У місті Рені на Одещині зараз справжнє протистояння догхантерів та «ненормальних» - волонтерів, які рятують безхатніх тварин. Історія величезного алабая Люсі є дуже показовою - її намагалися вбити не зважаючи на те, що зараз твариною опікуються військові. Подробиці - в репортажі з місця від «Одеського життя».
Ключові моменти:
Того вечора мешканка Рені Оксана Добріогло вигулювала свого собаку. Звичайна прогулянка, звичайний вечір… доки повітря не розірвало страшне виття. Оксана кинулася на звук – і побачила великого собаку, що корчився у конвульсіях. За хвилину прибіг Іван – військовослужбовець, який опікувався собакою. Почали дзвонити. Прибігли Світлана, Аліна, Люба, аптекарка Олена – з коробками ліків в руках.
В її очах було питання: за що?
Ситуація була вкрай небезпечна – алабай Люся вагою 65 кілограмів терпіла страшенні муки й могла вкусити навіть тих, кому ще вчора довіряла.
Але волонтери, попри небезпеку, мали діяти. Вони кинули на собаку товсту ковдру, навалилися разом – і Аліна вколола ліки.
Наступного ранку Люся могла лише розплющувати очі.
В них читалося питання: «За що?».
Ін’єкції повторили.
Волонтери, які врятували вже не одну тварину, склали схему лікування – підтримка шлунка, печінки, поступове годування. Крок за кроком.
Через кілька днів Люся підвелася. А потім – вперше сама поїла.
Без сумніву, колись Люся була домашньою. Але одного дня «господар» випхав алабая за поріг.
Домашня тварина не знала, як виживати на вулиці. Коли волонтери знайшли безхатнього алабая, він був настільки виснаженим, що не міг піднятися.
Ніхто не мав можливості забрати такого великого собаку додому. На допомогу прийшли військові. Вони взяли Люсю у приміщення, де живуть самі. Хлопці ділили з нею свої пайки.
Собака прив’язалася до Петровича та Івана – справжніх собачників.
Своїми господарками Люся визнала Світлану та Любов, які протягом двох тижнів щоденно приходили та лікували її від запалення легень. Жіночки ще й смаколики приносили.
Згодом, за підтримки небайдужих мешканців Рені, вдалося запросити в місто ветеринара з Ізмаїла, який стерилізував Люсю – це коштувало п’ять тисяч гривень.
Коли боки собаки округлилися, а шерсть заблищала, Люсі знайшли «службу» – доручили охороняти сарай з дровами, які військові заготовляли, щоб грітися взимку.
Шуткували: тепер наша Люся служить ЗСУ.
Військові її годували, доглядали. Вона була щаслива. Вона була потрібна.
Люся потоваришувала з безхатніми собаками, що живуть навкруги. Не звертала уваги на котів, які інколи пили воду з її миски. Вона знала, як це – бути безхатнім.
– Собака дуже добра, слухняна, чемна, – говорить активістка ГО «На варті захисту життя» Любов Хлипавка. – Хто забажав їй смерті – не знаю. Можливо, хтось хотів вкрасти дрова, тому її й отруїли. Тепер військові встановили біля сараю відеокамеру. Якщо злочинець з’явиться знову – його зафіксують. Але питання залишається болючим: чи встигнемо ми вдруге врятувати Люсю? Найкращий вихід – знайти їй родину. Таку, яка ніколи не зрадить собаку.
Хочу подякувати всім жителям, які відгукнулися і зібрали кошти на лікування, стерилізацію, а потім ще й на порятунок Люсі.
Волонтери розповіли, що в місті лютує догхантер – істота у людській подобі, що знищує бродячих псів.
– Останнім часом у західному мікрорайоні міста потравили сім собак, – розповідає Любов. – Є свідки, які бачили, що собак не лише труїли – їх знаходили з перерізаним горлом. Вочевидь для того, щоб волонтери вже не могли їх врятувати. Так, люди скаржаться, що бродячі собаки нападають на дітей, дорослих – звідси ненависть. Але я вже двадцять років спостерігаю за тваринами та впевнена: безхатня собака просто так на людину не кинеться. Вона проявить агресію, якщо її провокувати.
Але є каста небезпечних собак. Це ті, яких «господарі» вигнали за двері домівок, тримають за межами подвір’я – щоб хтось погодував. Оці собаки самі страшні. Вони, попри зраду господаря, все одно охороняють територію і проявляють агресію до перехожих.
Але в таких історіях нападів винний не собака. Винна саме людина. У цивілізованих країнах неприпустимо виганяти тварину, яку ти приручив, – за це передбачене покарання за законом.
Але є люди, які не можуть спокійно пройти повз тремтячу від голоду та холоду живу істоту.
Ось, наприклад, Світлана з Рені. У неї вдома живуть три собаки, яких вона пестить і доглядає. Зараз ще на перетримці сусідська, яку викинули за ворота, як сміття: Світлана відвела її на стерилізацію і тепер лікує рану.
А ще пенсіонерка опікує двох безпритульних собак, які щоранку й щовечора приходять до її хвіртки. За ними «підтягуються» десять котів. І для кожного з них у Світлани є дорогоцінна порція їжі.
