Одеські історії: кар’єра, гумор та порто-франко Олександра Ланжерона

Після від’їзду з Одеси Рішельє і недовгого правління містом військового коменданта генерал-майора Кобле в листопаді 1815 стає відомим ім’я нового генерал-губернатора Новоросійського краю і градоначальника міста – Луї-Александра-Андро де Ланжерона, графа, генерала від інфантерії.

Курс на порто-франко

Олександр Федорович, як звався він на російський манер, виявився гідним продовжувачем справ свого друга та попередника на цій посаді Рішельє.

Йому не було і двадцяти, коли він вступив до експедиційного корпусу, відрядженого урядом Франції на допомогу боротьбі за незалежність США проти Англії, звідки повертається в чині полковника. На початку 1790 року саме в цьому чині він вступає на службу до російської армії і бореться проти шведів. Потім, після знайомства з Рішельє, бере участь у штурмі Ізмаїла у загоні де Рібаса.

В 1799 році Ланжерон отримує російське підданство і титул графа. Вже у званні генерал-лейтенанта він бере участь у військових діях проти турків у Бессарабії та на Балканах, а також в експедиції на острів Корфу. У 1806 році з початком чергової російсько-турецької війни генерал Ланжерон призначається командувачем російських військ у Бессарабії.

У Вітчизняній війні 1812 року генерал Ланжерон командує корпусом, проявляє себе мужнім та розумним воєначальником. Ось із таким значним послужним списком і прибув граф управляти Новоросійським краєм та нашим містом.

Він наполегливо просуває в уряді ідеї Рішельє про особливий торговий статус міста, і 16 квітня 1817 року в Одесі створюється режим порто-франко, урочисте проголошення якого відбулося 15 серпня 1819 року. Як зазначала відома одеська дослідниця Д.Г. Атлас, «…у сприятливі роки з Одеси вивозилося хлібних продуктів більше, ніж із усіх портів Сполучених Штатів Америки, взятих разом». Через два тижні після опублікування маніфесту про запровадження портофранко з’являється Указ про затвердження статуту Рішельєвського ліцею.

Закордонний лиск юної Одеси

За рік до цієї знаменної події, 1818 року, О.Ф. Ланжерон здійснює ще один проект свого попередника: до Одеси запрошується садівник Карл Дессмет. Він заклав Ботанічний сад, який, як писав згодом у «Старій Одесі» Олександр де Рібас, «користувався такою славою, що його розсади посилали до Криму, Алупки і навіть за кордон».

Місто бурхливо розвивалося. В 1819 році відкрився Торговий дім купця першої гільдії Федора Родоканакі з комерційним оборотом 5 млн. рублів, що відіграло значну роль у розвитку банківської справи в Одесі.
У 1820 році відбувається дуже важлива подія в культурному житті міста – виходить перша газета Messager de la Russie Meridionalle (два номери на тиждень), засновником якої став обрусілий француз, агроном Іван Деваллон. А за два роки в Одесі виходить перший номер журналу «Troubadour d’Odessa», який висвітлює питання мистецтва.

На початку 1820 року граф Ланжерон звертається до імператора з рапортом, у якому обґрунтовується необхідність у зв’язку з великою кількістю справ поділу обов’язків генерал-губернатора та градоначальника. Доводи було прийнято. Ланжерон залишається на посаді генерал-губернатора.

За клопотанням Олександра Федоровича у 1821 році було започатковано постійне сполучення між Одесою та Стамбулом за допомогою двох легких шхун – «Севастополь» та «Гонець».

1819 рік у розвитку Одеси відомий тим, що архітектор Шаль отримує від Ланжерона завдання на розробку Генерального плану міста, який після внесення деяких виправлень затверджується спочатку губернатором, а потім імператором. Разюче змінюється зовнішній вигляд Одеси. Головним фасадом з боку моря стала ділянка, на якій незабаром розташується Приморський бульвар. Плануванням бульвару займався архітектор, інженер-підполковник Потьє.

Саме за Ланжерона місто починає «одягатися» в граніт – гранітною шашкою вже вимощені Карантинний і Херсонський узвози, а в 1822 році Ланжерон присутній при закладанні першого кам’яного одеського мосту через Карантинний узвіз (міст Новикова), що з’єднав дві частини вулиці Поштової. На його правління припадає значне зростання експорту з Одеси, а також подальше зниження цін.

