Війна в Україні на перших шпальтах світових ЗМИ: 22 травня

Великобританія

15-річній українській біженці відмовляють у візі для в’їзду до Шотландії, але урядовці дозволяють в’їзд її домашніх морських свинок, повідомляє Sunday Mail. Газета повідомляє, що Наталія Завгородня може бути змушена повернутися до зони бойових дій наодинці наступного місяця, якщо міністерство внутрішніх справ не схвалить її в’їзд до Великобританії, де вона отримала дозвіл зі своєю тіткою оселитися у парі з Гамільтона.
Наталія Завгородня може бути змушена повернутися в зону бойових дій наодинці наступного місяця, якщо Міністерство внутрішніх справ не схвалить її в’їзд до Великобританії, де вона зустрілася з парою в Гамільтоні. Вона втекла від жахів російського вторгнення на ії батьківщину разом зі своєю тіткою Міленою Корнієвою, чию візу було затверджено. І як дивний поворот урядової тяганини, чиновники з Департаменту продовольства та сільських справ (DEFRA) надали її свинкам Мелону та Жюльєну право приїхати до Шотландії, а справа Наталії висить у підвішеному стані.
Підліток і 34-річна Міллена отримали запрошення від Кейт і Мартіном Фуллерами, які хочуть дати парі вільну кімнату в їхньому будинку.

«Star» розповідає про кинутого, а потім знайденого в Україні бойового собаку російської армії. Газета повідомляє, що українська армія вилікувала пса та перевчила його працювати на них.

