У перші тижні війни одного з лідерів української діаспори в єгипетському місті Дахаб Ярославу Токар запросили до поліції. На той час вона вже прожила тут близько двох років і була відома завдяки своєму благодійному українсько-єгипетському проекту «Діти пустелі», який проходив за підтримки місцевої влади та школи.
– Ми підтримуємо Україну у її боротьбі проти російської агресії, – так приблизно сказали їй у ході розмови. – Але водночас ми не допустимо в Дахабі жодних демонстрацій, які можуть бути розцінені у нашому місті як протидія російським туристам. У нас на Синаї своїх проблем вистачає. Тому кожна масова акція може бути прикладом для наслідування інших громад. Просимо донести цю інформацію до ваших українських та російських друзів, багато з яких вас підтримують. Ви ж знаєте, що будь-які дії, що не відповідають нашим законам, загрожують негайною депортацією.
Про це Ярослава можна було й не говорити. В українських діаспорах Єгипту став відомим вчинок однієї українки з Дахабу, яка запросила на свій день народження лише місцевих друзів-росіян. Після свята у всіх гостей трапився розлад шлунка. Постраждалі від такої гостинності звернулися до поліції. Розслідування виявило, що у торті була невелика доза отрути. «Патріотку-месницю» посадили до в’язниці, де вона провела кілька жахливих днів, а потім відправили до рідних країв.
– Я сумніваюся, що в Дахабі могло статися щось подібне, – розмірковує Ярослава. – Насамперед тому, що майже всі росіяни, які тут проживають і, з якими ми спілкуємося, з жахом від дій путіна. Хоч вони і знаходяться тут по кілька місяців, але їм все одно доведеться повертатися додому. Тому вони знаходять різні можливості, щоб продовжити своє життя тут. Молоді чоловіки однозначно поїдуть будь-куди, але тільки не в Росію. Щоправда, є й такі, в тому числі й серед українців, які заявляють про свою позицію перебувати поза політикою.
Незважаючи на позицію місцевої влади, можна говорити про те, що війна згуртувала українську діаспору. Це особливо виявилося у перші дні війни, коли багато українських туристів через військові дії в Україні не змогли виїхати з Дахаба. Ось тоді Ярослава разом зі своїми соратниками звернулася до керівництва місцевих готелів із проханням дати притулок українцям, поки вони не знайдуть можливості поїхати додому. Українська діаспора разом із друзями-росіянами у ті тривожні дні допомагала землякам із розміщенням, фінансовими коштами та продовольством.
У визначні для України дні діаспора збирається на околиці Дахаба в горах для спілкування та взаємної підтримки. Така зустріч відбулася у день річниці вторгнення російських орд до України.
На оголошену наперед зустріч прийшло близько п’ятдесяти осіб. Щоб дістатися до неживих гір, багато часу не потрібно. Тут вони підходять до міських кварталів. Група пройшла близько двох кілометрів і зупинилася біля однієї з гір. Найактивніші рушили до вершини і невдовзі на піку було розгорнуто українські прапори. Прозвучав гімн України та здравниці на честь мужнього народу та доблесних ЗСУ.
Потім уже під горою загорілося багаття. Лунали українські пісні. А потім ті українці, які нещодавно приїхали до Дахаба, розповіли про себе та перенесені страждання. Одні з них тікали від бомб і ракет, інші, і це було найжахливіше, говорили про жах окупації.
– Спочатку ці виродки займали пустуючі будинки, з яких бігли місцеві жителі, – зі сльозами на очах розповідає 75-річний Віктор із Нової Каховки. – Потім почали вламуватись і туди, де живуть люди. Якщо не зупинялися жити в будинку, то забирали все найцінніше. Сусід на нашій вулиці вирішив чинити опір, так вони його вбили. Біля русни на набережній стоять міномети. Вони роблять кілька пострілів українською стороною на правому березі Дніпра, потім розгортають гармати та стріляють по житлових будинках міста. Руйнування та вбитих людей потім показують російським журналістам і доводять, що це зробили українські нацисти. Ці постріли містом я зняв на телефон.
Незвичайну історію розповів Андрій із Рівного. Років двадцять тому він закінчив московський фізтех. Потім одружився з москвичкою, народилися двоє дітей. Очолював московське представництво австрійської фірми.
– Мої розбіжності з женою з приводу російської політики щодо України почалися ще до 2014 року, – розповідає Андрій. – Вона дуже довірливо ставилася до тієї пропаганди, яка мчала з усіх телеканалів і жодні мої аргументи на неї не діяли. І це незважаючи на те, що ми всією родиною щороку приїжджали до моїх батьків до Рівного.
Вона бачила, що жодних націків в Україні немає. З початком війни після 24 лютого 2022 року наші розбіжності перейшли усі кордони. Більше того, вона і дітей налаштувала проти України та мене. Жодні докази, включаючи біблійні та загальнолюдські істини, на неї не діють. Австрійська фірма, яку я очолював, припинила свою роботу у Москві. Тому мене нічого в Росії не тримає. Поки я в Дахабі, а далі буде видно. Думаю, що ніхто ні в Україні, ні в Росії зараз не планує майбутнього.
Ярослава Ротар приготувала два українські прапори. На одному з них усі українці фломастером написали слова підтримки та побажання воїнам ЗСУ. На іншому – свої імена та прізвища для посольства України в Єгипті. Це як символ того, що, незважаючи на те, що єгипетські українці зараз далеко від рідної землі, вони всі почуваються неподільною частиною народу України.
Олександр ФЕДОРОВ, член Міжнародної федерації журналістів.
На заглавному фото: злетіли українські прапори на горі; фото автора
Станом на 21 вересня 2024 року Одеса знаходиться у десятці міст України із найбруднішим повітрям. Читати далі
Одеська ОДА нагадує, що в Україні працює державний інтернет-магазин «ДроваЄ», де кожен може придбати дрова… Читати далі
В Одесі через безвідповідальну поведінку дорослих тяжко травмувався 4-річний хлопчик – він випав із вікна… Читати далі
Більшості отримувачів субсидій не потрібно звертатися до Пенсійного фонду перед початком опалювального сезону – їм… Читати далі
Увечері п'ятниці, 20 вересня 2024 року, в Одесі сталася ДТП за участю легкового авто та… Читати далі
Одеситці Любові Салатян 73 роки. Вже кілька років вона активно займається волонтерством. Її робота нелегка,… Читати далі
