Замість моря — розвідка: чому одесит із відстрочкою пішов на фронт

Ключові моменти:

• Молодий моряк з Одеси відмовився від роботи за кордоном
• Після початку війни він добровільно пішов до розвідки
• На Харківщині боєць отримав поранення та пережив фронтові втрати
• Тепер Олег каже, що армія може стати справою його життя

Журналістка «Одеського життя» Світлана Комісаренко зустрілася та поговорила з військовим Олегом, його дівчиною Олександрою та близькими. Тема добровільного вступу до війська залишається однією з найгостріших в Україні: за даними Міністерства оборони та чинного законодавства про мобілізацію, частина молодих людей має право на відстрочку або можливість працювати за кордоном, однак тисячі українців після 2022 року свідомо обрали службу.

Родом із міської околиці

Олег ріс в Одесі, на селищі Котовського, яке зазвичай називають «Поскот». Навчався хлопець у середній школі №23, розташованій дуже близько до моря. Педагогів тут давно не дивує, що багато учнів обирають морські професії. Мабуть тому і Олег після закінчення школи вирішив опанувати професію моряка – дуже популярну в Одесі навіть після значного скорочення флоту в Україні.

До війни Олег перебував у Польщі. Як сам каже, заробляв гроші на оформлення морських документів, щоб мати можливість піти в рейс і працювати за морським фахом далі. 25 лютого 2022 року збирався знову їхати до Польщі, мав навіть робочу візу. Але розпочалася війна і він залишився в Одесі, трохи згодом вступив до «Муніципальної варти».

– Після початку війни багато хлопців виїхали і поступово у моєму колі спілкування почали переважати військові, – каже Олег. – Так потроху і долучився до вивчення військової справи. Мав відстрочку, але вирішив не зволікати, і у листопаді 2025 року пішов до військкомату з наміром підписати контракт.

Про своє рішення кохану дівчину Олександру Олег попередив в останній момент. Спочатку вона сприйняла це негативно, але з повагою до його вибору. Олександра – художниця, і саме творчість допомогла їй прийняти вибір Олега.

– Звісно, було важко, спочатку малюнки виходили в мене дуже темними, – згадує Олександра. – Але потроху адаптувалась до ситуації, бо найбільше Олегу потрібна підтримка і моя віра в нього.

Розвідник повинен бути тим, ким, в принципі, бути не може

В армії Олег цілеспрямовано йшов до розвідки, оскільки його цікавила універсальність військової служби. Там, на його думку, люди вчаться бути тими, ким ніколи не стали б за мирних часів.

– Ти повинен володіти снайперською гвинтівкою, вміти маскуватись, мінувати місцевість, – саме ця універсальність мене приваблювала, – стверджує Олег. – Я дуже вдячний своєму другу Руслану Савенюку, з яким ми працювали у «Муніципальній варті» – він вчив добре маскуватись в різних умовах (про Руслана «ОЖ» розповіла 24.04.2026 р. – С.К.). Це мені дійсно стало у нагоді, коли опинився на Харківському напрямку. Там доводилось забирати та перевозити полонених, розмовляти з ними, щоб отримати необхідну інформацію. Війна вчить швидко, але краще бути вже готовим до більшості того, з чим зіткнувся на фронті.

Позивний «Поскот» обрав свідомо: дуже любить рідну містину в Одесі, де людина може засинати не під звуки гальм великої кількості автівок, а під спів птахів.

Потім Олега було поранено, його прооперували в Харкові і лише після тривалого лікування він повернувся до Одеси.

Помітив за собою агресію

Олег відверто каже, що після повернення помітив за собою більш агресивну поведінку. Але поставився до цього з розумінням: фронт – то не прогулянка, а важке і небезпечне випробування. Тому залишає на згадку про себе доволі агресивне ставлення до оточуючого світу. Залишає як захисну реакцію людини, якій потрібен час, щоб призвичаїтись до мирного життя, навчитись жити без виходів на позиції та втрат бойових друзів.

Зміни в характері Олега помітила і Олександра: він став стриманішим, стійкішим і більш впевненим у собі.

Обирає не море, а армію

Зараз Олег більш за все мріє якнайшвидше повернутись до своїх хлопців, щоб допомогти боротись з ворогом. Найважливішими рисами характеру, які мають бути притаманні розвіднику, вважає уважність, вміння нікому не довіряти і небагатослівність. І сьогодні вже значно більше часу розмірковує про майбутнє, про те, що армія може стати справою всього його життя. Саме так вплинуло на нього перебування на фронті і розуміння того, які страшні виклики несе з собою війна. А ще, мабуть, вплинув приклад батька, який до війни працював далекобійником, а зараз теж став на захист Батьківщини, долучився до лав Національної гвардії України.

– Не виключаю, що стану військовим, – каже Олег. – Але спочатку треба перемогти ворога, повернутись живим і тоді будувати майбутнє.

Читайте також:

• «Навіщо я тут, коли все головне — там»: одесит про фронт, поранення і повернення додому
• «Живий чи ні?» В Одесі відкрили виставку про зниклих безвісти та полонених