Березень по-одеськи: тривоги-ракети, майже літо і квіти

Люди по дорозі скидають куртки. Бо ж жарко. А отих «градусів» — досхочу. Чесно кажучи, вже перестала рахувати, скільки їх було сьогодні, отих повітряних тривог… А ще — рашистські ракети. І поранені. Серед поранених — діти…

Виходжу на вулицю. Знов залунала тривога. Жінка з дівчинкою поспішають до укриття, дівчинка каже: «Мені страшно…». Мати привертає увагу доньки на горобця:

— Он дивись, який маленький, сидить собі, йому ж не страшно…

Так, здається, горобець таки вже звик. Як і вуличний котик, що розлігся собі на вулиці, сонечку радіє. У людей — хто як… І коли як…

А на вулиці — таки майже справжнє літо.  Природа намагається докласти зусиль, аби люди хоч трохи пораділи, вдихнули повітря, помилувались зеленими кущами. В деяких місцях вони — як у травні, в деяких — не поспішають. А ці квіти… Невже ще березень?

Кота Гошу хазяйка вигулює на повідці. Кіт Гоша собі ціну знає, такий красень, та ще й у «костюмчику». Позувати не дуже хоче… 

Дві подруги сидять собі за стільцями на Пастера, п’ють капучино:

— В кожного — свій стан нервової системи. Я приймаю… (йде перелік).

— Не треба так багато приймати… Мій лікар каже, що…

— Не знаю, що там каже твій лікар… Я без цього і цього не засинаю… 

До дівчат хоче приєднатися з порадами «про лікування нервів» жінка. Їй це не вдається…

Тривога-відбій… Тривога-відбій…

Біля вуличного лотка з овочами йде невеличка суперечка:

— Був прильот!..

— Не було ніякого прильоту! Все збили. То уламки.

— Ось же пишуть, що…

— А ви ці канали навіщо читаєте? Вони ж ворожі!

— Як це ворожі?!.. Це наші канали!…

— Вони не наші. Бо брешуть! 

На фоні цього «непорозуміння» хлопець голосно питає когось по мобільнику:

— Ти як?! Я вже годину не можу тобі додзвонитися!..

…Добігає кінця «багатопогодний» (у всіх сенсах) одеський воєнний березень.

Тривоги-ракети… Майже літо. І квіти…

Фото авторки