Протягом року фахівці Одеського архіву опрацьовують понад десять тисяч соціально-правових, біографічних і генеалогічних запитів. Цікавить відвідувачів генеалогія здебільшого як «трамплін» для отримання закордонного громадянства. Особливо популярні паспорти Ізраїлю, Німеччини, Румунії.
— Можна з упевненістю сказати, що чимало жителів Бессарабії мають другі румунські паспорти, — переконаний заступник директора Одеського архіву Сергій Крачков. — Румунія, як і Україна, дає громадянство за територіальною ознакою. І якщо предки народилися там, можна отримати румунський паспорт. А оскільки до 1944 року правобережжя Дністра належало Румунії, то сьогодні в Бессарабії румунського паспорта не зробив собі тільки ледачий.
Для отримання потрібних відомостей необхідно подати заяву та надіслати запит. Але починати пошуки «свого коріння», кажуть архівісти, треба з «власної шафи»: зібрати сімейні документи, розпитати родичів. Потім звернутися до Національної наукової бібліотеки, де зберігаються старовинні довідники, в яких можна знайти конкретні дані — прізвища, рід діяльності. А вже потім у пошуках конкретних документів звертатися до архіву. Їхній пошук зазвичай триває протягом місяця — адже в архіві мільйони паперів.
Ну а потім замовник може вивчити справу в читальному залі. А може й дистанційно — архів займається оцифруванням фондів, і всі його переліки, описи, довідники розміщені в електронному вигляді на сайті.
Кілька років тому архів просто «накрило» хвилею запитів фірм, що займаються «платною генеалогією».
— Справа прибуткова — наївні люди готові платити чималі гроші за те, що можна отримати безплатно. Фірми ж, що спеціалізуються на генеалогії, беруть за це 30 доларів, — розповів Сергій Крачков. — Генеалогічне дослідження однієї лінії обходиться для їхніх клієнтів у дві-три тисячі доларів. І якщо наша архівна довідка коштує 143 гривні, то в них — 100 — 200 доларів.
Видається така довідка з посиланням на архівні документи. І має юридичну силу. На її підставі можна, наприклад, спадщину отримати. І кілька разів, за словами архівістів, до них приходили запити про те, чи видавав архів такі-то документи. Нібито архівні довідки мали явні ознаки підробки.
— Могли б ці фірми безпосередньо з нами договори укладати, — вважає керівництво архіву. — Але робити це вони не мають наміру. Навпаки — намагалися «розгойдати ситуацію» через антимонопольний комітет. І в АМКУ чомусь вирішили, що ми підпадаємо під антимонопольне законодавство. Але за законом ми не є монополістами — ми зберігачі інформації, яку надаємо всім. Вдалося все ж відбитися.
А взагалі, переконані архівісти, пошуки свого коріння — на кшталт детективного розслідування. І, відкриваючи справи столітньої давнини, стикаєшся з історією безпосередньо.
2020 року Одеський архів відзначив свій столітній ювілей. Дату його народження відносять до 1920 року, коли губернська комісія видала наказ про створення держархіву, який об’єднав усі відомчі та приватні архіви регіону. До того ж на той час він входив до системи НКВС.
Щоправда, через брак паперу установи не поспішали надавати документи. Величезна їхня кількість пішла на вторсировину, в топку або на оборотні матеріали.
— У нас є фонди 1919-1920 років. І більша частина радянських документів цього часу написані на «вторинці»: з одного боку, як правило, кострубато і безграмотно — один документ, а на звороті — інший, старіший, — розповів Сергій Крачков.
Свою нинішню будівлю — колишню Бродську хоральну синагогу — архів отримав у 1942 році за рішенням одеського градоначальника часів окупації Германа Пинті. А після відходу з міста радянської влади цінні архівні документи були розграбовані і пачками продавалися для упаковки на одеських базарах.
Після війни будівлю неодноразово перебудовували — замість того, щоб будувати нове сховище для архівних фондів, що розрослися. І доперебудовувалися: 2003 року підпірна стіна, що йде від даху в підвал, почала відходити. Будівлю було визнано аварійною — 60% зносу. А після трагедії в будинку Асвадурова МНС, провівши обстеження, заборонило держархіву в ньому перебувати.