У недільній «Guardian» – «The Observer» велика історія із заголовком на першій шпальті «Українець проїхав 3700 км, щоб возз’єднатися з батьками та нареченою, які живуть лише за 10 км від нього.
Від будинку Сергія Бєляєва у селі Циркуни до будинку його нареченої у Харкові, другому місті України, 10 хвилин їзди. Швидкий поворот на захід по вулиці Соборній, трасою Е40 на шосе і ви на місці. Так було, доки не прийшла війна.
24 лютого російським військам знадобилося лише кілька годин, щоб увірватися до села Біляєва, коли вони просувалися до Харкова, найближчого великого українського міста до кордону з Росією. Того ранку життя по всій Україні змінилося. Для Бєляєва лінія фронту найбільшого конфлікту в Європі з часів Другої світової війни тепер лежала між ним та його дівчиною, 28-річною Наталією Дрозд, та його батьками.
Тоді у 32-річного Бєляєва, професійного гравця у покер, з’явилася ідея. Азартна гра. Він міркував над цим, спочатку відкидав його, а потім зупинився на ньому. Він замінив 10-кілометрову одіссею на 3700 км.
«До кордону з Росією, через Росію до Латвії, далі до Литви та Польщі, а потім назад у західну Україну, щоб прийти до Харкова із заходу», — каже він. «Це було трохи шалено, так». Але це було можливе. Він перетинав обстріляні міста, рухаючись проти потоку біженців, і були, як визнає, моменти сумнівів. “Але тільки ненадовго: мені потрібно було дістатися моєї нареченої”.
У перші дні війни Бєляєв і його 45-річний брат Юрій бігли з Циркунів, що горіли, в Стрілечу, село трохи північніше, яке було окуповане, але не зазнавало обстрілу. Бєляєв почав спілкуватися із сім’ями, які хотіли потрапити до Польщі. Він вирішив, що приєднається до колони із чотирьох автомобілів на своїй чорній «Хонді Акорд». «Автомобілю був потрібний ремонт гальм та трансмісії, — згадує він. “Він видавав жахливі звуки, але іншого виходу не було”.
Юрій, у якого хворе серце, вирішив залишитися, щоб доглядати їх собаку. Його місце в машині зайняли двоє незнайомців: Еміль, 28 років, та наречена Еміля, Катя, 22 років. 4 квітня о 13 годині вони рушили в дорогу. Це був нервовий початок. Єдиним прийнятним варіантом було проїхати 70 км окупованою територією до другого прикордонного переходу. «Ці 70 км були найважчими, – каже Бєляєв. «Було багато блокпостів, і на півдорозі ми підійшли до якихось російських солдатів, які нас не пропускали».
Конвой развернули. Солдати направили їх туди, де, як вони невдовзі виявили, був фільтраційний табір у місцевій адміністративній будівлі. Їхнє життя було на коні. «Нас усіх допитали. Вони дуже підозріло ставилися до Еміля, який був із Луганська на сході і не мав паспорта, оскільки його спалили на початку війни. Його телефон теж зламався через вологість у підвалі, де він ховався від обстрілів».
Еміль був роздягнений до нижньої білизни, щоб вони могли знайти татуювання, які б свідчили про приналежність до військових. Потім вони переглянули телефон Бєляєва. «Я все вилучив, – каже він. «Якби я цього не зробив, я був би мертвим. Я не сидів з руками у кишенях, коли почалася війна. Я відправив друзям у територіальну оборону розташування російських військових конвоїв».
Але, нарешті, о 16:00 в перший день колії група отримала необхідні документи. О 17:00 у Росії насувалась комендантська година. Ті, що порушили його, підлягали розстрілу. Бєляєв натиснув на педаль газу, невпевнений у тому, що він на правильному шляху, тому що не було ні покриття даних, ні дорожніх знаків, і вони йшли ґрунтовими дорогами. «Нам треба було перейти міст біля села Рубіжне. Я бачив, як його будували, коли мені було 10 років, коли брат водив мене на рибалку, – розповідає Бєляєв. Тепер він був у руїнах. “Я бачив його народження і бачив його смерть”, – додає він. Залишилася лише одна смуга.
Було 7 вечора, а кордон мав закритися о 8 вечора. Але механік був певен, що вони пройдуть. «Ми поїхали, але електрики не було, тому було дуже темно, — згадує Бєляєв. «Я був провідною машиною. Потім, звідки не візьмися, переді мною з’явився солдат з автоматом. Ми були на кордоні.Через п’ять годин, щоб їх відпустили після ретельного допиту. Конвой рушив далі, прямуючи до Білгорода, найближче велике російське місто. Майже одразу ж їм знову помахали. То була ФСБ, наступниця радянського КДБ. «Кожного з нас знову допитали, – каже Бєляєв. Але я знав, що мій телефон чистий. Вони спитали мене про мою роботу. Ми, мабуть, витратили 20 хвилин на розмови про покер».
Вони дісталися Білгорода близько 5 ранку, де переночували у своїх машинах біля супермаркету. — Але ж це була ворожа територія. Ми знали, що маємо менше спати і більше їздити». За дві години вони знову встали. Потім їхня подорож проходила через Курськ, Рославль, Смоленськ і Великі Луки, куди вони прибули о 5-й ранку на другий день, щоб трохи поспати. Змучені, вони нарешті дісталися прикордонного переходу Убилинка до Латвії о 10:00 наступного дня, 6 квітня.
Я зателефонував Наталі та батькам і розповів про свої справжні плани. Наталі сказала: «Ти маєш шанс залишитися в безпеці. Ви повинні залишатися там, бо чоловіків віком від 18 до 60 років не випускають із України. Ми зможемо бути разом, коли війна закінчиться». Бєляєву ніколи було думати. Було 2 години ночі, і їх чекала поїздка в 1000 км до Польщі через Латвію. Опівдні вони зупинилися у Каунасі на півдні Литви. «Це був перший Wi-Fi – у McDonald’s. Я зателефонував своїм друзям та батькам. «Я їм Макдональдс. Як щодо тебе?», – сміється він.
Конвой знову вирушив у дорогу, цього разу до Варшави, прибувши о 19:00. Його супутники досягли мети: великий виставковий зал перетворився на центр для біженців. Бєляєв мав ухвалити рішення. Він розмірковував під час семиденного перебування у Варшаві. Ризик здавався серйозним. Він також був хворий із симптомами Covid, і йому ставало все гірше. Але він відчував, що має продовжувати. «Я сказав Наталі, що хочу повернутися. Я сказав: «Почекай мене, кохана».
14 квітня о 14:00 Бєляєв виїхав із Варшави на кордон Рава-Руска, приєднавшись до гуманітарного конвою. Вони дісталися Львова, найзахіднішого міста України, опівночі, завантажили деякі припаси і вирушили в дорогу. Це була Україна воєнного часу: кожна дорога становила небезпеку. «Багато шляхів було закрито — це додало, напевно, 100 км до нашої 550-кілометрової колії. Але це нічого, коли до будинку їдеш 3700 км, а не 10 км», – сміється Бєляєв.
Він дістався Києва опівдні 15 квітня і ночував у друга — у ліжку вперше за 11 днів. Вранці 18 квітня він виїхав з Києва до Полтави, місто на півдорозі до місця призначення, де мешкав його молодший брат. «Я вперше їхав один, – каже Бєляєв. “Мені було важко”. У Полтаві він забрав ліки для своїх батьків і тепер був на шляху до переднього фронту війни в Україні, де його село залишалося відрізаним і вирувала Харківська битва. Але Бєляєв не сумнівався. Настав час для невеликого сюрпризу.
«Я зателефонував татові і сказав, що поруч волонтер із припасами, тож він повинен спуститися», — усміхається Бєляєв. – І він знайшов мене. Чоловіки обійнялися. З мамою текли сльози. Потім лише за 50 метрів від будинку Наталії його зупинила поліція. «Вони з підозрою поставилися до ковдр і стану моєї машини. Вони запитали, чи я спав у ньому і чому. Тільки штампи у моєму паспорті переконали їх у моїй історії». Врешті-решт він повернувся до жінки, яку любив. Чи правильно прийняв Бєляєв рішення повернутися? Наталі усміхається: «Дом є дом».

