Легендарний дитячий письменник з Одеси: про що писав і чому діти досі у захваті

Дитячий письменник Володимир Рутківський більш ніж півстоліття мешкав в Одесі. Сьогодні його книжки діти вивчають у школі, за його романами знімають кіно. Він — лауреат численних літературних премій, у тому числі і найвищої винагороди в області літератури — Національної премії України імені Тараса Шевченка. Пам’ятаючи, як сутужно молодим авторам, Рутківський заснував власну премію «Джури» в підтримку талановитим початківцям.

В мене ще в дитинстві було дуже багато пригод. До мене вони чіплялись, «як блохи до Жучки». І тому я вважав, що дітям треба розповісти про те, що я пережив. Книжки, які я читав, розповідали про інші пригоди. Подібних до моїх історій ніхто не описував, тому, коли я підріс, мені довелося самому про це написати.

Свою творчість я розпочинав у дитячих журналах. А потім, коли переді мною постало червоне світло, довелося шукати інші ніши в літературі. Чомусь влада вважала мене українським буржуазним націоналістом, не дивлячись на те, що я працював у таких ідеологічно зашорених органах, як Обласне радіо і Одеське обласне телебачення. Справа в тому, що я починав майже одночасно і як дорослий поет, і як дитячий письменник.

Не виходило в мене в ті часи писати так, як потребували від письменників: провідна роль партії та соціалістичний реалізм. Від нас хотіли мажорних історій про робочий клас. А мені хотілось писати про те, що я бачив і що в мене на душі лежало. Хоча, написав якось про колгоспників. Так мені кажуть: «Щось у вас не ті колгоспники виходять». Коли ж виходили друком вірші, то їх редагували так, що один і той самий твір міг вийти в різних комбінаціях. Інколи я й сам не міг свого вірша впізнати.

З культовим видавцем і письменником Іваном Малковичем мене познайомив мій товариш, знаний дитячий письменник Анатолій Качан (який теж вважає себе наполовину одеситом). Малкович спочатку до мене поставився з недовірою: що можна очікувати від письменника мого віку (мені вже було під 70 років), ну хіба що пенсійні спогади чи мемуари. Мій рукопис «Джури козака Швайки» він довгий час не читав, натомість дав прочитати його своєму старшому синові (йому тоді було 16-17 років). Потім телефонує мені серед ночі і говорить: «Я вас вітаю, це — геніально! Син сказав, татко, це буде найкраща книжка, що ти видавав!». Потім і молодший, 14-літній син Малковича прочитав і теж був у захваті. Я схопився за голову. Бо на той момент Малкович видав уже всю Поттеріану, навіть Гоголя видавав і тут моя книжка — найкраща.

Коли «Джури козака Швайки» готувались до друку, Малкович мені сказав, що треба писати продовження, бо всім книга сподобалась, а я був завжди проти продовжень, бо в першу книгу автор вкладає всю свою душу і знання. Я йому кажу: «Пане Іване, побійтеся Бога, в мене жодної думки нема, що ж я буду писати?». Через півроку знов мені телефонує Малкович. Питає: «Про що ви пишете зараз?». Кажу: «Та пишу про характерників». Він питає: «Чи не можна назвати — «Джури і характерники»?». Я думаю, а чом би й ні? І тоді вийшла книга про те, як 12-13 літні хлопці-джури через п’ять років стають справжніми козаками і вчаться характерницькій справі. Це, так би мовити, українські ніндзя. Так з’явилась друга книга трилогії «Джури-характерники».

Коли у 2012 році я отримав премію імені Шевченка, то вирішив так: половину грошей від премії я віддам дружині за те, що варила борщі, доглядала і терпіла мене, поки я писав книжки. А другу частину премії я покладу на депозит і зроблю премію свого імені під назвою «Джури». Грошові кошти підуть для дитячих письменників, які пишуть на історичну тематику. І ось, коли я дам їм премію, у них після написання книги буде ще час попрацювати над новою книгою. Нагороджено нею вже три письменника. Два роки вона не видається, тому що я не бачу якихось творів, які би привернули до мене свою увагу.

Нагороди та кіно Володимира Рутківського

• За трилогію «Джури» Володимир Рутківський в 2012 році отримав Шевченківську премію. В 2015 році вийшла незапланована частина «Джури і Кудлатик». Так трилогія стала тетралогією. На пригодах джур автор остаточно поставив крапку.
• Інші нагороди і премії Володимира Рутківського: Премії імені Лесі Українки, Миколи Трублаїні, Віктора Близнеця, рейтингу «ЛітАкцент 2009 року» та літературної премії «Книга року BBC 2011» (за історичну дилогію «Сині води»).

У 2013 році кінопроект за романом Володимира Рутківського «Сторожова застава» переміг у п’ятому конкурсі Держагентства з питань кіно, отримавши часткове фінансування. З 17 жовтня 2017 року екранізацію мають презентувати в кінотеатрах України. Сценарій писав Сашко Дерманський, режисер — Юрій Ковальов.

У 2016 році компанія «Star Media» розпочала роботу над повнометражним історично-пригодницьким фільмом «Джури козака Швайки» за мотивами роману Володимира Рутківського. Сценарій разом із Рутківським написала Ірен Роздобудько. Режисер-постановник — Анатолій Григор’єв, продюсери — Галина Храпко та Влад Ряшин.

ПОРАДА МАЙСТРА

Пишіть більше!

Коли наді мною дуже «гриміло», в 1973 році, я за допомогою українського поета Бориса Олійника втік з Одеси (з обласного радіо) на вищі літературні курси в Москву. Там мене навчили декількох практичних речей: ніколи не бігайте по видавництвам з одною-єдиною книжкою. Пишіть якомога більше. Ситуація може бути така: ви приносите цю книжку редакторові, а він каже: знаєте, видавництву це не подобається, видавництво це не приймає, от якби у вас була книжка про щось інше. І ви кажете, а в мене вона є. Тоді вже редакторові незручно буде вам відмовляти. Тому я слідував цій пораді.

Словничок «ОЖ»:

Джури — козацькі учні, в основному — сироти. Такі хлопчаки доглядали за кіньми, чистити зброю, виконували дрібні доручення, заодно навчались козацької справи. В кінці ХІІІ — початку ХІV століття діти йшли в джури від нещасної долі, щоб не померти від голоду. З таких учнів виростали кращі воїни.

Читайте також:

Умер известный детский писатель из Одессы Владимир Рутковский