Вулиця Степова в Одесі: як поживає центр Молдаванки? (фоторепортаж)

Вічно Степова

Вулиця Степова, що називається за радянських часів вул. Мізікевича все одно була і залишається «головною» на Молдаванці для багатьох місцевих. І ще особливість: вона з тих вулиць, де радянська назва прижилася лише в офіційних документах та вуличних покажчиках. До речі, як та ж М’ясоїдівська…

Вічно Степова. Або «Степовик»… Був колись степ, забудувався потихеньку, перетворився на передмістя міста, і те, що зветься історичною забудовою, зберегло свої риси й донині. Ось тільки риси обсипаються, хоч і раніше ніколи не блищали особливою красою. Тут вам не центр міста, тут, як це «величається», забудова в основному фонова. Засмучує око ця сама забудова, коли дивишся на неї сьогодні. І з усіх боків підступають до старої вулиці на Молдаванці висотки, одна навіть є вже й на самій вулиці, щоправда, її висота помірна.

Магазинчики-покажчики-будинки

Степна тягнеться від вул. Заньковецькій до Михайлівської площі. Як і в минулі часи, так і сьогодні, цю вулицю можна назвати бурхливо торгуючою. Тут вам і два супермаркети, один із яких «влаштувався» на місці колишнього кінотеатру «Серп і молот» — головного «культмістилища» за тих же радянських часів. Ах, ці черги до «Серпа і молота»!.. Але ми про день сьогоднішній.

Вулиця активно торгує. Супермаркети тут – не головне. Тут магазинчики маленькі, кафешки (не дуже багато) теж. А ще всілякі салончики – краси та інших різноманітних послуг. Вивіски скромні, призначення торгово-послужливих точок постійно змінюється, а ось присмак «старовини» залишається — все непомітно, наче трохи соромлячись.

Ось що мене вразило на сьогоднішній Степовій, то це дивовижна однаковість вуличних покажчиків. Вулиця ніби показує приклад центру, де майже кожен будинок має у сенсі «свій інтерес». На Степовій усі вказівники витримані в одному стилі, ніби таким чином вулиця намагається надати старим будинкам пристойного вигляду.

Ах, ці будинки на Степовій! За рідкісним винятком – одно-двох-триповерхові. Старі балкони, що обсипалися, в багатьох місцях наказали довго жити, в інших попереджають, що балкон ось-ось може впасти вниз.

І ще прикмета: чи не в кожному дворі на Степовій щось будується, перебудовується, прилаштовується.

Що на воротах?

А ці ворота… Деякі наче для того й існують, щоб продемонструвати «шматочок історії Молдаванки», яка дожила до наших днів. І, до речі, багато воріт відчинені навстіж: заходьте, милуйтеся типовими дворами старої Степової. Тут вам і всі види внутрішньодворового покриття, і ті самі галереї, і народ, що голосно розмовляє, і ситі коти.
Втім, багато воріт прикрашені. Деякі — котячою милотою (як же без хвостатих?), подекуди посміхаються собачки. Зустрілася нам і «наворотна конкретика» з точною вказівкою, хто саме може тут паркуватися.

День вчорашній — в день сьогоднішній

Час біжить уперед, а будинки на вул. Степовий за ним ніби не встигають. І така показова картинка: вже виросла величезна висотка, а на фасадній стіні колишнього заводу, що стоїть поряд вже «відмерлої» будівлі, красується оголошення про продаж квартир з вказівною на новобудовою стрілочкою.

А ще на Степовій є свої міні-закутки, які здаються таємничими навіть у сонячний день. Є тут ще одне «таїнство» — бюст без «розпізнавальних знаків». Стоїть тихо, захований у кущах — біля входу до колишнього заводу ім. Хворостіна (МПО «Оріон»). Пам’ятається, цікавилася я у місцевих, хто ж це такий? Варіантів відповідей було багато: «господар заводу, який був тут ще до революції», «це Мізікевич»… Завдяки автору проекту «Стара Одеса у фото» Євгену Волокіну я дізналася, що це пам’ятник Хворостіну. Коштує він і досі…

Степова багато чого взяла в день сьогоднішній зі свого минулого. І не лише у старих будинках справа. Тут збереглася стара бруківка, нею тягнуться трамвайні рейки, «перерізані» в багатьох місцях шматками асфальту. Ну а зупинка трамвая 12 маршруту, хоч і називається «Олексіївська площа», все одно знаходиться на Степовій. Ах, ці сидіння-грибочки! В очікуванні трамваю місцевий народ веде задушевні розмови про майбутні вибори, ціни та вічні комунальні проблеми…

Фото: авторки