Від продажу верблюдів до барахолки: як змінювався Старокінний ринок в Одесі

Ключові моменти:

• Старокінка веде свою історію від 5 липня 1833 року.
• Колись тут продавали худобу, коней і навіть двогорбих верблюдів.
• Радянський дефіцит перетворив ринок на центр барахолки.
• Сьогодні Старокінка поєднує торговий центр і знаменитий блошиний ринок.

Цей матеріал створено за відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеського життя». У ньому зібрано історію Старокінки — від створення Скотського базару в ХІХ столітті до сучасної барахолки на прилеглих вулицях. Сценарій спирається на матеріали дослідників та краєзнавців, серед яких Ірина Довганюк, Євгеній Гуф, Михайло Пойзнер, Володимир Орлов, Олег Губар, Сергій Шевченко та Едуард Ратушняк.

Старокінка починалася зовсім не як барахолка

Сьогодні Старокінка асоціюється передусім із зоотоварами, будматеріалами, рибками, птахами та величезним блошиним ринком на вихідних. Але майже 200 років тому її призначення було зовсім іншим.

Історія ринку почалася з торгівлі худобою. Спочатку тварин гнали до пустиря біля Херсонської площі, де нині розташований Новий базар. Через Молдаванку також проходили великі гурти худоби — тут були вільні території та водопої.

Причому серед продаваних тварин були не лише коні, воли, корови, віслюки та мули. В околицях Одеси у ХІХ столітті можна було побачити навіть двогорбих верблюдів. Для них на майбутній Старокінці робили вищі загороди, адже низький паркан такий мешканець ринку легко долав.

Окремий Скотський базар міська влада вирішила облаштувати 1832 року на Молдаванці, за Петропавлівським храмом. А 5 липня 1833 року він фактично розпочав свою історію.

Тут уже 200 років тому був свій порядок

Скотський базар не був випадковим скупченням торговців. Територію вирівняли, частково підсипали щебенем і розділили дерев’яними загородами відповідно до виду худоби.

Продаж тварин також мав офіційне оформлення. На кожну продану тварину виписували спеціальний квиток, який підтверджував законність угоди. Документ мав і практичне значення: він допомагав боротися з крадіжками коней та іншої худоби.

План ринку розробив архітектор Георгій Торічеллі, відомий також роботою над Старим базаром. Отже, Старокінка від самого початку була частиною міської інфраструктури, а не просто стихійним торговим майданчиком.

Ринок, де ціни змінювалися разом із попитом

У ХІХ столітті Скотський ринок був важливим місцем торгівлі для Одеси. Сюди прибувала худоба з Бессарабії, а покупцями були не лише місцеві мешканці.

Ціни могли змінюватися буквально за кілька днів. Коли на ринок одночасно привозили сотні волів, пропозиція зростала — і вартість м’яса падала. Коли підвезення скорочувалося, ціни знову піднімалися.

Торгівля була пов’язана і з міжнародними ринками. На Старокінці працювали агенти іноземних купців, зокрема греки та левантинці, які відбирали найкращу худобу для подальшого продажу морем.

Так ринок став частиною великої торгової системи Одеси, пов’язаної і з портом, і з навколишніми регіонами.

Як Старокінка вперше змінила своє призначення

Поступово навколо Скотського базару почали з’являтися харчові та фуражні ряди, а прилеглі території забудовувалися житлом. Місту стало тісно, і спеціалізований ринок для худоби почав втрачати свою територію.

На межі 1840-х і 1850-х років торгівлю худобою перенесли на Нову Кінну площу в районі нинішньої Олексіївської площі.

Здавалося, Старокінка мала перетворитися на звичайний маленький окраїнний базар. Але її врятувала мода на породистих коней.

У той період в Одесі набирали популярності кінні змагання, а разом із ними зростав інтерес до породистих тварин. На ринку з’явилися аристократичні покупці, а поруч із кіньми почали продавати мисливських і кімнатних собак, амуніцію та інші товари.

Так у Старокінки з’явилося ще одне ім’я — Охотницька площа.

