Вулиці Велика та Мала Арнаутськи в Одесі: ким були загадкові арнаути

Агент світових підпалювачів: за що вбили дипломата Воровського

У Приморському районі Одеси була вулиця Воровського, яку перейменували на Малу Арнаутську. Саме про ці топоніми сьогодні йтиметься.

Вацлав Вацлавович Воровський (1871 – 1923) — російський революціонер, один із перших радянських дипломатів. Історія його життя, а точніше — смерті дуже показова, її мали б пам’ятати багато нинішніх російських “реаніматорів” Союзу РСР.

Він був із дворян, але ще у школі писав антиурядові вірші, виступав на нелегальних зборах учнів. Закінчив університет, у революційному русі з 1894 року. Заслання, арешт, висилка, емігрував до Женеви. Вступив до більшовиків, співпрацював з ленінською газетою «Искра».

У 1903 році таємно приїхав до Одеси для підпільної роботи. Був зв’язковим між більшовиками й польськими лівими. Займався закупівлею зброї для бойових дружин.

Після приходу більшовиків до влади — повпред у Данії, Швеції та Норвегії. У 1919 році Воровський повернувся до Росії, керував Державним видавництвом. З 1921 року — повпред і торгпред в Італії.

У 1923 році був призначений до складу радянської делегації на Лозаннській конференції й виїхав до Лозанни (Швейцарія). 10 травня його там убив у ресторані колишній білогвардієць, швейцарський громадянин Моріс Конраді, який втратив рідних під час революції в Росії.

Застреливши Воровського та поранивши двох його помічників, Конраді віддав револьвер метрдотелю зі словами: «Я зробив добру справу — російські більшовики згубили всю Європу… Це піде на користь усьому світу».

Конраді в суді було виправдано більшістю голосів присяжних. Дипломатичні відносини між СРСР і Швейцарією були розірвані. Реакцію білоемігрантських кіл висловив письменник Арцибашев: “Воровського вбили не як ідейного комуніста, а як ката… ВБИТО ЯК АГЕНТА СВІТОВИХ ПІДПАЛЮВАЧІВ І ОТРУЙНИКІВ, ЯКІ ГОТУЮТЬ УСЬОМУ СВІТОВІ ДОЛЮ НЕЩАСНОЇ РОСІЇ”.

Здається, в рф нині чимало осіб, “усій Європі готуючих долю нещасної росії”, яким варто пам’ятати про долю Вацлава Воровського.

Читайте також: Його повісили в Одесі, потім назвали вулицю, а згодом усе скасували: історія одного революціонера

Арнаути — це не просто албанці

Далі — про вулицю Малу Арнаутську, а точніше — про арнаутів, які дали їй, а також паралельній Великій Арнаутській таку назву.

У перекладі з турецької Arnavutlar — албанці — “підгрупа” цього народу, яка виділилась у пізньому середньовіччі з населення Албанії в процесі міграцій, спричинених ослабленням Візантії та вторгненням турків.

В Османській імперії арнаутами називали всіх християн, які служили в турецькій армії. Тодішня росія ніби брала на себе обов’язок захищати “турецько-підданих” православних.

Їм запропонували переселитися на “щойно здобуті” (ось звідки коріння цієї термінології!) російські землі. Зокрема, після підписання у 1774 році Кючук-Кайнарджійського мирного договору між Російською та Османською імперіями, укладеного після російсько-турецької війни 1768–1774 рр., “запросили” православних підданих Туреччини переселятись на “російські” землі.

Точніше, їх просто перекупили. Змішані підрозділи з греків, албанців, болгар, молдован, волохів і сербів у тій війні були на боці Туреччини (два полки). А найманці є найманці — перебігли туди, де більше платять.

Уже через рік, у 1775-му, на прикордонних територіях уздовж Південного Бугу почали селитися арнаути – добровольці (греки й албанці) — з тих, хто під час війни служив у росії. Потім до них долучилися і “колишні” турецько-піддані.

Зазначимо, що окрім армії, й на кораблях Чорноморського флоту (ось вам і присутність в Одесі) служили переселенці-волонтери: греки, албанці, серби, чорногорці. Усіх їх називали арнаутами.

За версією-легендою, на місці, де з’явилася вулиця Велика Арнаутська, розташовувалися будинки флотських команд з високих арнаутів, а на Малій Арнаутській жили нижчі на зріст арнаути — піхотинці та кавалеристи.

Відомо, що греки й албанці були досвідченими землеробами, моряками та рибалками, серед них було багато підприємливих торговців і вправних ремісників.

Де селилися арнаути

Переселенці селилися компактно в наших краях, їм надавали у користування казенні землі, але за обов’язкової умови — всі чоловіки мали перебувати на військовій службі.

Так з’явилися їхні поселення, багато з яких у своїх назвах були “прив’язані” до арнаутів. Це і на території нинішньої Одеської області (Арнаутівка), і не лише.

Так, є мікрорайон Арнаутове у Кропивницькому. І найближче передмістя мого рідного Херсона — селище Камишани, з 1801 по 1946 рік мало назву Арнаути (нині воно наполовину стерте з лиця Землі клятими нащадками “збирачів земель русскіх”).

І це далеко не повний перелік арнаутських топонімів. Та й не лише топонімів: на півдні України досі поширений один із найпопулярніших сортів ярої пшениці — арнаутка.

Заглянув у Google і дізнався, що нині (?) в Україні проживає близько 5000 албанців, переважно в Буджаку (Одеська область) і Приазов’ї (Запорізька), де їх знали як арнаутів. Не знаю, як змінилася ця цифра після початку т.зв. СВО, бодай вона тричі провалилася…

Заглянув у базу прізвищ співгромадян із коренем “арнаут” — їх сила-силенна. Не можна не згадати в цьому контексті й всесвітньо відому Мати Терезу — канонізовану у 2016 році монахиню.

Гадаю, не всі знають, що вона була албанського походження, при народженні її звали Агнес Гондже Бояджиу (у мене з нею майже однакове прізвище, в метричній книзі мого діда воно записане так само). Коротше, ми з вами, співгромадяни, не на Малій Арнаутській зроблені! Все буде Україна!

Читайте також:

• 610 чи 231: скільки років Одесі насправді — розгадуємо таємницю віку нашого міста
• Фортеця, порт, зерно: якою була Одеса 609 років тому (фото, ілюстрації)

Валерій БОЯНЖУ, Херсон — Одеса