Черняховського-Савельєва: вулиця двох героїв, які боролися за різне (відео)

Перейменування як переосмислення

Вулиця, яка поєднує площу 10 Квітня і 5-ту станцію Великого Фонтану, раніше носила ім’я Івана Черняховського – радянського генерала українського походження, двічі Героя СРСР. Після проголошення незалежності Україна не поспішала переглядати спадщину радянських військових. Але в умовах повномасштабної війни з Росією держава і суспільство активніше ставлять запитання: кого і навіщо ми вшановуємо?

У 2023 році указом Президента України Черняховського позбавили права бути іменем Національного університету оборони України. А згодом, у 2024-му, його ім’я зникло і з одеської мапи.

Іван Черняховський: генерал радянської епохи

Народився у 1906 році на Черкащині. Іван Черняховський зробив стрімку військову кар’єру: у 37 років став наймолодшим генералом армії в історії СРСР. Командував військами на Брянському, 3-му Білоруському фронтах, брав участь у визволенні України, Білорусі, Литви.

Загинув 18 лютого 1945 року в Східній Пруссії (нині територія Польщі) від уламка міни під час обстрілу. Його поховали у Вільнюсі.

Читайте також: Як одеська вулиця стала символом зміни епох: від генерала Цвєтаєва до Героя України Геннадія Афанасьєва (відео)

Протягом десятиліть Черняховського вшановували як одного з ключових радянських полководців. Його ім’ям називали вулиці, школи, військові частини. Але разом із визнанням його військових заслуг історики порушували й питання відповідальності за радянські репресії.

Зокрема, саме на території, звільненій військами Черняховського у Литві, радянська влада заарештувала й депортувала кілька тисяч представників литовського підпілля – у тому числі генерала Повілайтіса, який очолював опір. Саме Черняховський наказав заарештувати його і передав НКВС. У 1991 році, коли Литва стала незалежною, влада визнала Черняховського окупантом. Його пам’ятник демонтували, а останки повернули в Росію. Україна, врешті, теж переосмислила його постать. Але на це знадобилося значно більше часу.

Артур Савельєв: молодий одесит з сильним відчуттям справедливості

Артур народився 2000 року в родині, яка мешкала в Одесі понад століття. Навчався у Першому одеському ліцеї, був старшим братом і опорою для своєї родини.

З дитинства Артур виявляв допитливість і глибоку чутливість до світу. Рано почав говорити, читав, багато цікавився історією, філософією. Уже в підлітковому віці він долучився до молодіжного крила Нацкорпусу – допомагав людям під час пандемії, брав участь у громадських ініціативах, допомагав у евакуації тварин з притулків.

Після школи Артур вступив до Одеської національної академії харчових технологій, але вже за рік зрозумів: його покликання – служити. Вивчав філософію, захоплювався ідеями свободи й державності, мріяв повернутися до навчання після війни.

Його військовий шлях почався у 2020 році з добровільного контракту з Національною гвардією. Після підготовки у Маріуполі він став старшим кулеметником у спецпідрозділі «Азов», підпорядкованому Нацгвардії.

Читайте також: Вулиця Говорова стала вулицею Добровольців: що стоїть за цими назвами (відео)

Артур не мав спецпільг, навіть навпаки: попри вроджену ваду серця, ніколи не просив послаблень, виконував усі нормативи й був одним із найкращих у підрозділі. Постійно навчався, проходив додаткові курси.

24 лютого 2022 року Артур перебував у Маріуполі, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення. Разом із побратимами він тримав оборону міста до останнього. Загинув у квітні 2022-го. Протягом понад року родина Артура чекала на підтвердження його загибелі, адже тіло залишилося на окупованій території. Тож сім’ї навіть не лишили шансу попрощатися з хлопцем.

Указом Президента України його було посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня. А в 2024 році на його честь перейменували вулицю в Одесі.

Черняховський – частина історії Другої світової. Савельєв – герой нашого часу. Один – символ епохи, коли Україна не мала власної державності. Другий – її захисник.

У нашому відео на YouTube ми розповіли більше:

• про військову кар’єру Черняховського та його суперечливу роль у повоєнній Литві;
• про побут, службу і загибель Артура Савельєва;
• а також про те, як держава і місто формують нову політику памʼяті.