Читайте також: Як Балта ледь не перемогла Одесу: історія забутої економічної столиці Півдня

Від птахів до радянської барахолки

Після встановлення радянської влади торгівля худобою поступово перейшла до державних заготівельних структур і колгоспів. Старокінка втратила колишню спеціалізацію й перетворилася передусім на пташиний ринок.

Тут продавали акваріумних рибок, канарок, папуг, гризунів, котів і собак. Але поруч із легальною торгівлею поступово виник зовсім інший світ.

Уже в 1930-х роках навколо зоологічних рядів сформувалася барахолка. Згодом вона стала одним із місць, де можна було придбати речі, яких не було у звичайних магазинах.

Особливо помітною ця торгівля стала у 1970–1980-х роках. Моряки закордонного плавання привозили дефіцитний імпорт: американські джинси, японські магнітофони, фірмові кросівки та вінілові платівки західних гуртів.

Міліція боролася зі спекулянтами, але остаточно витіснити стихійну торгівлю не вдалося. У 1989 році міська влада вирішила винести її за межі Одеси.

Саме так історія Старокінки виявилася пов’язаною з появою знаменитого «7 кілометра».

Читайте також: Чорноморськ старший за Одесу: як виникло місто та які міфи з ним пов’язані

Старокінка пережила навіть народження «7 кілометра»

«7 кілометр» став прямим нащадком стихійної торгівлі, яка сформувалася навколо Старокінки.

Але сам ринок після цього не зник. На початку 2000-х Старокінка перейшла у приватну власність і пережила масштабну реконструкцію. Частину старих аварійних споруд знесли, територію розширили, з’явилися капітальні магазини та криті павільйони.

Сьогодні офіційна спеціалізація торгового центру — товари для будівництва й ремонту, риболовлі, а також зоотовари та невеликі тварини.

Проте справжній характер Старокінки, як і раніше, проявляється за межами капітальних споруд.

Де сьогодні живе стара Старокінка

У суботу та неділю зранку торгівля виходить на прилеглі вулиці — Розкидайлівську, Майстрову, Колонтаївську та Олександра Кутузакія.

Тут виникає великий блошиний ринок, де поруч можуть опинитися старі речі, предмети побуту, антикваріат та речі з минулих епох.

Саме ця стихійна торгівля стала своєрідним архівом міста. Наприклад колекціонери знаходили тут документи, листівки та твори одеського мистецтва й таким чином рятували їх від зникнення.

Один із таких прикладів — історія Михайла Пойзнера, який серед старих речей знайшов щоденник одеської дівчинки часів румунської окупації. Для колекціонерів Старокінка стала місцем, де випадкова покупка могла виявитися справжнім історичним артефактом.

Тому Старокінка — це не просто ринок. За майже два століття вона кілька разів змінювала своє призначення, переживала перенесення, реконструкції та зміни самої Одеси.

Від Скотського базару з кіньми й верблюдами до пташиного ринку, радянської барахолки та сучасного блошиного ринку — Старокінка щоразу знаходила спосіб залишитися живою.

Більше незвичайних історій Старокінки — у відео проєкту «Одеські історії» на YouTube-каналі «Одеського життя». Перегляньте його, щоб дізнатися більше про людей, легенди та маловідомі сторінки історії ринку.

Що залишилося за межами статті — дивіться у відео

• історія фарбованих горобців, яких видавали за екзотичних птахів;
• легенда про «собак-бумерангів», яких після продажу нібито повертали на ринок;
• історія Євгена Петрова та Олександра Козачинського, пов’язана з «Зеленим фургоном»;
• зв’язок Старокінки з фільмами Кіри Муратової;
• детальні історії колекціонерів Семена Верника, Анатолія Дроздовського та Єви Краснової;
• додаткові подробиці про повсякденне життя Старокінки та її торгові ряди.

Раніше ми розповідали про дім Лібмана – яку роль він відіграв в історії Одеси.

Читайте також: Татарбунари на Одещині: історія міста, фортеці та легенда про золотого коня (відео)