«Бути там де треба»: історія одеського волонтера

Відволікаю від роботи Наташу, прошу розповісти свою історію.

– Чому про мене? Ви про всiх розкажіть.

Пояснюю, що про цей центр добра обов’язково розповім. Але хотілося б ще й так, особисто.

– А що особисто? Моя історія, як і у всіх волонтерів, зараз – допомагати з Божою допомогою. Простіше кажучи, бути там, де треба, де потрібний, де найбільше можеш принести користь.

Чоловік Наташі – з Донбасу, перший бойовий досвід пройшов давно, коли ООС іменувалося АТО.

– Донбас – наш біль… Мати чоловіка зараз у Донецьку. Начебто і зв’язок поки що з нею є, а поговорити… Вона нічого майже нам не каже, там телефони прослуховуються, і їй страшно. Все це дуже складно, дуже боляче. Якось я зрозуміла: допомагати іншим – це не просто слова, це як суть самого життя для мене. Більше того, це як частина служіння Богові. І на кухні працювала, а ось тепер займаюсь продуктовими наборами. Ну, а як інакше?

Якщо ми молимося за нашу Перемогу, за те, щоб цей кошмар скоріше закінчився, то для цього ж щось робити треба. На своєму місці бути. Оце і є моє місце. Зараз стільки людей, які потребують, у такому тяжкому психологічному стані часом перебувають, особливо біженці-переселенці. Деякі взагалі без нічого залишилися. А тут вони бачать реальну підтримку отримують реальну допомогу. Як же не допомагати їм зараз? – тихо розмірковує Наталя.

Читайте також: Одеса на воєнному становищі, день 48-й: Молдаванка та її Штаб добра

Наташа обертається, дивиться туди, де стоять довгі столи та миготять руки волонтерів.

– Сильно втомлюєтеся? – запитую я свою співрозмовницю.

– Хто зараз розмірковує про втому, якщо тим, хто до нас звертається, у сотні разів важчий? Скільки Бог дасть сил, стільки працюватиму, як і всі ті, хто працює поруч зі мною.

Вже за мить я побачила свою співрозмовницю за роботою, загалом у строю одеських волонтерів. «Там, де треба», простіше кажучи.

Фото Марії Котової