Європа

Бельгія. «Morgenavisen Jyllands-Posten»– «Дитячі психологи у бойовій формі підтримують бійців на передовій»

Підпис під фото: «Психолог Ольга Д. допомагає надавати підтримку військовослужбовцям української армії, які у т.ч. туга за обіймами».

Заголовок анонс: «ECCO залишає свій слід у Бредебро. Але що місцеві жителі говорять про участь взуттєвої компанії у Росії?»

Німеччина. «Der Tagesspiegel» – «Зеленський: Тільки дипломатія може покласти край війні»
Київ. За словами президента Володимира Зеленського, закінчення війни в Україні в кінцевому рахунку можливе лише дипломатичним шляхом. Війна буде “кривава, будуть запеклі бої, але остаточно вона закінчиться лише дипломатичним шляхом”, заявив глава держави у суботу українському телеканалу ICTV. «Є речі, яких ми можемо досягти лише за столом переговорів».
В інтерв’ю Tagesspiegel колишній посол Німеччини в Росії Рюдігер фон Фріч висловив сумніви, що війна закінчиться найближчим часом: «Володимир Путін зараз бореться в Україні за власну владу в Росії. Це підвищує ймовірність того, що він намагатиметься продовжити і загострити цю війну». Тим часом у Берліні українські політики закликають до збільшення допомоги Німеччини та доставки важкого озброєння.

«FAZ» – Головний матеріал: “Реаліті-шоу з пекла”

