пильності.

Щодня отара вирушає на пасовище ще вдосвіта. Від того, наскільки вдало чабан обере місце для випасу, залежить і кількість молока, яку дадуть вівці.

– Ми дивимося, де більше трави, там і пасемо. Якщо тварини ситі – буде й молоко. А від цього залежить і заробіток чабана, – пояснює Георгій Міхнєв.

Попри всі труднощі, у Каракурті ще залишаються люди, для яких вівчарство – не просто робота. Родина Міхнєвих переконана: поки є любов до своєї справи та бажання працювати, давня традиція бессарабських болгар житиме.

Раніше ми писали, що Чому жнива у Буджаку більше не приносять радості: репортаж із півдня Одещини.

Читайте також:

• Кабачки по 80 гривень шокують покупців, а фермери рахують збитки: що відбувається з овочами на Одещині
• Одещина серед лідерів України за кількістю овець і кіз