Одесити з любов'ю називають своє місто «перлиною біля моря». Й сьогодні «народне визнання» підтверджено офіційним статусом ЮНЕСКО, яке включає історичний центр Одеси до списку всесвітньої культурної спадщини. Як зберегти неповторний архітектурний колорит нашого міста, та яким воно може стати в майбутньому, «Одеське життя» розмовляло з архітектором Миколою Чепелевим.
Сьогодні історичний центр Одеси відноситься до пам’яток містобудування національного значення. Створене воно було на місці зруйнованої фортеці Хаджибей, розповідає Микола Чепелев. Інженер-генерал Франц де Воллан відтворив, фактично, її структуру. Безумовно, вона стала більшою, розвинулася. Але в тому ж самому місці — тому що це було найоптімальнише з практичної точки зору. Так що, якби не було Хаджибея, не було б й Приморського бульвару, Воронцовського провулку, Катерининської площі. Бо в цих місцях були оборонні споруди. А потім, коли потреба в них відпала, там распланували частину міста.
— Багато хто казав, що пам’ятник Катерині — це містобудівна вісь, він збирає усю площу, — згадує архітектор. — А сама площа — містобудівний ансамбль. Насправді, в такому сенсі вона ніколи не планувалась. Кожна будівля цієї площі – окрема, зі своїм власником. Її ансамбль відбувся еволюційним шляхом. Тому сприйняти пам’ятку Катерині, як частину якогось єдиного задуму, — вкрай невірно. Чому необхідно чиплятися за якісь вигадані історії для того, щоб обґрунтувати свою любов до рідного міста?
В першій половині 19 сторіччя переважна більшість будівель в Одесі з’явилася в зв’язку з торгівлею хлібом. Кожен другий будинок на кожній вулиці — це склади, крамниці на перших поверхах, а на других, во дворах – житло.
На початку 20 сторіччя вигідніше стало будувати прибуткові будинки під житло. Їх власники вирішували, що вони хочуть бачити, та, зрозуміло, відповідали за свої будівлі. З часом ці будинки стали власністю держави — Радянського Союзу. А після приходу ринкової економіки їх власниками стали мешканці. Й сьогодні колишні прибуткові будинки – збиткові. Співвласники, незважаючи на те, що їх багато, не взмозі, по перше, дослідити за своїм будинком, по друге, не отримують від нього прибуток.
— До того ж, будівля, яка має певну історичну та культурну ціннисть, виглядае, нібито, в його власника – «біполярочка», — зазначає Микола. — Тобто, кожен робить, що бажає.
Яскравий приклад — в 2020 році з одного боку обвалилася старовинна будівля на вулиці Ясній. Тому було дві причини. По перше — поруч почали будувати баготоповерхівку, внаслідок чого піднялися грунтові води, пішло підмокання.
По друге, в цій будівлі у брандмауері — глухої протипожежної стіни — на першому поверсі мешканці квартири зробили собі вікна во всю його ширину. А крім того — ще й басейн. В наслідок — зменшилася частина стіни, яка тримала навантаження перекриттів. Потім пішла волога знизу. Й в один чудовий момент стіна завалилася. А все тому, що співвласники були не в змозі між собою домовитися.
Й такі історії, в центрі міста, практично, всюди, підкреслює архітектор. Це проблема, яку необхідно вирішувати. Причому, як то кажуть, «порятунок потопаючих, справа рук самих потопаючих».
Сьогодні півтори тисячі будівель, які розташовані в історичному центрі, потрібно зберігати, реставрувати, пестити та плекати. А для цього потрібно дуже багато грошей. Разом з тим, у переважній кількості у співвласників цих будівель коштів на це немає. Але існують моделі спільного фінансування: місцевого, державного, донорські гроші. Наприклад, таким чином відтворюється проект «1000 дверей Одеси». Це частково гроші мешканців дому, частково – європейських донорів. А що можна зробити з дверми, можна й з усім домом.
— На мою думку, — вважає архітектор — потрібні дві речі. Перше — переглянути кількість будівель-пам’яток архітектури та одночасно з тим переглянути й зробити більш жорстким, але більш прозорим те, що можна чи не можна робити с будівлями-не пам’ятками.
До речі, хоча пам’ятки архітектури необв’язково мають відповідати вимогам з точки зору інклюзивності, але, наприклад, в музеях, театрах, за словами Миколи, інклюзивність забезпечити можна. В залежності від коштів — зробити просто металевий пандус або «за дорого» підйомник по сходам. Тобто – й іклюзивність забезпечити, й не спаплюжити зовнішний вигляд пам’ятки.
Рішення ж проблеми збереження історичного центру Микола Чепелев бачить в комплексної квартальної реіновації.
