Одеса: сутінки легенди

А тут така бурхлива і до прикрого серйозна реакція на малюночки в реберні. Якось воно зовсім вже не по-одеськи. Легенда не може постояти за себе одвічно притаманним їй знаряддям — гострим словом і дотепною дією. Тому, напевне, що легенда ця занепадає.

Протягом сторіч вона могла змінюватися до невпізнаваності. Легенда Пушкіна і Воронцова має не багато дотичних до легенди Бені Кріка та Мішки Япончика, ті, в свою чергу, дуже далекі від Мішки-одесита та легендарної оборони Одеси. Незмінним залишалося одне — і в імперських реаліях, і в радянських Одеса була особливим містом, містом, що вирізнялося на тлі всіх інших.

Великих міст було багато, портових — теж чимало, Одеса — одна. Після розвалу Союзу перший удар по одеській легенді був ненавмисним. Нічого особистого — просто бізнес. Знищили ЧМП, майже всю промисловість та колись потужну мережу санаторіїв, до ледь жевріючого стану довели потужну колись кіностудію. Місто-торгаш — то було вже не зовсім з легенди. Якийсь час ще вдавалося жартувати про «сухопутне пароплавство».

Ранее мы рассуждали о том, что поход на пляж в Одессе может быть связан с экстримом, а оползни на склонах угрожают не только отдыхающим.

Зовсім не смішно стало з 2014-го. Точніше, сміятися просто почали різними мовами. І ні — не в лінгвістичному сенсі. Просто одні не бачили нічого смішного у страві «копчені колоради». Інші не могли освоїти фразу «Одесса — это Украина по-русски». Для шанувальників Одеської легенди — джинсовий Дюк — річ цілком припустима, вишиванка на Дюкові — ознака плебейства і хуторянства.

Жарти в реберні викликали такий гнів, напевне, через те, що їх сприйняли як жарти з боку чужинців. Власне, саме цей момент найчастіше підкреслювали у соцмережах. Принципово, що — львів’ян. Принаймні, так сприймали це коментатори. Чому — принципово? Тому що коли крім Одеси і є в Україні місто, котре має свою легенду, — то це саме Львів. Його легенда, до того ж, значно краще вписується до ідеологічного мейнстріму нашої держави. Бо є питомо українською, ну, хіба з домішками Австро-Угорщини чи Польщі. Читай — Європи.

Натомість «Украина по-русски» Україні не потрібна. А без «по-русски» від одеської легенди залишається дуже мало. Бо — мінус майже вся література, весь пісенний фольклор і майже всі авторські пісні.

Враження таке, що гумор зраджує одеситам, бо вони відчувають порожнечу, що насувається. Страх порожнечі посилюється тим, що вже виразно видно, що заповнювати її збираються чимось не одеським. Що саме зараз Одеса може зникнути як легенда. Не змінити свою легенду, не створити новий її варіант, а просто стати великим маловиразним українським містом, блідою копією Києва чи Львова.

Так, все можна зрозуміти й пояснити — війна, пошук національної ідентичності, млява розбудова вічно молодої держави. Але, попри все, Україна має дозволити собі більше однієї легенди. Я так думаю.

Ранее мы рассуждали о расклейке объявлений на наших домах, подъездах, остановках общественного транспорта.