Учні зникають, а «кабиці» лишаються: чим живуть дві Гвоздавки на Одещині

Ключові моменти:

• У земській школі колись навчалося 232 учні, нині — лише 104.
• Після десятиліть бездоріжжя Гвоздавки нарешті отримали асфальтоване сполучення.
• У селах досі збереглися очеретяні хати та традиційні літні печі-«кабиці».
• Кодима, місцева кухня та етнографічна спадщина можуть привабити туристів.

Журналіст «Одеського життя» Юрій Федорчук побував у Гвоздавці Першій та Гвоздавці Другій, що розташовані на протилежних берегах Кодими. На місці він побачив, як сьогодні живуть села, поспілкувався з місцевими та дізнався більше про їхню історію, традиції й людей.

У матеріалі — не лише історичні факти, а й те, що можна побачити в Гвоздавках сьогодні: старі очеретяні хати, традиційні «кабиці», школу з незвичайним «Еколендом», екосадибу та місця, які можуть зацікавити туристів.

Гвоздавка Перша та Гвоздавка Друга: де розташовані та яка їхня історія

Два села Зеленогірської громади Подільського району – Гвоздавка Перша та Гвоздавка Друга – ташуються на двох берегах річки Кодима. Їхня історія сягає часів Трипілля. Тут владарювали київські князі, Велике князівство Литовське, Військо Запорізьке, Річ Посполита та Османська імперія.

Землі належали до Кодимії – історико-географічного регіону південної частини Поділля, вперше позначеного на мапах швейцарського вченого, автора збірки географічних даних Себастьяна Мюнстера ще 1540 роком.

Жваве життя на прикордонні

Зручне розташування обох Гвоздавок біля переправи через Кодиму на жвавому роздоріжжі Чорного (Шпакового) чумацького шляху століттями виробляло в місцевих поселянах підприємницьку жилку.

Життя на прикордонні спонукало селян гендлювати контрабандою та допомагати чумакам переправляти безпечним бродом валки із сіллю, хлібом, рибою та іншим крамом. Кодима слугувала природним кордоном між козацьким Брацлавським полком та Ханською Україною (Ганьщиною), підконтрольною Кримському ханству.

Ці краї обживалися людьми декілька тисячоліть тому, що засвідчують археологічні пам’ятки епохи мезоліту і неоліту, десятки могил-курганів, залишених скіфами й осілими племенами від епохи бронзи до середньовіччя. Збереглися й залишки оборонних валів.

У народних переказах ці насипи пов’язують із римським імператором Траяном (звідси «Траянові вали»).

Тут ще збереглися літні печі і очеретяні хати

П’ять років тому, вперше за пів століття, зусиллями голови райради Сергія Паровика й депутата облради Анатолія Артеменка асфальтівка, яку в народі охрестили «дорогою життя», з’єднала села Гвоздавка Друга і Ясенове Друге. Їхніми зусиллями й Гвоздавська дорога, що веде до Зеленогірського і Любашівки, також «вбралася» в асфальт. Тепер селяни без перешкод їздять продавати вирощену городину на базари до центру громади. Адже до цього більшість оптовиків через погану дорогу боялися сюди навіть носа потикати.

Також і рибалки їздять вудити рибу на Кодиму, а «зелені» туристи вже не оминають екосадибу Володимира Бурлаки, який на своєму обійсті облаштував мальовничий етнографічний куточок з альтанкою, ставком та зоопарком. Є ще чимало хат, вкритих очеретом, котрі власники можуть перетворити на привабливі туристичні об’єкти.

В перспективі Гвоздавський старостат може сміливо розвивати спортивну рибалку й гастрономічний туризм: частування полуничними смаколиками, смачною юшкою і вишуканими плачиндами на березі мальовничої Кодими.

В обох селах ще збереглися «кабиці», на місцевому діалекті – «котуна», що буквально означає «літня піч», у якій страви і випічка виходять напрочуд смачними.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Село, которое имело все шансы на богатую жизнь: что произошло с Богдановкой на Одесчине

Шкільний парламент і походи з юшкою

Окрасою села залишається двоповерхова будівля школи. У Другу світову тут ташувалися німецький штаб і шпиталь.

А у 1955 р., добудувавши другий поверх, школу відкрили. Вона стала десятирічкою, й на прохання батьків у ній перестали навчати дітей молдавською мовою.

Навпроти головного корпусу красується будівля земської школи – тепер там харчуються учні. Її добротний стародавній погріб з арковим склепінням перетворено на просторе укриття.

Чверть століття тому за ініціативи заступниці директора з виховної роботи Надії Максимченко замість піонерії в Гвоздавській школі з’явилася президентсько-парламентська республіка «Еколенд».