— Береться квартал зі всіма будівлями, робиться його оцінка: що можна змінити без спаплюження історичної архітектурної цінності, але з пошуком якихось додаткових можливостей. Тобто — щось добудувати, а малоцінну будівлю — якомусь інвестору віддати під забудову із частковим інвестуванням в будинки, де люди живуть, — розповідає архітектор. — Наприклад, в середині двору, за рахунок міста надбудовується мансарда, яка, в першу чергу, використовується під соціальну оренду. А через 10-15 років — віддається ОСББ під отримання якогось прибутку на утримання та ремонт.
За таким же принципом слід проводити реіновацію й кварталів з «хрущовками». Там потрібно будувати додаткові об’єми. Й за їх рахунок ремонтувати самі будинки.
— У східній Європі мешканці розбирають зайві поверхи для того, щоб зробити там, наприклад, тераси якісь, — розповідає Чепелев. – Щоб збільшити привабливість свого будинку, підвищити оренду та отримати економічний прибуток.
— До того ж, в Європі для ОСББ є нульові кредити на 20 років. Це, фактично, не більш комуналки. На ці кошти мешканці ремонтують свою будівлю. А коли будівля відремонтована, ціна квадратного метра одразу дорожчає. Тобто, відреставрувати та відремонтувати свій дім – в прямих еконмічних інтерасах кожного мешканця. У нас це недоступне через скрутний фінансовий стан системи цілком. Але, я сподіваюсь, що після закінчення війни це теж це може бути, — вважає архітектор . — Як ще можна вирішити цю проблему? Я непопулярну річ скажу — але це сувора економична правда. Якщо ти невзмозі жити в такому будинку, продай квартиру та периїдь туди, де ти можешь жити. Тобто мешканці, у яких недостатнє грошей, хто не може організуватися, щоб взяти кредит, будуть свої будинки залишати. Людина не зможе володіти квартирою в центрі міста, яка потребує багато грошей окрім комуналки.
Сучасна архітектура з її технологіями та ідеями в історичному центрі може стати спадщиною через кілька десятків років.
— Ейфелеву вежу також в свій час майже ніхто не сприймав. Але потім вона стала частиною парижського ландшафту, — говорить Микола Чепелев. — І всі будівлі, які вище обмежень за висотою, які сьогодні встановлені в історичному центрі, вже стали частиною нашого середовища. Це є відображення певної епохи розвитку архітектури міста періоду «дикоі забудови», якої, я сподіваюсь, більше не буде.
Прикладом прийнятної сучасної будівлі в центрі є новобуд у провулку Футуристів. Тут замість двоповерхової історичної будівли першої половини19 сторіччя, яка знаходилася в стані досить сумному та не мала статусу пам’ятки, власник збудував житловий будинок за висотою не вище, ніж історичний, який знаходиться напроти.
— За архітектурою – це «ніяка» сучасна архітектура, — зауважує Чепелев. — Зрозуміло, що для цього місця архітектура має бути більш вигадливою. Але це приклад того, яким чином в історичному центрі може развиватися забудова.
Ще один варіант розвитку історичної забудови – об’єднання старовинної будівлі із сучасною архітектурою. Разом – об’єкт, як одне ціле, вписується в сучасній простір міста. Іноді, відзначає Микола, це єдиний спосіб зберегти історичний будинок. В Європі так часто роблять з якимось напівруїнами, які не вигідно ремонтувати.
Таким прикладом в Одесі могла б стати друкарня Фесенко. Якщо б там, як найменше, зберегти історичну фасадну частину, автентичною залишити частину внутрішньої конструкції та зробити один-два поверхи сучасної архітектури. Але зруйновано все. А потім «відновлено» в залізобетоні…
— А взагалі, сучасна забудова в центрі – це обмежена поверховість, висотою не вище ніж прибуткові дома початку 20 сторіччя. Во дворах можна погратися з висотою, — вважає архітектор. — Дуже важливо зберегти розподіл на ділянки, котрі були в кварталах – дворики одеські. Багато говорять, що це не гігієнічно, антисанітарно, але це –характер Одеси, її будівельна специфіка. І це важливо зберегти. Але основний розвиток міста – все одно за межами історичного центру. До того ж, у нас глобально перспектив демографічного росту немає. Тому особливо розвиватися не доведеться. Проблем, як в Шанхаї або в Н’ю Йорку в нас довго ще не буде.
У сучасному світі стабільний та швидкісний інтернет дуже важливий для виконання бізнес-завдань та повсякденного користування.… Read More
В Одесі правоохоронці затримали завідувачку одного з відділень "Дитячої міської клінічної лікарні №3". Її підозрюють… Read More
22 листопада 1954 року, тобто рівно 70 років тому «скопитився» Андрій Януарович Вишинський. «Фі!», —… Read More
У частині Приморського району Одеси у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, тимчасово відключать воду. Причина… Read More
В ЮНЕСКО дали відповідь на гучний «Одеський лист», в якому противники деколонізації топонімів, названих на… Read More
Завтра, у п'ятницю, 22 листопада 2024 року, в Україні та, зокрема, в Одесі та Одеській… Read More