Раніше ми розповідали, як в Одесі без фундаменту будували морський вокзал.

Гумор а-ля франсе

Розповідаючи про цього яскравого, достойного чоловіка, не можна не згадати про його чудову дотепність. Наведу приклад. Якось Ланжерон, який їхав українським степом, зустрів у корчмі княгиню Голіцину, якій негайно повідомив: «Пейзажі навколо чудові! Але зі зручностей є тільки горілка…».

І ще такий цікавий факт. Як пише Р. Феденьов, «…у той час у Петербурзі виходили численні журнали, і літературна братія, коли граф бував у Петербурзі, запрошувала його до співпраці. У цьому середовищі графа знали як паризького літератора, автора комедії «Le duel suppose» («Доступна дуель»), єдиний екземпляр якої, виданий у 1789 році, автор цих рядків виявив у Паризькій національній бібліотеці. Ця комедія успішно йшла в паризькому театрі «Амбігю-комік». Крім того, граф Ланжерон був постійним автором паризького сатиричного видання «Акти апостолів».

І взагалі людина, яка, втішаючи дружину померлого одеського плац-майора, безшабашного гуляки, могла сказати вдові: «Утіштеся. Тепер, принаймні, ви точно знатимете, де він проводить усі ночі…» – просто повинен був жити (якщо не народитися) саме в нашому місті!

З посади генерал-губернатора Ланжерона було звільнено 17 липня 1822 року у зв’язку з необхідністю лікування за кордоном. Полишаючи Одесу, він встиг виголосити проникливу промову на спомин про Рішельє і запропонував поставити пам’ятник, «гідний цього рідкісного друга людства». Цей пам’ятник було споруджено в 1828 році вже за правління Михайла Воронцова.

Від воєначальника до генерал-губернатора

Хочеться нагадати, що граф вирізнявся винятковою мужністю, більшу частину свого життя провівши на полях битв. Послухаємо одеського дослідника Олександра Третьяка: «Колись, переглядаючи документи Ланжерона майже за 50 років його військової кар’єри, ми з науковою співробітницею МДУ Людмилою Піменовою запитали: чи був ще в європейській історії того періоду професійний військовик, який мав би такий послужний список? Справді, важко навіть уявити, як могла одна людина стати безпосереднім учасником десятків військових кампаній та численних кровопролитних битв, перелік яких цілком складе багатосторінкову працю».

У 1831 році до Одеси з Санкт-Петербурга прийшла звістка, яка засмутила багатьох одеситів: там у віці 68 років помер від холери граф Олександр Федорович Ланжерон. Бойовий генерал, який побачив чимало смертей, він усе життя панічно боявся захворіти саме на холеру. Навіть у заповіті, написаному графом, як кажуть, при здоров’ї, було сказано: «Помираючи від холери…». Згідно з тим же заповітом і на виконання волі родичів, що залишилися в Одесі, останки Ланжерона з почестями перевезли до Одеси і поховали в стінах римсько-католицької церкви Успіння Богоматері, що на вулиці Катерининській. За радянських часів поховання цього видатного державного діяча та воєначальника було варварськи знищено.

Хоч і з великим запізненням, але історична справедливість перемогла: найкрасивішій вулиці Одеси (спочатку вона називалася Портняжою) повернено ім’я Ланжерона. Рідкісний випадок: називатися Ланжеронівською вона стала ще за життя графа, коли, як пише одеський дослідник В. Нетребський, отці міста ухвалили таке: «Одеський комітет визначив: у виявленні вдячності Його Сіятельству пану генералу від інфантерії та кавалеру графу Херсонському військовому губернатору Олександру Федоровичу Ланжерону за піклування його про місто Одесу вулицю від Міського саду повз театр до митниці назвати ім’ям Його Сіятельства і привести це до виконання. Комендант Кобле».

На місці дачі Олександра Федоровича, яка давно зникла з карти міста, сьогодні відомий далеко за межами Південної Пальміри пляж «Ланжерон».

Раніше ми розповідали про катастрофу пароплава «Святослав» та загибель одеських моряків.