Відомі одесити: сьогодні 126 років від дня народження Валентина Катаєва

«Син полку», «Біліє вітрило самотнє» – у 70-80-ті роки минулого століття школярі зачитувалися цими захоплюючими творами, просоченими духом пригод та дитячого героїзму. Втім, до літературної спадщини Катаєва входять понад 130 творів.

Валентин Петрович Катаєв народився 28 січня 1897 року у Одесі. Він старший брат письменника Євгена Петрова (псевдонім брата утворений від імені батька) – автора знаменитих романів «Дванадцять стільців» та «Золоте теля» у тандемі з Іллею Ільфом (Файнзільбергом).

Отець Петро Васильович Катаєв, викладач у духовному училищі, і мати, генеральська дочка Євгенія Іванівна Бачей, з раннього дитинства прищепили синам любов до книг та читання. Пронісши цю пристрасть через усе життя, обидва брати присвятили себе літературі.

Хлопчики рано залишилися без матері: вона померла від запалення легень невдовзі після народження Жені. Батько, овдовівши, більше не одружився, з вихованням дітей почала допомагати сестра Євгенії Іванівни. Тітка була дуже доброю, але маму замінити маленькому Валі не могла. Травма від втрати назавжди залишилася у душі дитини.

Віддушину хлопчик шукав у творчості. З 9 років, вже будучи гімназистом, він почав писати вірші, які читав усім домашнім, шукаючи схвалення. Ставши старшим, юнак став носити написане в редакції вже у пошуках професійної оцінки. І перший успіх прийшов до нього в 1910 році, коли у виданні «Одеський вісник» вперше було надруковано вірш «Осінь», а потім і інші твори, у тому числі оповідання та фейлетони.

Довго насолоджуватися творчим успіхом Катаєву не довелося. Почалася Перша світова війна, і в 1915 році, так і не закінчивши гімназію, юнак пішов добровольцем на фронт.

Службу Катаєв розпочав рядовим артилеристом. Двічі отримував поранення, був отруєний отруйними газами. Письменника було демобілізовано після тяжкого поранення в чині прапорщика восени 1917 року.

Але незабаром у країні розгорілася громадянська війна. Цей період біографії Валентина Катаєва описаний суперечливо. В одних джерелах сказано, що з 1919 року він воював у лавах Червоної армії, командував артилерійською батареєю. Але існує й альтернативна версія, згідно з якою Катаєв приєднався до «червоних» пізніше, а на початку був добровольцем у Білій армії генерала Денікіна, за що був згодом заарештований чекістами.

Так чи інакше, тяготи військового життя Катаєв пережив сповна і описав їх у повісті «Записки про громадянську війну» (1920), оповіданні «Батько» (1928).

З 1922 року у житті та творчості Катаєва настає новий етап: письменник переїжджає з Одеси до Москви, працює у газеті «Гудок». Його коло спілкування – багато талантів на той час: Юрій Олеша, Ісаак Бабель, Ілля Ільф, Едуард Багрицький. Всі вони за Катаєвим поїхали з Одеси підкорювати столицю, і щасливий першопрохідник допомагав їм облаштуватись.

Валентину Петровичу судилося пройти три війни. У роки Другої світової він знову вдягнув військову форму і вирушив на передову. Працював фронтовим кореспондентом, писав нариси, статті, фотографував. Відомим твором на той час стала повість «Син полку» (1945): образ головного героя Вані Солнцева уособлює трагічні долі багатьох дітей у роки війни.

До дитячої теми Катаєв звертається ще в довоєнні роки, коли пише повість «Біліє вітрило самотнє», в якій автор занурюється в атмосферу рідної Одеси. У героях Пете і Павлику, залучених у кругообіг пригод на тлі зруйнованого революцією 1905 року міста, вгадуються риси самого Катаєва та його брата Жені.

Повістю «Біліє вітрило самотнє» (1936) відкривається тетралогія «Хвилі Чорного моря», до якої пізніше увійшли романи «Катакомби» (1951), «Хуторок у степу» (1956) і «Зимовий вітер» (1960-1961).

Якщо «Вітрило» лише частково можна назвати автобіографічним, то роман «Алмазний мій вінець» критики відкрито назвали мемуарним. Сам письменник з таким трактуванням не згоден і навіть відмовився від жанрового визначення «роман».

Валентин Катаєв помер від інсульту, на 90-му році життя, 12 квітня 1986 року. Похований на Новодівичому цвинтарі в Москві.

Понад 40 творів прозаїка, зокрема казки та сценарії, були екранізовані. Найвідоміші – «Біліє вітрило самотнє» (1937), «Хвилі чорного моря (1975), «Син полку» (1981).

Читайте також: День в історії: коли та за що розстріляли Бабеля?

Джерело: 24smi.org