Щоб остаточно перемогти у війні, Україні потрібно пройти складний шлях: повернути в країну максимальну кількість своїх громадян, створити нові робочі місця та залучити капітал як ззовні, так і внутрішній.
Саме тому приватний сектор потребує гарантій безпеки, без яких не буде інвестицій та гарантії економічної свободи, а без цього не буде розвитку підприємництва та інновацій. Це нелегке завдання, з яким Україна не впоралася до повномасштабного вторгнення, але для вирішення якого є всі шанси після воєнного розгрому росії.
Як підвищити ці шанси та подолати потенційні небезпеки? Про це нещодавно в Одесі говорили з Павлом Шереметою – українським менеджером-економістом, фундатором Києво-Могилянської бізнес-школи, міністром економічного розвитку та торгівлі України (2014).
Зустріч відбулася в рамках проекту Re: OpenUkraine у хабі Одеської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. М.Грушевського та зібрала десятки одеситів, яким було що сказати на цю тему. Наприкінці нашого огляду ви знайдете посилання на повне відео версію дискусії.
Центральна Європа в 90-ті роки на відміну від нас усвідомила, що мирна не войовнича росія – це аномалія. Цитую Радослава Сікорського, колишнього міністра оборони та міністра закордонних справ Польщі: «Ми готові були їсти траву для того, щоб вступити до ЄС». Нині ми їмо не просто траву. Ми робимо те, що мали зробити здавна. І ми платимо набагато більшу ціну за це.
Навіть після закінчення війни в будь-якій формі, наш східний сусід нікуди не подінеться, його психіку потрібно буде лікувати ще досить тривалий час. Ми житимемо з постійною загрозою. Я як економіст, бачу, що навіть безпеки з боку НАТО чи ЄС не буде достатньо, якщо у нас не буде економічної сили протистояти цій загрозі.
До війни у нас було в 3,5 рази менше населення, ніж у Росії. Це, між іншим, не фатально. Ось на що я звернув би увагу: наша економіка була у вісім разів меншою, ніж російська економіка. Це означає, що наша продуктивність була дуже низькою. Коли починають говорити про нафту та газ, я погоджуюсь, що цей аспект важливий, але він не єдиний. У нас найвищий ВВП був у 2021 році – 200 млрд. Але 200 млрд – це не 600-700, як, наприклад, у Польщі. Російський ВВП – 1,7 трлн. Це недосяжно? Ні, це нам під силу. Тому що ВВП Південної Кореї з населенням приблизно 50 млн. – 1,7 трлн. Ми хочемо вижити? Отже, потрібно ставати Південною Кореєю чи Польщею, як мінімум.
Тому, коли мене питають: “Коли закінчиться війна?”, я відповідаю: “Ніколи”. Ми з цим сусідом назавжди. Я у своїй голові тримаю, що ця війна триває вже триста років. Не рік, і не вісім. А Голодомор, що це було? Це було винищення українців. І воно буде тривати далі. І краще це собі запам’ятити: в різній формі ця війна буде тривати завжди.
Центральна Європа показала, що економіку можна швидко, достатньо швидко наростити. Але інвестиції не підуть сюди, тому що, скажімо, американські компанії споживчого ринку, мають конкурувати зі своїми ж товарами, які завезені контрабандою. Вони кажуть: «Ми не можемо. Ну ми не можемо конкурувати. Ну це ж якась дичина! Ну ви можете встановити правила і потім їх виконати?». І отут мова йде про економічну гігієну – це про базові. І навіть оця база, в принципі нам може дати в три рази зростання економіки, як це сталося в Польщі.
Революційні зміни, на мою думку, криються в економічній свободі. Отут нам точно потрібна революція, тому що є багато інших різних речей, які похідні від цього. Ми на 130 місці у світі за економічною свободою. Ми впали на три позиції в 2021-му році, до війни. Зараз немає значення взагалі про це говорити, бо війна. У нас мобілізація, ми не можемо виїхати за кордон… Ми можемо говорити про економічну свободу після перемоги. Так от, нам потрібно не програти миру. Бо 130 місце в Європі – це друге знизу. На першому була Білорусь. Росія була вище.
Що робити з офшорами та грошима, які туди відходять? Треба почухати потилицю і подумати, чому люди виводять кошти в офшори? І запропонувати більш привабливі умови в Україні для того, щоб було не вигідно інвестувати в офшори і стало вигідно інвестувати в Україну. Бо інакше… Розумієте, якщо в тебе болить рука – не треба її відрубати, треба її лікувати. Економічні проблеми мають вирішуватися економічним шляхом, а не адміністративним, на моє глибоке переконання.
Тепер ще одна “гігієнічна” річ, вона вже складніша, і ми ніяк не можемо підступитися до неї – пенсійна реформа. Ми навіть доторкнутись не можемо, на відміну від Центральної Європи, яка пройшла цей етап і провела ці реформи. Тому що голосують, хто? Голосують зазвичай старші люди. Чи вони люблять тему пенсійної реформи? Ну подивіться зараз на Францію із їхніми протестами. Ні, не люблять. Навіть у Франції не люблять. Я вже не кажу про Україну.