Серед активних старшокласників учні обирають очільника, який «править» до кінця свого навчання, а парламент формується зі старост класів. Учнівський актив організовує та проводить культурно-масові заходи, змагання, свята, благодійні акції тощо.

За словами директора школи Олексія Савранчука, в останню п’ятницю жовтня школа відзначає день народження президентсько-парламентської республіки «Еколенд». До великої війни цього дня першокласників приймали в ряди еколендівців. Потім за традицією вони відправлялися в похід. Варили рибну юшку, кашу, картоплю з м’ясом та влаштовували «Веселі старти». Зараз юні натуралісти здебільшого влаштовують природоохоронні акції «Посади дерево», «За чисте довкілля», «Джерело» та благодійні заходи на підтримку ЗСУ.

Відомі люди краю

Гвоздавка Друга була рідною для доктора географічних наук, професора Київського національного університету імені Шевченка Андрія Золовського, народного депутата України I-II скликань, екс-міського голови Одеси Руслана Боделана, короля шахових композицій Михайла Зінаря, головного лікаря Любашівської ЦРБ Григорія Бурлаки, першого фермера Любашівщини Михайла Рублі, численної когорти педагогів, аграріїв, медиків тощо.

Славен край самодіяльним музикантом і поетом Віктором Максимченком, поетесою і вишивальницею Ніною Кузів. А ще чимало краян були довгожителями, які прожили по сто і більше років. Серед них – 101-річна Дарина Савескул і 102-річна Фросина Тоніна.

Дотепер за мешканцями села Гвоздавка Перша затвердилось прізвисько «ляхи, шляхта», а за правобережними – «молдавани».

Звідки пішла назва двох Гвоздавок?

За правління князів Володимира Великого та Ярослава Мудрого тут лаштувалися богатирські застави, аби боронити Русь від кочових орд. Тоді дружинники давали степовикам таку відсіч, що вони переказували: «Не потикайтеся на ту залогу, бо там так гвоздять, колотять, гатять і садять (б’ють), що рідко хто живим залишається!». Гвоздять у значенні побивають.

Також слово «гвоздь» зі слов’янської означає «ліс». Отже, назву Гвоздавка можна розглядати як «село біля лісу».

Ще переказують, що наприкінці XVII століття польський шляхтич Гвоздецький облюбував ці краї. Можливо, на честь нього й було назване село.

У реєстрах Війська Запорозького також вистачає традиційних козацьких прізвиськ Гвоздь. Можливо, і якийсь запорожець звів біля Кодими зимівник, від якого й пішла назва поселення.

Довідка «ОЖ»

• Троянові вали почали споруджувати ще племена Черняхівської культури (III-IV ст. н.е.), пізніше вони слугувати антам для захисту від гунів, аварів, булгар.
• У XVII-XVIII ст. територія вздовж річок Кодима, Тилігул, Чичиклія стала стихійно заселятись. Прибували потомки запорозьких козаків і селяни, які тікали від панського гніту. На ці родючі землі переселялися польські селяни з Мазурії. Йшли люди з Волині, Запорозької Січі, Молдавії, Валахії.
• Після російсько-турецької війни, що завершилась Ясським миром (1792), колонізацію став проводити царський уряд, анексувавши вільні українські землі.
• У ХІХ – на початку ХХ століття Гвоздавка Друга була центром волості Ананьївського повіту Херсонської губернії.
• У той же час лівобережна Гвоздавка підпорядковувалась Велико-Бобрицькій волості Балтського повіту Подільської губернії.
• У Гвоздавці Другій було 9 крамниць (нині декілька), 2 корчми, оптовий склад вина та спирту, поштова станція, фельдшер.
• У церковнопарафіяльній школі навчалося пів сотні хлопців та дівчат, а в земській – 232 учні. Тепер першого вересня за парти сіло лише 104 дітей.
• Окрім п’яти сіл, волості підпорядковувалися більше 50 хуторів.
• Дерев’яний Троїцький храм у Гвоздавці Першій існував з 1782 р., а 1865-го на кам’яному фундаменті звели новий, вже на честь Івана Богослова, та добудували у 1882 році на пожертви селян дзвіницю.
• Будівля церкви була зруйнована наприкінці 60-х, на її місці звели Палац культури.
• У Гвоздавці Другій збереглася Свято-Михайлівська церква, збудована 1884-го. Біля неї поховано будівничого святині й церковного старосту Якова Митрофанського. На її подвір’ї є криниця з цілющою водою.
• Земська школа була зведена 1910-го року.
• Двоповерхову будівлю школи почали зводити у 1938 році.
• До 1959-го дітвора двох сіл навчалася порізно: в українській та молдавській школах.

Нагадаємо, на Одещині дві собаки щодня чекають господаря з війни.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ
Турецька криниця, мамонти й панське золото: що приховує Комарівка на Тилігулі