У понеділок здавалося, що війну в Маріуполі закінчено. Раніше російська армія тижнями нещадно обстрілювала це українське місто з його потужними металургійними заводами. Тисячі загинули, але українці не здалися. Проте кільце замкнулося, і до кінця квітня майже весь Маріуполь був підкорений. Захисники утримували лише частини металургійного заводу “Азовсталь”.
Потім, у понеділок вдень, Міноборони Росії несподівано оголосило про «домовленість»: «Евакуацію поранених бійців» було погоджено «внаслідок переговорів» з українцями. Незабаром після цього інформаційні агенції опублікували фотографії українців, які здаються. Багато хто з них був так тяжко поранений, що їх несли товариші.
Незадовго до півночі заступник міністра оборони України Ганна Маляр повідомила у Facebook: 53 людей з тяжкими пораненнями вивезено з обложеного металургійного заводу на окуповану Росією територію. Після цього ще 211 солдатів здалися російським. Маляр додала до свого повідомлення дуже важливу фразу: буде “обмін”, щоб “повернути цих солдатів додому”. На мить здалося, що бій за Маріуполь може закінчитись угодою: захисники здаються, а потім їх обмінюють на росіян в українському полоні. Або будуть передані «третій стороні», яка триматиме їх до кінця війни. Цю можливість раніше розглядали посередники, і віце-прем’єр України Ірина Верещук натякнула, що тут може зіграти роль Туреччина. Інші казали, що залучили до гри Китай.
Проте з того часу жодне з цих рішень не було реалізовано. Хоча Росія заявила, що після перших 254 захисників здалися б багато інших, Україна цього не підтвердила. Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ) заявив у четвер, що зареєстрував «сотні» українських військовополонених, але оточений завод «Азовсталь» у п’ятницю все ще чинив опір. Що пішло негаразд?
Вже наступного дня після капітуляції перших українців стало очевидним, що надії на обмін полоненими не справдилися. Росія роками зображала цих чоловіків та жінок “нацистами”, насамперед солдатів українського полку «Азов». Тому на ранок після першої евакуації у Москві піднявся хор голосів проти обміну. Незадовго до полудня вівторка голова парламенту В’ячеслав Володін через Twitter вимагає не допускати обміну на «нацистських злочинців». За годину народний депутат Леонід Слуцький закликав знову запровадити смертну кару саме для бійців «Азова».
Польовий командир з окупованого Росією Донбасу Олександр Ходаковський заявив в ефірі російського державного телебачення, що хоча він і не збирався вбивати полонених, з ними все одно щось «може статися». Вони можуть спіткнутися або поранитися. За такими шокуючими заявами невдовзі були офіційні загрозливі жести. Прокуратура Росії вимагає визнати полк «Азов» «терористичною організацією», а МЗС оголосило, що деякі ув’язнені вже перебувають під вартою. Якщо будь-коли існувала можливість вирішення питання про обмін полоненими, то тепер вона зникла.
Але українська сторона напередодні також виступила із надзвичайно різкою нотою. На початку травня анонімне джерело у канцелярії президента Володимира Зеленського пояснило інтернет-газеті, що Київ думає про переговори. Повідомлення: на відміну від кількох тижнів тому, Україна більше не бажає поступатися частиною своїх територій президенту Росії Володимиру Путіну як компроміс за столомом переговорів.
Коли він розпочав свій рейд 24 лютого, все ще побоювалися, що країна впаде «протягом 72 годин». На той час Київ ще був готовий прийняти перемир’я, коли Росія зберегла б за собою Крим і частину Донбасу — українські території, які вона вже завоювала до 2014 року. Але потім усі змінили дві події: військові успіхи українців та злочини Росії в окупованих містах на кшталт Бучі.
Поворотним моментом став візит прем’єр-міністра Великої Британії Бориса Джонсона у квітні. Він приніс «два прості повідомлення». Перший: «Путін – військовий злочинець. Ви з ним не домовляєтесь, ви на нього тиснете». По-друге: «Він все одно всіх обдурить».
Декілька заяв українського керівництва останнім часом ілюструють цей новий, войовничий настрій. Міністр закордонних справ Дмитро Кулеба заявив голландській газеті, що «інші» завжди йшли на поступки Путіну. Тепер настав час це «перевернути».
Україна має чотири цілі для майбутнього світу:
1. «Звільнення окупованих територій, зокрема Криму та Донбасу.
2. Репарації із Росії.
3. Судові процеси за військові злочини Росії та (…)
4. Прийняття України в інтегрованій Європі
