Українське поетичне: як Олександр Довженко створив новий жанр у кіно

Майбутній класик світового кіно народився 10 вересня 1894 року на хуторі В’юнище в Чернігівській губернії в багатодітній сільській родині. Предками Довженка були полтавські чумаки, які осіли на Чернігівщині в середині ХVІІІ століття.

Щоб знайти гроші на навчання сина, батько продав одну з десятин землі, якими володіла родина. 1914 року Довженко закінчив Глухівський учительський інститут, працював за фахом.

Довженко захоплено зустрів березневу революцію 1917 року, брав участь в українському національно-визвольному русі. А на початку 1920-х років Довженко приєднався до більшовиків і перебував на дипломатичній роботі в Берліні.

У 1923 році Довженко був відкликаний і повернувся в Україну. Він оселився в Харкові і поступово здобув популярність у місті як художник-карикатурист і громадський діяч. За пропозицією свого друга, письменника Юрія Яновського, Довженко почав співпрацювати з Всеукраїнським Фото-Кіно-Управлінням.

Карикатурист «Сашко»

Творчу кар’єру художника-карикатуриста майбутній режисер розпочав ще перебуваючи на дипломатичній службі в Берліні. Уже тоді він надсилав свої малюнки до сатиричного журналу українських комуністів у США «Молот». Потім, після повернення до Харкова, у 1923-1926-му роках малював політичні карикатури для місцевої преси.

Першу карикатуру «Лицарі на роздоріжжі» було опубліковано в серпні 1923 року як ілюстрацію до «Балади» Валери Пронози. Більшість своїх робіт Довженко публікував під псевдонімом «Сашко». За три роки роботи карикатуристом у газеті «Вести ВУЦВК» було опубліковано понад сотню робіт Довженка. Більшість цих малюнків були пропагандистськими і «спливли» вже після смерті режисера.

Крім того, Довженко створив чимало шаржів на своїх сучасників.

Життя з нуля на Одеській кіностудії

Рішучий поворот у біографії Довженка стався влітку 1926 року.

«Я просидів ніч у своїй майстерні, — згадував згодом режисер, — підбив підсумки свого невлаштованого тридцятирічного життя, вранці пішов з дому, щоб ніколи не повертатися на свою стару квартиру. Я залишив у цій своїй квартирі всі свої полотна, весь інвентар. Я виїхав до Одеси і влаштувався на роботу на кінофабрику… Я стояв на березі Чорного моря голою людиною, якій 32 роки. Потрібно починати життя спочатку».

Перші режисерські досліди в кіно були маловдалими. Дві комедії — «Вася-реформатор» і «Ягідка любові» — не мали глядацького успіху, і лише довіра тодішнього директора Одеської кінофабрики Павла Нечеси врятувала режисера-початківця від вигнання з професії. Натомість третій фільм — політичний детектив «Сумка дипкур’єра» — несподівано виявився вдалим.

1927 року до рук режисера потрапив оригінальний сценарій «Зачароване місце», вигаданий українським поетом Майком Йогансеном і знаменитим отаманом Юрієм Тютюнником, що звільняв Одесу від військ Антанти 1918 року. Утім, Довженко рішучим чином переробив драматургічну основу, через що автори зняли свої імена з титрів фільму, який отримав назву «Звенигора».

Ця стрічка справила колосальне враження на професіоналів. Її захоплено прийняли Сергій Ейзенштейн і Всеволод Пудовкін. Стало очевидно, що в радянському і світовому кіно з’явився майстер з унікальним творчим почерком. Сучасні кінознавці вважають, що саме фільм Довженка «Звенигора» заклав основи цілого напряму в кіномистецтві — українського поетичного кіно, яке згодом збагатилося картинами Сергія Параджанова, Леоніда Осики, Юрія Іллєнка та інших майстрів.

У 1928 році режисер починає знімати історико-революційну сагу «Арсенал», яку закінчує вже на новоствореній Київській кіностудії. У цей період в Олександра Довженка починається роман із красунею-актрисою Юлією Солнцевою (відома за фільмами «Аеліта» та «Папіросниця з Моссельпрому»), яка невдовзі стане його дружиною та вірним помічником.

Уже в Києві режисер зніме свою найкращу стрічку «Земля», яка визнана класикою світового кіно. 1958 року, за результатами міжнародного опитування критиків на Всесвітній виставці в Брюсселі, цей фільм увійшов до числа дванадцяти картин, визнаних «найкращими фільмами всіх часів і народів».

Успішні та невдалі проєкти

На жаль, надалі Довженку не вдалося повною мірою реалізувати свої задуми. З цілої низки причин, зокрема й тих, що не залежали від режисера, маловдалими виявилися фільми «Іван» і «Аероград». Але 1939 року він «бере реванш» — випускає свій найпопулярніший фільм «Щорс», який переглянуло понад 30 млн. глядачів.

Під час Другої Світової війни Олександр Довженко знімає документальні фільми. Через один із них — «Україна у вогні» — він на деякий час потрапляє в опалу.

Остання завершена режисером картина — «Мічурін», за яку він отримує Сталінську премію. У 1950 році удостоюється почесного звання «Народний артист РРФСР», проте незабаром на нього чекає новий удар — режисерові заборонили завершувати зйомки фільму «Прощавай Америка».

Потім він почав знімати фільм «Поема про море», але помер на самому початку зйомок — 25 листопада 1956 року. Фільм згодом був знятий дружиною режисера Юлією Солнцевою.

Більшу частину свого життя Олександр Довженко вимушено прожив у Москві. Усі ці роки він неймовірно сумував за рідною Україною. «Я помру в Москві, так і не побачивши України, — писав режисер у своєму щоденнику. — Перед смертю попрошу, щоб перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю в Києві десь над Дніпром на горі».

Ім’я Довженка на карті Одеси

1964 року, коли відзначалося 70-річчя від дня народження майстра, біля входу в Одеську кіностудію було встановлено меморіальну дошку на його честь, а сусідній провулок назвали ім’ям Довженка.

У фільмі «Сумка дипкур’єра» Довженко перший і єдиний раз виступив як актор, зігравши епізодичну роль кочегара.