У селищі Зеленогірське на Одещині 25-річна Ганна Заболотна власними силами створила етнографічний музей Надкодимського краю. Все почалося зі звичайної картонної коробки зі старими рушниками, а сьогодні тут зберігаються сотні предметів побуту, вишивок і сімейних реліквій, подарованих жителями громади.
Ключові моменти:
Кореспондент «Одеського життя» Юрій Федорчук вирушив до селища Зеленогірське, щоб на власні очі побачити незвичайний музей, який створила місцева жителька Ганна Заболотна. Під час зустрічі журналіст дізнався, як домашня колекція старовинних рушників поступово перетворилася на етнографічний будинок, де сьогодні зберігаються сотні предметів побуту та сімейних реліквій мешканців Надкодимського краю.
Свій етнопроєкт «Скарби з бабусиної скрині» 25-річна художня керівниця Зеленогірського центру культури і дозвілля розпочала ще школяркою з колекціонування вишитих рушників. Останні два роки вона збирає старожитності: вишивки, посуд, стародавні речі повсякденного вжитку.
Задля їх збереження та експонування Ганна придбала хату, яку перетворила на справжній етнографічний музей Надкодимського краю, поки що єдиний в селищі Зеленогірське.
Ганна Заболотна захопилась колекціонуванням народних старожитностей, коли допомагала своїй бабусі-бібліотекарці Любові Богопольській облаштовувати в Зеленогірській книгозбірні етнографічну кімнату.
– Спершу я збирала старовинні рушники, простирадла, наволочки та інші родинні речі, які зберігалися у моїх бабусь і прабабусь. Спочатку це було лише захоплення – без чіткого плану чи думки про перетворення колекції на музей. Знайдене зберігалося на шафі у звичайній картонній коробці. На жаль, тоді я ще не усвідомлювала, наскільки важливо записувати історію кожної речі. Тож нині вже неможливо встановити власників частини експонатів, – розповіла Ганна Заболотна.
Після закінчення школи дівчина поїхала на навчання в Уманський педагогічний коледж із заповітною коробкою з сімейними скарбами. Працюючи в дитсадочку на Черкащині, використовувала свої вишиванки у виховній роботі з дітьми. Паралельно здобувала повну вищу освіту в Уманському педуніверситеті.
На початку великої війни Ганна повернулася в рідне селище. Спочатку трудилася в Будинку культури, потім – у школі, а тепер – художнім керівником Зеленогірського центру культури і дозвілля, де регулярно влаштовує народознавчі заходи: Андріївські та Шевченківські вечорниці, фольклорні свята та майстер-класи з народних ремесел. Інколи цікаві розваги влаштовує для школярів в етнографічній хатині на околиці Зеленогірського.
Захоплення дівчини розділяють її рідні та близькі. Коли вони розповіли про її хобі своїм знайомим, ті почали приносити Ганні старовинні речі. Передаючи сімейні раритети на добру справу, казали, що хочуть зберегти пам’ять про своїх батьків, дідусів і бабусь.
Найбільше експонатів селянського вжитку надійшло до музею юної ентнографині з сіл Василівка, Володимирівка, Шликареве, Ясенове, Солтанівка, Гвоздавка Зеленогірської громади.
– У моєму етнобудинку є рушники, сорочки, предмети побуту, глиняний посуд, дерев’яні знаряддя праці, прядильне начиння, декоративні вироби, жіночі хустки та безліч інших автентичних експонатів. Це простір, де зберігається пам’ять поколінь, – захоплено розповідає Ганна. – Ота маленька картонна коробка поступово перетворилася на цілий етнобудинок.
Кожен експонат тут зберігає пам’ять про своїх власників.
Ось на подвір’ї сушаться щойно випрані полотна, які невдовзі займуть своє місце серед збережених пам’яток. Це рушники, подаровані Валентиною Білоконь із села Ясенове Друге, вишиті її бабусею і матінкою.
А ось автентичний ткацький верстат. Його Ганні передав родич сільської трудівниці та майстрині Мотрони Митрофанської Станіслав Мочуляк. Розповів, що на цьому станку Мотрона Степанівна виткала безліч речей для родини й господарства.
Поряд – веретено, п’яльця, дерев’яний гребінь для розчісування волокон льону або конопель перед прядінням.
