Бринза — сир білого кольору, в міру солоний і трохи ламкий. Роблять бринзу найчастіше з козячого чи овечого молока. Вона смачна, молоденька, що вимагає себе вина та поваги в рівних частках.
З чаєм, в салатах, з макаронами, помідорами, кавунами, та просто з хлібом — це пісня! Її нам передала моя свекруха із села Острівне (Суворівська громада).
Смакуя черговий шматочок, у мене народилося питання: скільки овець треба подоїти, щоб вийшло три бруски бринзи.
— Одна вівця дає приблизно склянку молока. От і вважай, — відповів чоловік.
З рахунком у мене приблизно як з фізикою, ну, і хімію туди ж сміливо додамо. Тому ми вперлися у стіну нерозуміння. І чоловік вирішив почати з джерел.
Люди колись давно тому й вирішили збирати овець з кожного двору, випасати та доїти їх по черзі, щоб кожен міг зробити достатню для сім’ї кількість бринзи.
— І я років із десяти пас овець. Головне що: не втратити їх, не давати їм спати, дивитися, щоб не наїлися отрути (інакше помруть), щоб не зайшли на засіяне поле та ввечері повернути господарям. Все, в принципі.
Що може бути простіше, правда?
Я в десять років могла закип’ятити чайник.
Він з десяти років ходив пасти по 150-200 овець.
Цілий день, за селом, у будь-яку погоду. Ділов-то!
А одного разу в полі його застала холодна злива з градом. Він, в одній футболці та шортах, промок за секунду. Побачивши недалеко покинуту будову чи то виноградарів, чи ще якоїсь бригади, кинувся туди. Вівці за ним збилися під навісом. А він дістав промоклі сірники, роздобув у цій халабуді сухі травинки, палички і розпалив багаття. З віконця зірвав прибитий ватник, обтрусив від метеликів, що обліпили його, і вмостився біля вогню мріяти свої хлопчачі мрії.
«Цвяхи б робити з цих людей!» — ось до таких сільських хлопчиків цей вислів застосовується на сто відсотків.
Максимум, на що б вистачило мене — це сісти і гірко розплакатися на плечі у якоїсь вівці (навряд чи у них є плечі, але я знайшла б, куди розплакатися).
І коли ми в мільйонний раз переглядаємо фільм «Ізгой», де герой Тома Хенкса так відчайдушно бореться за життя на безлюдному острові, чоловік мрійливо зауважує: «От би туди потрапити — тільки ти та природа. І жодних воєн, кредитів, вірусів та інших «благ» цивілізації».
І я вірю: у нього б і дім вийшов краще, і поле б чимось засіяв, і навіть вино б придумав, з чого робити.
Так що я теж за компанію зітхаю в надії на те, що колись наші люди заживуть по-людськи. І справжньою цінністю стануть чесність, порядність та інші чесноти.
А всіх інших можна відправити на безлюдний острів.
Наталія Дімчева
Читайте також:
Суддю, якого підозрюють у хабарі від військового, звільнили з посади в Одесі. Втім, розгляд справи… Read More
Сніг, ожеледиця й пориви вітру до 20 м/с ускладнять ситуацію на дорогах Одеси та області,… Read More
Захисникам більше не потрібно їздити через усе місто чи стояти в чергах. Посвідчення, компенсації, лікування:… Read More
Під час холодів одесити можуть отримати тепло та допомогу — у Пересипському районі відкрили мобільний… Read More
Одесити роками сперечаються, чи безпечно пити воду з-під крана. «Одеське життя» перевірили воду з водопроводу… Read More
До рук автора «Одеського життя» потрапив диплом одеського вишу, виданий у 1931 році. Виписаний він… Read More
