Авторський блог

Справжній «Син полку»: як герой книги Катаєва доживав віку на одеській Пересипу

Історія Вані Солнцева для мільйонів радянських школярів була просто сторінками улюбленої книги Валентина Катаєва. Але за літературним героєм стояла реальна людина — хлопчик-сирота Ісаак Раков, який пройшов війну, дійшов до Чехословаччини, отримав бойові нагороди, а останні роки життя провів у бідності в Одесі.

Ключові моменти:

  • Герой повісті «Син полку» виявився реальним фронтовим хлопчиком
  • Хлопець пройшов війну разом з артилерійським полком
  • Після Перемоги доля закинула його до Одеси
  • Останні роки життя фронтовик провів у злиднях та самотності

Валерій Боянжу — Заслужений журналіст України, який багато років збирає історії півдня України, Одеси та Херсона. В основі цієї його авторської колонки — власні спогади, історичні дані про дітей війни, відомості про фронтову біографію Івана Платоновича Ракова, а також факти, пов’язані з долею реального прототипу героя повісті Валентина Катаєва «Син полку».

Одеська «Старокінка» — справжня машина часу

Чого тільки не побачиш на знаменитій одеській «Старокінці» — так у місті називають барахолку біля Старокінного ринку. А я не люблю це слово — адже те, що для когось мотлох, для інших — цінність. Тим більше, якщо це пов’язано з молодістю.

Ось нещодавно я спробував трохи повернути молодість — придбав там дерев’яну перову ручку та фарфорову чорнильницю-непроливайку. 1960 рік, 1-А клас, Раїса Сергіївна Перлова, яка терпляче вчила правильно тримати ручку, писати з правильним нахилом у зошиті в косу лінійку.

За однією партою зі мною сиділа Діна Замалютдінова, я якось спіймав здоровенну муху й утопив її в її чорнильниці. А ви пам’ятаєте свій перший клас, пам’ятаєте, як звали вашу першу вчительку? Упевнений, вона заслуговує на Пам’ять.

О, а ось на книжковому розвалі одна з моїх колись найулюбленіших книг — «Син полку» Валентина Катаєва. Причому саме те видання у картонній палітурці, яке я колись «проковтнув» за один день, не зумівши відірватися від повісті. Погортав я «втомлену», пошарпану книгу зі своєї шкільної пори, погладив її рукою…

Пам’ятаєте, Ваня Солнцев — її герой? А чи знаєте ви, що цей хлопчина — не вигадка автора повісті, а цілком реальна людина? Історики дають лише приблизні оцінки кількості дітей, яких прихистили бійці Червоної армії — від 20 000 до 50 000! Це були сироти війни, у яких загинули батьки. Були діти з окупації, іноді підлітки, які свідомо йшли до військових.

Ким був у реальному житті герой книги Катаєва «Син полку»

Так ось, книжковий Ваня Солнцев у реальному житті — це Ісаак Платонович Раков (1931–2005) — єврейський хлопчик-сирота, якого у 1941 році прихистили бійці Червоної армії. Його батьки померли від голоду у 1933-му, а його самого у трирічному віці хтось підкинув до дитячого будинку з папірцем, на якому було написано: «Ісаак, єврей, 2 липня 1930 р. Не дайте померти!»

Красиве прізвище — Солнцев — йому придумали в дитбудинку: хлопчина був руденьким, веснянкуватим. У 1941-му, коли дитбудинок евакуювали, хлопець утік на фронт — у вугільному ящику під вагоном. Під Бобруйськом його прихистили артилеристи, назвали Ванею. Служив він у полку коноводом (артилерія тоді була на кінній тязі).

Пізніше, маскуючись під пастушка, ходив у розвідку. У 1944 році його відправили до Суворовського училища, але там він не раз порушував дисципліну, за що його карали. І він утік до рідних людей — у свою частину: коли вкотре потрапив на гауптвахту, хлопці передали йому ножівку в буханці хліба, він перепиляв хисткі ґрати.

З боями дійшов зі своїм полком до Чехословаччини, кілька разів був поранений. У 1945-му його всиновила Меланья Ракова — лікарка одного з фронтових госпіталів, де з нього витягували уламки. На фронті загинув її чоловік — Платон, тому наш герой став Іваном Платоновичем Раковим. А наприкінці війни, у Чехословаччині, загинула і Меланья…

Ваня ще й з японцями встиг повоювати. Наприкінці 1945-го його — військового інваліда — комісували з армії, і він став 14-річним військовим пенсіонером. Щоправда, призначили лише пів пенсії — хлопчина ж…

Вражає список його бойових нагород: ордени Вітчизняної війни 1-го та 2-го ступенів, Червоної Зірки, медалі «За визволення Варшави», «За взяття Будапешта», «За взяття Берліна», «За перемогу над Німеччиною», «За перемогу над Японією».