Таким чином, дистанція між позиціями Москви та Києва більша, ніж будь-коли. У середу радник президента Зеленського Михайло Подоляк також заявив, що переговори “зупинено”. У четвер він написав у Твіттері: “Не пропонуйте нам припинення вогню – це буде неможливо без повного виведення російських військ”.
Проте FAZ у п’ятницю, повідомили, що переговори про солдатів Маріуполя, які потрапили в пастку, все ще тривають. Українці залучили МКЧХ та ООН. Вони потрібні для того, щоб з солдатами нічого не сталося, якщо вони здадуться.
Але самі захисники Маріуполя скептично сприйняли шлях переговорів та обміну полоненими. Представник полку «Азов» лейтенант Ілля Самойленко, людина, яка втратила на війні око і руку і оперує гвинтівкою з титановим протезом, на початку травня заявив, що він та його товариші не бачать добрих шансів вижити, якщо ми потрапимо в полон». Адже ви ведете переговори з людьми, які також скоїли «нелюдські вбивства». Крім того, українські полонені є «важелем тиску» на Путіна. Якби українські політики боролися за їхнє звільнення, їм довелося б щось запропонувати ворогові.
«Тоді ми не досягнемо поставленої мети», — сказав Самойленко. Тому є тільки один шлях: «Стояти та битися».
Київському керівництву також відомо, що ув’язнені, особливо такі відомі, як уславлені захисники Маріуполя, є для Путіна засобом шантажу. Ось чому тепер вона закликала соцмережі та групи створені для підтримки в’язнів та солдатів утримуватися від тиску на власний уряд.
Сім’ї та друзі солдатів підкоряються цьому початку тижня.
FAZ один із них сказав, що зараз важливо «мовчати». Отак і йде бій за Азовсталь, а друзі бійців дали FAZ опис: як виглядають бої у наші дні. Інтерв’ю із окремими солдатами доповнюють картину.
Металургійний завод “Азовсталь” був повністю підірваний над землею. Але через глибокі підвали бій триває під землею. Росіяни атакують артилерією та авіацією, українці захищаються гвинтівками, бо внизу не можна застосовувати важче озброєння. Зважаючи на все, цивільних осіб у приміщенні більше немає. Один із їхніх командирів назвав солдатські будні «пекельним реаліті-шоу».
Солдати та члени їхніх сімей, а також їхні прихильники передали FAZ інші деталі. Через ці деталі підземні лікарні «Азовсталі» здаються місцями болю. Там темно, сиро, спекотно та затхло. Повітря наповнене пилом і димом від вибухів воно смердить, багато хто з захисників страждає від хвороб легень. Мертві лежать у холодній кімнаті. Знеболюючих немає, тому іноді операцію проводять без анестезії. Потім пацієнти кусають свої ремені та кричать. Пити можна лише брудну «технічну воду» із заводу. На фотографіях із катакомб «Азовсталі» також видно вражаючу кількість солдатів із ампутованими руками та ногами. Повідомлення членів сімей це пояснюють: через брак антибіотиків та ризик гангрени парамедики вирішують ампутувати ногу, навіть якщо в звичайних умовах ногу можна було б врятувати.
Росія називає жінок і чоловіків, які воюють у таких умовах, «нацистами». Проте провідні дослідники екстремізму, такі як В’ячеслав Лихачов, Антон Шеховцов та Андреас Умланд, із цим не згодні. На її думку, полк «Азов» було створено у 2014 році, на початку першої російської війни в Україні, як правоекстремістський партизанський загін. Його герб Wolfsangel, який також був символом військ дивізії СС Das Reich, також датується цим періодом. За словами Ліхачова, Шеховцова та їх околиць, від нацистської ідеології того часу мало що залишилося.
Підрозділ, який спочатку був нерегулярним, увійшов до складу Нацгвардії, а його правих екстремістських лідерів Андрія Білецького та Олега Однорошенка більше немає. Нинішній командувач, підполковник Денис Прокопенко, виходець не з правої сцени, а з кіл «ультрас» київського «Динамо»,
які, поряд із правими екстремістами, були другою опорою «Азова» на етапі заснування у 2014 році. «Дерадикалізація» загону дається взнаки. У той час як Організація Об’єднаних Націй у 2014 та 2015 роках. приписувало напади та тортури бойовикам, то відтоді таких заяв не надходило.
Це відповідає загальній тенденції в Україні. У правих екстремістських партій справи гірші, ніж у багатьох інших країнах. Найсильніше вони були на парламентських виборах 2012 р. Тоді, за проросійського президента Віктора Януковича (якого було повалено революцією Євромайдану), націоналістична партія “Свобода” набрала 11%.
У 2019 році вона змогла набрати лише два відсотки.