Коли хтось із її підопічних хворіє, Світлана біжить до аптеки, купує ліки та лікує тваринку. За власний рахунок, за власну пенсію.
Напередодні зими Світлана, як змогла, облаштувала домівки для своїх друзів. Накидала туди теплі речі, аби хоч трохи зменшити їхні страждання від холодів.
Усі її підопічні стерилізовані. Це її принципова позиція – щоб не плодити нове горе та злидні.
– Знаю, що таких, як я, багато хто називає «ненормальними», – каже Світлана. – А я вважаю, що життя – безцінне! Як життя людини, так і життя тварини. Вони – як ми, люди, відчувають біль, холод, зраду. Вони хочуть тепла, їжі та ласки. Бездомні собаки – як ніхто інший – щиро цінують ласку. Найбільше собаче щастя – щоб людина почухала за вухом.
До речі, до нас, «ненормальних», нерідко звертаються «нормальні», у яких захворіла кішка чи собака: ми настільки обізнані у лікуванні та порятунку тварин, що можемо дати консультацію не гірше за ветеринара. І завжди поділимось досвідом, допоможемо – без грошей.
Півтора року тому волонтери Рені об’єдналися і створили громадську організацію «На варті захисту життя». За цей час ними проведена велика робота. Вийшла на зв’язок із кількома бригадами ветеринарів, які зазвичай за грантовими програмами працюють по всій території України.
– Два рази приїжджала Черкаська бригада, простерилізували велику кількість сук, – розповідає Любов Хлипавка. – Нещодавно нам віддали свою «долю» на 100 безкоштовних стерилізацій волонтери з Татарбунар – вони почули, що в Рені вкрай загострилась проблема з безпритульними тваринами. Приїхала бригада з Миколаєва, у складі якої був фахівець, що присипляв тварин (не всі йдуть до рук) і у спеціальних клітках доставляв їх до операційного столу.
Також ми постійно на зв’язку з ветеринаром з Ізмаїлу: якщо зібрали кошти на стерилізацію п’яти-семи тварин, то він приїжджає і працює.
Дехто каже, що стерилізація не має ефекту – кількість безпритульних тварин не зменшується. Але давайте рахувати. За останню стерилізацію прооперовано 77 сук. Уявіть, що всі вони два рази на рік принесуть, припустимо, по двоє цуценят – це буде плюс 300 безпритульних собак. Якщо серед них половина самиць – 150 особин, то згодом вони теж народять, тобто ще плюс 600 цуценят на рік. Отже 77 стерилізованих сук – це запобігання подальшій катастрофі.
Читайте також: Штраф за доброту: як в Одесі карають за допомогу безхатнім тваринам
Особлива радість волонтерів – зрушено з місця справи на міжнародному пункті пропуску «Рені», де йде великий потік вантажного та пасажирського транспорту на Молдову, Румунію, країни ЄС. Сором-ганьба: тут живе орда безхатніх тварин. Їх годують водії та пасажири – дикі собаки розмножуються.
– Було простерилізовано 23 суки з пункту, – каже пані Любов. – Але це ще не всі. Ми вдячні ветеринарам і сподіваємось продовжити роботу наступного року.
Волонтерів вкрай засмучують випадки, коли отруюють чипованих собак, у стерилізацію яких вже вкладено чимало грошей, зусиль волонтерів та ветеринарів.
В ГО «На варті захисту життя» – лише вісім активістів, але є ті, хто підтримує грошима. Зазвичай збирають на стерилізацію та лікування. Існує чітка звітність за використання коштів.
Але поки кожен мешканець громади не зрозуміє, що несе персональну відповідальність за наявність тварин на вулицях, проблема залишатиметься.
– Кожен має розуміти: якщо ти не можеш утримувати тварину, не заводь її, – каже Любов. – Якщо ти маєш суку, простерилізуй її. Якщо народились цуценята – віддай кожного в добрі руки, а не винось на вулицю.
Дякую кожному, хто долучається до вирішення проблеми безпритульних тварин у місті Рені. І дуже сподіваюсь, що ми знайдемо для алабая Люсі люблячу родину.
Якщо у вас є бажання допомогти з улаштуванням алабая Люсі у родину, телефонуйте журналістці видання «Одеське життя» Антоніні Бондаревій за номером: 067 488 61 24.
Читайте також:
В Одеській області ворожий безпілотник влучив у цивільний автомобіль. В результаті атаки загинула жінка, її… Read More
На ділянці автодороги М-15 Одеса — Рені тимчасово зупинено рух транспорту. Обмеження діють в межах… Read More
Арциз залишається одним з найбільш постраждалих міст Одеської області після масованої атаки на енергетику. Частина… Read More
В Одесі поліція розслідує резонансний інцидент – побиття правоохоронців військовослужбовцями районного територіального центру комплектування та… Read More
Цього грудня місто наповнюється святковим рухом, ароматами різдвяних напоїв, музикою, мистецтвом і живими зустрічами. На… Read More
На шостий день після масованого обстрілу в ніч на 13 грудня, який спричинив масштабний блекаут… Read More