Нагороди були не «для приколу» — заслужені! Один з орденів — за Білорусь. Оточені фріци там так «щедро» відстрілювалися з гармат, ніби артсклади були під рукою. Єфрейтор Солнцев у ролі пастушка в розвідці зумів виявити понтонну переправу через річку, яка рятувала німців (удень понтони притоплювали).

Після війни жив у Москві, у якомусь підвалі (службове житло, бо працював двірником), пристрастився до випивки. У 1951 році його призвали до армії (як такого, що не служив!), але це була вже не ЙОГО армія. Звідти він потрапив до психлікарні, де пробув аж до 1956 року.

Чому так? На той час країна вже зачитувалася книгою «Син полку», і тут якийсь невідомий Іван Раков починає в казармі доводити «салагам», що це саме про нього написана книга! Ясна річ — до психушки його!

Доля «Сина полку» закінчилася в Одесі

Коли його звільнили — кидало по всьому Союзу: вугільні шахти, цілина, Павлодар, Кіровабад, Тирасполь. Потім — Одеса… Тут, на малій батьківщині свого літературного «батька» — Валентина Катаєва — він і прижився, на Пересипу переобладнав сарайчик. Своїм минулим не козиряв, нагадав про нього лише тоді, коли тяжко захворіла й злягла дружина.

Міська влада перевірила, повірила, виділила більш ніж скромну матеріальну допомогу. Але дружина з хворобою, на жаль, не впоралася. Син полку знітився, занепав духом, жити не давали головні болі — невитягнутий уламок у голові нагадував про себе.

Запив від горя та безвиході. Втратив пам’ять, сусіди у його халупі відключили газ — боялися, що наробить біди. Одного з осінніх днів 2005 року злива традиційно затопила одеську Пересип. Ваня Солнцев брів кудись під дощем — і його на слизькій дорозі збила машина. Та так, що довелося ампутувати ногу. Помер після довгих мук під Новий рік. Ховали його родичі дружини та сусіди, місто не допомогло. А втім, пішов Син полку без боргів: за комуналку заборгованості у нього не залишилося…

Читайте також:

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса

Share
Валерий Боянжу

В 1996 году с появлением в Херсоне частной и честной газеты "Гривна" ушел в журналистику. Редактор, шеф-редактор, Заслуженный журналист Украины (2007 год). 26 лет работал без отпуска, за этот период ни один номер газеты не вышел без моих материалов. 24 февраля 2022 года в вынужденный отпуск меня отправили убившие газету оккупанты. Длился он год. С начала 2023 года в Одессе я первый раз в жизни стал ВПЛ и второй раз в жизни - журналистом. Газеты "Одесская жизнь" и "На пенсии" меня подогрели, обобрали ( ой,нет, простите: подобрали, обогрели), а если без шуток - то просто реанимировали, вернув мне СЧАСТЬЕ общения с читательской аудиторией. Но домой так хочу - слов нет, чтобы передать.

Recent Posts

  • Новини

Зв’язок без світла: як Одеська область переживає блекаути

На Одещині продовжують посилювати стійкість мобільного зв'язку на випадок тривалих відключень електроенергії. Для цього об'єднали… Read More

09-05-2026 в 18:36
  • Новини

Війна за кадром: фільм про «Тузловські лимани» представлять на міжнародному кінофестивалі

Документальний фільм «Тиша лиманів» було відібрано для участі у престижній індустріальній секції Beldocs in Progress… Read More

09-05-2026 в 17:47
  • Статті

Ціни на травневому Привозі в Одесі: «наша» та «не наша» полуниця

На травневому Привозі ― своє життя: тут ніколи не буває тихо, тут завжди таке враження,… Read More

09-05-2026 в 16:21
  • Новини

Стрілянина біля піцерії в Одесі: у поліції розповіли, що сталося

В Одесі поліція відкрила кримінальне провадження після стрілянини біля піцерії на вулиці Середньофонтанській. Чоловік стріляв… Read More

09-05-2026 в 15:58
  • Реклама / Новини партнерів

Який екран iPhone 13?

У цій статті ми докладно розглянемо характеристики та можливості дисплея iPhone 13. Інформація буде корисна,… Read More

09-05-2026 в 15:34
  • Статті

Захисники двох століть: дід і онук з Одещини борються за Україну (ОНОВЛЕНО)

99-річний Пилип Діхтяр – єдиний фронтовик Другої світової війни з села Адамівка Кричунівського старостату Любашівської… Read More

09-05-2026 в 15:02