Чому пенсійна реформа? У нас із вами вже немає часу на те, щоб зробити ті речі, які мають молоді люди зробити. А вони мають заощаджувати на свої рахунки. Мінімальний рівень пенсії залежить від рівня економіки та добробуту в економіці. І, відповідно, для того, щоб отримувати більше, треба нарощувати цю частину.
Я дивився приклади інших країн. Сінгапур я трошки краще знаю, бо я в тому регіоні працював. І він мене дуже вразив – вони примудрилися тримати достатньо низькі податки, щоб забезпечити максимально економічну свободу. І там ти можеш заощаджувати на свій рахунок. І це, між іншим, є ще і твоєю медичною страховкою. Це хороший досвід.
Мені здається, у світі є достатньо досвіду, щоб зробити правильно, або, як мінімум, спробувати зробити правильну систему регулювання цієї діяльності. Треба дати нам з вами можливість вибору державних пенсійних фондів і приватних. Між іншим, в Сінгапурі – основний, це державний фонд. Хоча там, власне кажучи, є і такі, і такі.
Роль освіти у зміні економіки – фундаментальна. Перша. Головна. Нам потрібно пройти трансформацію, яку пройшла Центральна Європа в силу своєї історії. Модернізація та модерні цінності в Україні ще не набули такої підтримки, такого рівня як в західному світі. Як отримати таку підтримку? Через освіту.
Між іншим, тут є момент і з вивченням англійської мови. Але англійська мова, на мій погляд, це не єдиний шлях модернізації. Вивчати культуру потрібно на іншому рівні. Не те, щоб йшлося глибоке вивчення Бетховена, але про правильне акцентування його творів, наприклад, варто говорити. Багато інших подібних речей ми можемо подавати через мистецтво, через музику, через образотворче мистецтво. Мені сильно не вистачає українських письменників, письменниць модерністів. У нас поки вічний плач про нашу тяжку долю – своєрідне «хіба ревуть воли». Я питаю, а хто в Україні щось пише модерне? Мені говорять, – Андрій Любка. Прекрасно! Давайте Андрія Любку більше в шкільну програму.
«Підприємлива» Одеса у вільній Центральній Європі. Я б додав ще багатогранна, різноманітна, інноваційна, жива, динамічна Одеса. Нема більше такого міста, який має ще оцей аспект моря. По інноваційності ще може бути таким Львів. Але там навіть річки немає, розумієте. Скільки б Вакарчук не співав, «берег річки, якої нема». Одеса – це перлина України. І не тільки України, Центральної Європи, роль якої неможливо перебільшити.
Рішення про те, чи бути оптимістом – це твоє рішення, це моє рішення.
Оптимісти живуть довше, вони здоровіші. Рішення бути оптимістом – наше з вами, які би не були обставини. Як би нам не було важко, давайте залишатися оптимістами. І між іншим, зараз Україна якраз і показує приклад такого оптимізму попри все. І нам навіть легше бути в цьому оптимістами. Знаєте, чому? Тому що ми боремося не просто з песимістом, ми воюємо не з психопатом-песимістом, який все ще продовжує ставити пам’ятники Леніну.
А це означає, що вони вважають, що їхні найкращі дні були позаду. Вони просто хочуть туди повернутися. Ми ж вважаємо, що наші найкращі дні попереду. Ми переможемо, і це буде прекрасно. Ми вступимо в ЄС і НАТО, і в нас буде безпека, і у нас будуть європейські правила. І це прекрасно. І у нас буде доброчесний уряд, і це прекрасно. І контрабанда буде називатися контрабандою. І це прекрасно, бо буде менше контрабанди. І в нас будуть кращі дороги, і у нас буде чистіше повітря. І це все у нас попереду.
ЄС тепер розуміє, що з Україною та іншими деякими країнами ЄС буде сильніший. Тому що з Китаєм треба буде конкурувати. І чим менший буде ЄС, тим важче їм буде конкурувати з Китаєм. Розумієте, раптом віднайшовся оптимістичний сенс для ЄС також. І цю місію, яку ми насправді своїм оптимізмом несемо у світ, давайте будемо продовжувати в першу чергу у нас.
Повну версію зустрічі з Павлом Шереметою можна подивитися на Youtube каналі проекту Re:OpenUkraine https://youtu.be/oolIuT6eRi4
Читайте про інші цікаві дискусії у рамках проекту Re: OpenUkraine:
Фото: Ігор Казанжі
У сучасному світі стабільний та швидкісний інтернет дуже важливий для виконання бізнес-завдань та повсякденного користування.… Read More
В Одесі правоохоронці затримали завідувачку одного з відділень "Дитячої міської клінічної лікарні №3". Її підозрюють… Read More
22 листопада 1954 року, тобто рівно 70 років тому «скопитився» Андрій Януарович Вишинський. «Фі!», —… Read More
У частині Приморського району Одеси у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, тимчасово відключать воду. Причина… Read More
В ЮНЕСКО дали відповідь на гучний «Одеський лист», в якому противники деколонізації топонімів, названих на… Read More
Завтра, у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, в Україні та, зокрема, в Одесі та Одеській… Read More
