Будинки “башки” та суха кладка: як на Одещині зберігають секрет тисячолітньої міцності

Ключові моменти

• На Кодимщині зберігся старовинний метод будівництва — суха кладка, який внесено до Національного переліку нематеріальної спадщини.
• У селах Шершенці, Загнітків, Грабове, Олексіївка майже кожен двір має споруди, зведені без цементу — лише з дикого каменю.
• У Шершенцях досі існують «башки» — напівкруглі кам’яні будівлі, які зводили ще у XVIII столітті, й використовують і сьогодні.
• Місцеві майстри передають вміння мурувати з покоління в покоління, техніку активно опановують навіть підлітки.
• Створено туристичний маршрут «Шпаків шлях», який розповідає про унікальні традиції, архітектуру та побут Кодимщини.

Суха кладка – екологічно, дешево і міцно

Спосіб сухої кладки зберігся від сивої давнини та до наших днів на Кодимщині Подільського району. Особливо поширений у селах Грабове, Шершенці, Загнітків, Олексіївка. У цих селах майже кожне подвір’я має такі елементи.

Про метод сухої кладки «Одеському життю» розповів житель села Загнітків Сергій Олійник.

– Тут немає нічого складного. У нашому селі техніка сухої кладки передається з покоління в покоління від дідів і прадідів. Найважливіше – підготовка. Для роботи треба заздалегідь заготовити каміння, тобто наколоти його різного розміру. Насамперед копається рів під цоколь – сантиметрів тридцять. Це для того, щоб стіна міцно трималася. Потім закладаємо основу в грунт і поступово піднімаємось угору.

На думку Сергія, суха кладка буде використовуватися впродовж віків. Крім того, матеріал беруть екологічний і його тут вдосталь. Цей камінь називають «дикун», його вимивають із грунту дощі. Ним багаті каньйони, які є навколо села.

– Технологія будівництва полягає в тому, щоб створити стійку стіну, підібрати каміння так, щоб воно трималося кладки. Каміння чергуєш: велике, мале. Класти треба, аби утворилась зв’язка, щоб кладка не розсунулась. Зв’язка робиться так: кладеш великий камінь, на нього два малих. Зазори шабруєш дрібним камінням. Тоді паркан чи стіна може стояти віками, – розповів Сергій.

У такий спосіб він побудував не одне приміщення. Навіть звів хату, яка стоїть вже понад двадцять п’ять років. Правда, зсередини стіни поштукатурені. Мурував шопи та паркани своїм родичам.

– У нашому селі ще чоловік п’ятнадцять вміють це робити. До речі, мурують тільки чоловіки, бо ця робота дуже важка. Але цікаво те, що підлітки виявляють інтерес до цього методу будівництва. Просять показати, як це робиться, навчити. І я вчу. Вірю, що вони підростуть і теж будуть застосовувати суху кладку. Тому переконаний, що вона має довгий вік, – каже Сергій Олійник.

Шершенецькі “башки”: взимку – тепло, влітку – прохолодно

Село Шершенці розташоване у долині річки Білочі та на високих кам’яних пагорбах, порізаних ярами та балками, багатими на будівельні поклади.

Із сивої давнини село зберегло дивовижні споруди – “башки”, вимуровані методом сухої кладки. Це старовинні будинки напівкруглої форми, муровані із каміння, які схожі на житло хобітів. “Башки” стоять на фундаменті, що сягає глибоко в землю. Жителі села кажуть, що “башки” почали споруджувати наприкінці XVIII століття з економічних причин.

– До переліку елементів нематеріальної культурної спадщини Одещини ввійшли три об’єкти нашого села: страва голубці, метод «суха кладка» і клезмерська музика. Щодо сухої кладки, то вона застосовувалась в першу чергу при зведенні грунтоукріплюючої споруди на схилах, щоб грунт не зсунувся. Ліс був панським. Дерево було дорогим. Люди, які не мали коштів на деревину, зводили “башки”, бо каміння у Шершенцях було багато. В таких будівлях були і піч, і лежанка. Спочатку для житла будували “башки”. А потім поруч будували хату. У селі шанують “башки”. Взимку тут тепло, влітку – прохолодно, – розповіла краєзнавиця Людмила Олександрова.

А ще, як зазначає краєзнавиця, використовувалась глина, пісок і вапно. Тож у панські мури добавляли розчин вапна. Простому селянину це було недоступно.

– Тут є залишки ракушняка, адже тут колись було море. Тож не дивно, що серед каміння зустрічаються мушлі, – розповідає пані Людмила.

Жінка каже, що церква у селі вціліла у Другу світову війну тільки тому, що село має поклади каміння. І коли хотіли розібрати церкву для спорудження фортифікацій, чоловіки не дозволили. Вони били у горах каміння і відправляли на укріплення в Кодиму.

Цікаво, що сільський дяк мав на власному подвір’ї печеру, звідки добував камінь – більший продавав, а з меншого будував собі курник, льох.

Збереглася у селі “башка”, вкрита шифером, з дерев’яною підлогою, піччю. Видно, що люди впорядковували своє житло.

Як каже пані Людмила, такі “башки” є лише в Шершенцях та у сусідньому молдавському селі Рашків. Таких будиночків різних розмірів у Шершенцях багато. Є і найдревніша “башка”, яка нині не використовується. Її остання господиня народилася тут 1913 року і жила в ній.

“Башки” перестали будувати у 1960-х роках. Але й досі жителі села використовують їх як підсобні приміщення та літні кухні.

“Башки” будувались не тільки для житла, а й як господарські споруди, в яких тримали овець, корів, свиней, кіз, курей.

Схили, які витримують машину

На в’їзді у Шершенці можна побачити великі мури. Всі вони також зведені способом сухої кладки. Мимоволі милуєшся тим, як майстерно викладений «дикий» камінь. Високі схили тримають міцні підпірні стіни. Така фортифікація застосовується на Кодимщині.

Як розповідають місцеві жителі, вони вчилися цьому ремеслу здебільшого один від одного. Дивилися, як будують майстри, і потім пробували самі. Спочатку у себе вдома, а згодом і комусь. Так майстерність передається й нині. Тож не дивно, що у Шершенцях майже кожен чоловік вміє мурувати.

– Але це не означає, що робота ця проста і легка. Вона потребує терпіння, досвіду і навичок. Без цих складових майстер не відбудеться, і кладка його розсунеться. Муровані схили роблять не менше одного метра та такими, що по них їздити можна, – пояснюють місцеві майстри.

Так і передається з покоління в покоління цей старовинний і бюджетний спосіб зведення будівель, який по праву знайшов своє місце у переліку об’єктів Національної нематеріальної культурної спадщини.

Є цікаво розроблений культурно-туристичний маршрут «Шпаків шлях», який охоплює п’ятнадцять населених пунктів Кодимщини. Він веде дорогами півночі Одещини і розказує про традиції та звичаї цього краю.

Цікаво

Ці місцини розкинулися на пагорбах, які багаті на каміння вапнякової породи. Тож і сьогодні його застосовують для зведення парканів, оздоблення споруд, для облаштування господарського обійстя і навіть зведення будинків. Метод сухої кладки широко використовують для встановлення підпірних стін, для укріплення грунтів, адже горбиста місцевість потребує додаткового підсилення від зсувів.

Читайте також: 

• Аматори з села на Одещині здивували Київ іграми та танцями, які є світовою спадщиною
• Як у Переймі обрядову кашу готували та всіх перехожих частували
• Кодима – місто-легенда: Чи справді цим шляхом йшла Роксолана?