Є й рубель – прадід нинішньої праски, що слугував для розгладжування і вибивання білизни. Білизну намотували на качалку, а рубелем «катали» зверху. Неподалік стоїть прядка, на якій довгими зимовими вечорами господині виготовляли нитки для ткацтва.
– Чільне місце посідає дерев’яна скриня Марії Синявської – сестри моєї прабабусі Ольги. Колись у скрині зберігалися вишиті рушники, сорочки, святкові хустки, ткані простирадла – посаг нареченої, який дівчина готувала до свого весілля. Відкриваючи її, ніби чуєш шепіт бабусиних молитов, відчуваєш запах сушених трав і тепло її рук, які складали сюди найдорожче. Скриня тітки Марії – це мовчазна оповідачка жіночої історії нашого роду, – розповіла Ганна Заболотна, проводячи екскурс своїм музеєм.
На кухні притулились до стіни лопата для хліба, рогачі та віник для павутини – речі, без яких не уявити селянського побуту.
Дожили до сьогодення й жорна – родинний скарб Гаврила Рублі з Гвоздавки, що переходили із покоління в покоління.
На стінах, як давні обереги, розвішані вишиті рушники. Їхні яскраві, насичені візерунки – маки, калина, орнаменти – не лише прикрашають, а й несуть у собі глибокий зміст, оберігаючи простір. Кожен рушник – то окрема історія: весільний, дарований на щастя; святковий, яким прикрашали ікони; повсякденний, вишитий для дому. Їх створювали з молитвою. У їхніх візерунках – захист, у кольорах – символіка життя й радості, у тканині – турбота жіночих рук, що берегли дім.
– Вишиті картини, подаровані тіткою мого батька Зіною, зображують сцени з сільського життя. Козак на коні, вітряк біля річки, польові квіти додають музею особливого шарму, – каже Ганна. – Ось на ліжку подушки з вишитими наволочками моїх бабусь Марії та Ганюти й прабабусі Ольги. Простирадла, вишиті близько століття тому Ганною Заболотною, мамою діда Василя, та сусідкою моєї прабабці Параски Марією Голодняк. Цей домашній текстиль не лише грів тіло – він дарував відчуття захищеності, оберігав своїх власників.
Орнаментований вишивкою підзорник – окрайка простирадла – також із родинної скрині.
У кутку етнохатинки ташується старовинний дерев’яний стіл, накритий вишуканою мереживною скатертиною. На столі, в оточенні запашних сухоцвітів, стоять старовинні ікони.
Поруч глиняний посуд для приготування страв і випікання хліба. Наприклад, ночви для замішування тіста передала Анастасія Молодець.
Давні столярні інструменти – рубанок, шерхебель, фуганки, ручна пилка для обробки деревини, форма для цегли – були незамінні при будівництві на селі.
Особливого затишку надають традиційні пілки – ручні ткані доріжки, що вкривають підлогу. Господині ткали їх, використовуючи залишки тканин. Є і в’язані круглі килимки з клаптиків тканини, що також створювали зі старого одягу чи полотна. Це ще один приклад народної мудрості та ощадливості: нічого не викидалось – усе перепліталося в нову річ, наповнену сенсом.
З музичних інструментів представлені дерев’яна сопілка і глиняний свищик – такі майстрували ще наші пращури трипільці.
Також Ганна зберігає і давні рецепти свого роду. Серед них – призабутий рецепт випікання хліба, який вже давно ніхто не використовує.
Нарівні з колекціонуванням вона виготовляє ароматні свічки з бджолиного воску, а до свята Маковія витворила авторські обереги з колосся, макових коробочок, лаванди, безсмертника та інших польових рослин.
Читайте також:
Шокуючий інцидент стався в Одеській області. За даними поліції, нетверезий військовослужбовець у статусі СЗЧ кинув… Read More
У Рені літні канікули для багатьох родин перетворюються на пошук безпечних і доступних розваг: більшість… Read More
Ще до розпаду Радянського Союзу в Одесі розпочалося повернення історичних назв вулиць. Одним із перших… Read More
Ворог продовжує бити по цивільній інфраструктурі Одеської області. Цього разу під удар потрапили порти, судна… Read More
У Росєйці немає офіційно відкритих пляжів, укриттів і гарантій безпеки. Та це не заважає туристам… Read More
Аномальна спека та затяжна посуха в Європі спровокували рекордне обмелення Дунаю — найбільшу гідрологічну та… Read More
