17 днів на звільнення Одещини: хронологія подій у березі 1944 року

Напередодні Одеської наступальної операції під час Другої світової війни, розпочатої 26 березня 1944 року військами Третього Українського фронту, з багатьох населених пунктів області були вибиті німецько-румунські окупанти. Так, 16 березня святкували Перемогу в селі Гербине, 18-го — у Піщаній, 21-го — у Вільшанці, 23-го — в місті Кодима.

Початок Одеської операції

У ході операції головний удар визволителі спрямували у напрямку Вознесенськ-Березівка-Роздільна-Тирасполь, охоплюючи Одесу з півночі. Другий удар здійснювався у напрямку Миколаїв-Одеса. При взаємодії з Другим Українським фронтом та за підтримки Чорноморського флоту воїни завдали значних втрат шостій німецькій і третій румунській арміям.

Воювати доводилось в умовах поганої погоди, без підтримки авіації та за повної відсутності шляхів.

Розпочалась Одеська операція форсуванням річки Південний Буг.

Савранщина

26 березня воїни 404-го кулеметно-гарматного батальйону, переправившись через крижану річку, захопили плацдарм на правому березі.

Велику допомогу надали військам бійці партизанського загону «Буревісник», які перешкодили ворогу зруйнувати переправу через Південний Буг. Наступного дня була визволена Саврань. Кровопролитні бої точилися за Байбузівку, Бакшу, Капустянку, Струтинку, Михалкове та інші села.

«У березні 1944-го мені виповнилося 16 літ. Спершу із села драпонули румуни, слідом припленталися німці, голодні й змерзлі. Щоб зігрітися, крали з хат подушки, ковдри та все їстівне. Коли ворожі танки і машини загрузли у багнюці на мосту, а фашисти, налякані наступом партизан, їх покинули і втекли в напрямку Ясенового, люди порозбирали своє майно», — згадувала про пережите Лідія Іванівна Шкодовська.

Любашівщина

Вранці 28 березня 14-та стрілецька дивізія, женучи окупантів з Бакші, вступила в Ясенове Перше.

Фашисти, переправившись на правий берег річки Кодими, намагалися зупинити наступ. Проте, покинувши в грузькому болоті техніку, убитих і поранених, полем втекли у Жеребкове, звідки був вільний шлях лише на Ананьїв.

Червоноармійці швидко просувалися залізницею: Котовськ — Перехрестове — Мардарівка — Затишшя, а війська з Троїцького наступали на Ананьїв. Німці опинилися в «мішку» — їм залишилося вибиратись полями, балками, непролазними болотами.

Павло Калюжний із села Шликареве залишив спогади про цю весну:

— Коли німці наступали, то їхали на техніці із засуканими рукавами, грали на губних гармошках, а коли відступали, то тікали верхи на коровах, брудні та завошивлені.

30 березня війська Другого Українського фронту (13-та гвардійська дивізія 5-ї армії) визволили Любашівку, а згодом і весь район.

Ананьївщина

Першим 27 березня були звільнені Байтали. З Жеребкового німців остаточно вибили 29 березня, а наступного дня — з Новогеоргіївки, Липецького, Точилового.

У ніч на 31 березня війська Другого Українського фронту розгромили гітлерівців і вийшли до річки Тилігул. Почався бій за Ананьїв.

У вечірньому зведенні «Радінформбюро» було оголошено: «На Тираспольському напрямку наші війська, продовжуючи розвивати наступ, оволоділи районними центрами Одеської області: містом і залізничною станцією Котовськ, містом Ананьїв, райцентром Андрієво-Іванівка, а також з боями зайняли більше 100 населених пунктів. На Одеському напрямку наші війська оволоділи районним центром і залізничною станцією Березівка, з боями зайняли більше 160 інших населених пунктів».

На звільнених територіях одразу запрацювали польові військкомати.  На фронт забирали всіх чоловіків, які могли тримати зброю. За законами військового часу, їх клеймували зрадниками, бо перебували на окупованій нацистами території. Таких новобранців називали «чорнопіджачниками», адже в атаки «кидали» без обмундирування і без зброї.

***

За 17 днів Одеської операції війська Третього Українського фронту за складних погодних умов подолали понад 160 кілометрів, звільнили Миколаївську і Одеську області та значну частину Молдавії.