Італія. “Поворотний момент Зеленського” – заголовок на фото La Repubblica.
«Президент України: дипломатія закінчить війну, але ми хочемо, щоби солдати «Азовсталі» повернулися. Зеленський говорить з Драги про військову допомогу та звільнення портів.
Москва перекриває газ Фінляндії»
«Джельміні нападає на Берлусконі: FI, як і раніше, неоднозначно ставиться до Путіна».

Льотчик із Києва. «Джус: Я збивав російські винищувачі завдяки урокам у США»

Португалія. «Publico» – «Коста стримав очікування Зеленського щодо членства в ЄС»
Давос знову відкриває світову еліту, але тепер без росіян

«Jornal de noticias» – «Коста гарантує підтримку будівництва України»

«Diario de noticias» – «Президент України «Португалія знаходиться на правильному боці історії»

Швеція. «Expressen» – «Секретна група: нібито виявлено рак крові Путіна»

«Aftonbladet» – «Путін настільки хворий, що скасовує зустрічі, щоб отримати лікування»
Йому гірше він у постійній компанії лікарів

Ізраїль. «HAARETZ» – «Підроблені облікові записи, які відбілюють сторінки Вікіпедії олігархів»
Розслідування громадської газети Вікіпедії показало, що до 50 фейкових акаунтів, пов’язаних із PR-компаніями, редагували статті російських олігархів, деякі з яких мають тісні зв’язки з президентом Володимиром Путіним.
Олег Дерипаска — олігарх чи бізнес-магнат? Чи був коли-небудь засуджений Алішер Усманов за злочин? Нещодавнє розслідування громадської газети Вікіпедії свідчить про те, що низка олігархів, пов’язаних з президентом Росії Володимиром Путіним , найняли PR-фірми, які серед їхніх послуг «управління репутацією» відбілювали статті своїх клієнтів у Вікіпедії, вирішуючи таким чином питання, наведені вище.
Підпис під фото: «Президент Росії Володимир Путін потискає руку російському бізнесмену Алішеру Усманову під час церемонії в Кремлі в Москві, 2018 рік»

США

«WP» –

Підпис під фото: “Доброволець українського снайперського підрозділу в Мар’їнці, Україна, у вівторок. Загону українських снайперів, усі з яких колись були цивільними особами, які працювали в таких галузях, як проектування та будівництво, тепер доручено утримувати оборону від нападу Росії на Україну. “.

Головний матеріал: “Війна, як видно в їхньому прицілі”
Українські снайпери намагаються уповільнити поступ Росії на схід
Незабаром після прибуття української снайперської групи поряд з оперативною базою розірвався російський снаряд, вибивши вікна та струсонув землю. За мить розбився другий, потім третій. Два українські оператори дронів прибули на жовтих велосипедах. Вони теж ледве уникли мінометного обстрілу.
Цього неспокійного ранку завдання снайперів полягало в тому, щоб зайняти передову позицію в цьому зруйнованому війною прифронтовому місті, життєво важливому для уповільнення просування Росії на сході України. Для цього був потрібний ризикований ривок на 300 ярдів через кілька кварталів, включаючи головну дорогу, яку росіяни активно обстрілювали. Підрозділ мав уникати мін або розкриватися перед місцевими жителями, які могли повідомити росіян.
В артилерійському обстрілі настало затишшя. “Поїхали”, – заявив 38-річний Дмитро П’ятніковський, лідер команди з п’яти осіб.
Але тут у землю врізався ще один снаряд. Оскільки російські військові витіснені з Києва та відступили до Харкова, війна нині ведеться переважно у східному Донбасі України, у таких селах та містах, як Мар’їнка, та навколо них. Російські сили намагаються просунутися на південь від міста Ізюм і на захід від районів, що підтримуються Москвою, щоб повністю захопити Донбас, на який Кремль претендує на тій підставі, що захищає його численне російськомовне населення.
Але українські війська тут, суміш солдатів та добровольців, чинять жорсткий опір, завдавши тяжких втрат в умовах, які президент України Володимир Зеленський назвав «пеклом». Через місяць після того, як Москва переключила свою увагу на захоплення сходу країни, росіяни поки що досягли обмежених успіхів; у багатьох районах їх наступ зайшов у безвихідь. Візит до Мар’їнки дозволив подивитись великим планом на нинішній характер війни на сході України, яка тепер підігрівається нищівними артилерійськими боями за підтримки безпілотників та снайперів, і показав, чому російські війська не змогли прорвати оборонні рубежі України.
«Зараз росіяни ведуть вогонь лише з артилерії та танків, — сказав 35-річний Курлі, оператор безпілотника, який назвав лише свій псевдонім. «Вони не вступають у ближній бій. Тому що вони знають, що ми їм наштовхаємо. Є російські наземні частини, але бояться підходити до українських позицій.

