Як навчався та жив в Одесі майстер фортепіанних балад Микола Вілінський

Дитинство Миколи Вілінського

Світоч музичного мистецтва народився в селищі Голта Ананьївського повіту Херсонської губернії (нині місто Первомайськ Миколаївської області) в родині Миколи й Валентини Вілінських — шляхетного роду українських дворян. Його бабуся по материнській лінії Олександра Черкунова (в дівоцтві Залізняк) походила зі славетного козацького роду Максима Залізняка.

Дитячі і юнацькі роки Миколи Вілінського пройшли в повітовому і провінційному Ананьєві, де його батько очолював міську думу. 

У місцевому художньо-історичному музеї імені Євгена Столиці цій видатній людині присвячено вишукану експозицію.

Шлях до музики

Директор музею Олександр Шхалахов розповів, що Микола Вілінський, ще будучи гімназистом Ананьївської чоловічої гімназії, почав займатися музикою. Навіть організував гімназійний оркестр народних інструментів та диригував церковним хором.

До музичного виховання майбутнього композитора долучалася його мати, обдарована піаністка. Тішилася музикальними здібностями Миколи двоюрідна сестра-співачка Ксенія Держинська.

Завершив у 1919 Одеське музичне училище, яке 1913 року стало Одеською консерваторією. 

До початку Другої світової війни професор Вілінський викладав у консерваторії. У нього навчалися Еміль і Ліза Гілельси, Давид Ойстрах, Костянтин Данькевич та ціла плеяда видатних музикантів. 

В період окупації Одеси Микола Миколайович трудився у Ташкенті. Після звільнення України від фашистів перебрався до Києва. Працював у Київській консерваторії деканом, а згодом — завідувачем кафедри теорії музики і композиції.

Микола Вілінський — родоначальник українського фортепіанного баладного жанру

Микола Вілінський відзначився як родоначальник українського фортепіанного баладного жанру. Його «Балада у формі варіацій на українську народну тему» («Ой, у полі жито копитами збито») — один з видатних музичних творів першої половини XX сторіччя.

Він —  автор симфонічних сюїт, кантат, вокально-хорових обробок українських, російських і молдовських народних пісень, камерно-інструментальних творів.

У романсах та обробках народних пісень, зокрема «Стоїть явір над водою», «Ой, вербо, вербо», «У вишневому садочку», яскраво висвітлюється блискуча композиторська техніка. Також до вокально-симфонічних творів Миколи Вілінського належить сюїта «Заповіт» на слова Тараса Шевченка. 

Учень і асистент Вілінського, ректор Одеської консерваторії Серафим Орфеєв зазначав: «Здається, не було в Одесі композитора, який би не консультувався з Миколою Миколайовичем з питань власної творчості, і його поради беззастережно приймалися!».

 Ці консультації мали місце і після війни, коли одеські композитори, а також чимало музикантів з інших міст колишнього СРСР відвідували Вілінського вже у Києві, до самої його смерті у 1956 році.

Читайте також:

• Як скіфи та чумаки до Причорномор’я товари перевозили та що везли назад
• Як шестиразовий чемпіон світу навчав боротьбі в Ананьєві та які успіхи мають борці зараз
• Біля цього села поруч з Подільськом козаки від татар оборонялись та перемогли їх