Щоправда, поки що архів не чіпають. Але мають законні підстави подати на нього до суду. До того ж 2016 року облрада повернула колишню синагогу (будівлю архіву) єврейській громаді. Тож юридично приміщення у Державного архіву Одеської області немає. А запропоновані владою варіанти критики не витримують. Необхідно будувати новий архів. Для цього треба близько 800 мільйонів гривень з урахуванням виділеної земельної ділянки.
Головному науковому співробітнику Максиму Дубні — 22 роки. П’ять років тому захопився генеалогією своєї родини і почав досліджувати її історію в Одеському архіві. Настільки захопило, що після закінчення історичного факультету ОНУ вирішив прийти сюди працювати.
Історію походження своєї родини Максим «накопав» до 1742 року. По одній лінії — кріпаки з Чернігівської губернії, переселені в південні степи в районі річки Тилігул (зараз село Заводівка).
Предки по другій лінії — безземельна польська шляхта. В Одеську область були переселені 1951 року під час польсько-радянського обміну ділянками прикордонних територій. Їхні заможні родичі іммігрували до Канади. А в родині предків Максима було 15 дітей — куди вже їхати?
— В архиве я нашел родовой герб, опись имущества моего прапрадеда, составленную при вступлении в колхоз, — рассказал Максим. — К тому же — еще и родственников в Торонто.
Співробітники архівної установи — це хранителі історії і нашого народу, і нашої країни, і нашого міста, і наших родин. Вони не тільки забезпечують збереження документів, видають довідки та копії. Вони допомагають знайти початок, стають провідниками в історії. А по допомогу до архівістів звертаються, часом, дуже незвичайні люди.
Жаклін Сталлоне — мати голлівудського супермена — звернулася в Одеський архів безпосередньо. У нашому місті до імміграції в США проживала бабуся популярного актора. Але, на жаль, за словами головного спеціаліста Марини Зарицької, іноземні гості точно не знали, під яким прізвищем. Але все ж далекий родич Сталлоне в Одесі є — племінник Жаклін Валерій Кравченко, власник центру пластичної хірургії та косметології «Доктор Моцарт».
— Вони навіть із Сильвестром Сталлоне схожі, — вважає Марина.
А ось одеських представників роду знаменитого британського мореплавця Джеймса Кука їй знайти вдалося. З таким проханням звернувся до архіву далекий нащадок прославленого капітана. Річ у тім, що дослідники досі б’ються над таємницею смерті Джеймса Кука.
У Сіднейському музеї є стріла, якою, стверджували тубільці, що дбайливо зберігали її, капітан був убитий. На ній було виявлено частинки людської кістки, яка нібито належала Куку. Ось тільки перевірити достовірність цього припущення було неможливо. Діти капітана потомством не обзавелися.
Тому довелося простежити лінію його рідної сестри Маргарет. Її нащадок Корнеліус Кук у другій половині 19 століття оселився в Одесі. Тут разом із сином відкрив єдиний на той час салон автомобілів, де до того ж пропонувалися техогляд, ремонт і великий вибір англійських шин.
Його онук Горацій Джонович Кук одружився з одеситкою, а 1917 року вивіз сім’ю з Одеси до Англії. Сьогодні нащадок знаменитого капітана — громадянин Великої Британії. Щоб його виявити, Марині Зарицькій довелося провести розслідування, гідне Шерлока Холмса. Тож таємницю смерті Джеймса Кука вчені зможуть розгадати за допомогою одеського архівіста.
За даними Гідрометцентру Чорного та Азовського морів, завтра, у середу, 3 липня 2024 року, в… Читати далі
У Хаджибейському лимані під Одесою вкотре виявлено факт масового замору риби. Там почало викидати на… Читати далі
Завтра, в середу, 3 липня 2024 року, в Україні продовжать діяти графіки погодинних відключень світла… Читати далі
Через різні обставини при в'їзді чи виїзді з України на кордоні з іншими країнами можна… Читати далі
Завтра, в середу, 3 липня 2024 року, в Одесі пройде День скринінгу серцево-судинних захворювань, в… Читати далі
Літо, спека, стабілізаційні відключення електроенергії ... На розпечених вулицях гарчать, відфиркуючи бензин генератори. Острівцями прохолоди… Читати далі