Колонка справа: «Ослабла Росія сподівається відновитися і все більше покладатиметься на артилерію
Експерти: “зусиль Путіна недостатньо”

Російські військові, що погрязли у війні, кінця якої не видно, намагаються реанімувати свій наступ на Україні, звільняючи командирів, розбиваючи бойові частини на більш дрібні формування і подвоюючи свою залежність від артилерії та іншої зброї далекої дії.
Зрушення відбулося майже через три місяці після того, як російські та американські офіційні особи передбачили швидку та рішучу перемогу Москви. Після загибелі тисяч російських солдатів та лавини невдач з початку вторгнення 24 лютого президент Росії Володимир Путін звузив свої цілі у кампанії, яку вважають нестійкою, нереалістичною та, ймовірно, безвиграшною. Цю оцінку поділяє безліч спостерігачів, у тому числі представники західної розвідки та незалежні аналітики, які уважно стежили за перебігом війни. Росія, заявив Мікк Марран, генеральний директор Служби зовнішньої розвідки Естонії, програє Україні у військовому, політичному та моральному плані. “Коли ми дивимося на поле бою, конвенційні сили Росії вже перевантажені”, – сказав Марран. «Втрати російської живої сили та техніки є стійкими за тих же темпів операцій, які ми бачили досі».
Росія пропонує людям старше 40 років брати участь у війні, щоб компенсувати невдачі
Якщо Росія не почне повномасштабну мобілізацію своїх військових, за словами Маррана, вона «не побачить жодного засобу правового захисту». І хоча здається, що серед російських військових лідерів «виникло певне відчуття реальності», сам Путін продовжує контролювати все, від регіону Донбасу на сході України до західного портового міста Одеси та Придністров’я, відокремленої республіки в сусідній Молдові.
«Ми можемо спостерігати тривалу військову кампанію, яка до певної міри відокремлена від того, що є реалістичним, від того, що можна назвати розумним або здійсненним у довгостроковій перспективі», – сказав Марран. Естонці вже давно передбачали, ще до вторгнення, що Росія зіткнеться з значним опором з боку українців.
Оскільки війна загострюється, а досягнення Росії на полі бою залишаються «нерівномірними» і «поступовими», згідно з останньою оцінкою Пентагону, кілька російських високопоставлених командирів були звільнені. Серед них, за даними Міноборони Великобританії, генерал-лейтенант Сергій Кисель, який очолював невдалу спробу 1-ї гвардійської танкової армії захопити північно-східне місто Харків, і віце-адмірал Ігор Осипов, який керував російськими військами. Чорноморський флот, коли українські війська потопили його флагман «Москва» . Принизливий удар по російському флоту було завдано протикорабельними ракетами «Нептун», які виготовляє Україна. Відтоді київські воені посилили свої запити на подібну зброю від західних партнерів.

“Los Angeles Times”. «РОСІЯ МАЄ НАМЕР ОКРУЖИТИ МІСТО НА СХОДІ»
Москва стверджує, що місто в Україні зазнало удару, що вона підірвала зброю із Заходу і перекрила подачу газу до Фінляндії.
Російські війська в суботу продовжили наступ у районі Донбасу, прагнучи оточити найсхіднішу точку українського контролю, що, за словами одного чиновника, буде повторенням штурму Москви обложеного Маріуполя.
Тим часом Москва припинила експорт природного газу до Фінляндії, а Міноборони Росії заявило, що знищило партію зброї, поставленої США та Європою, призначеної для українських бойовиків на Донбасі.
Губернатор Луганської області Сергій Гайдай заявив у суботу, що російські війська кидають «всі свої сили та зусилля» на штурм Сєвєродонецька в Луганській області, прагнучи перекрити основний шлях постачання міста. За словами Гайдая, шістьох людей було вбито і трьох поранено в результаті російських атак на Сєверодонецьк, а ще щонайменше двоє людей загинули в результаті обстрілів сусідніх міст.
«Російські знищують Сєвєродонецьк, як і Маріуполь. У планах противника — оточити місцевість чи перетворити її на попіл».
Про це Гайдай заявив у суботу в Telegram, додавши, що українські сили захистили місто від 11 вторгнень противника.
Він додав, що російський прорив у Луганську дозволить атакувати Донецьку та Харківську області.»

“Arkansas Democrat Gazette”

Фото 1: “Жителі виносять речі зі свого будинку в суботу в Ірпені, Україна, неподалік Києва. Будівля була однією з багатьох, пошкоджених російськими обстрілами на початку війни.

Фото 2: “Сергій Волинський позивний Волинський, командир 36-ї бригади морської піхоти України, чекає, поки його перевірять російські солдати, коли він залишає металургійний завод «Азовсталь». Зростає занепокоєння щодо поводження Росії з воїнами”.

Байден дав згоду на допомогу Україні у розмірі 40 мільярдів доларів під час поїздки до Азії

Підготував Сергій ЧЕРНЯВСЬКИЙ