Куликове поле в Одесі давно перестало бути просто великою міською площею. Це місце пам’яті, суперечок і важких спогадів. Напередодні річниці трагедії 2 травня журналісти подивилися, що нині відбувається біля Будинку профспілок, за металевим парканом та на площі, де колись намагався закріпитися «русский мир».
Ключові моменти:
Після роботи експертів слідчо-оперативної групи будівля виявилася відкритою для всіх охочих. Спроби профспілок встановити перегородки, щоб відокремити неушкоджені флігелі та запобігти мародерству, не мали успіху.
Відвідувачі ламали конструкції. Тому будівлю довелося огородити сталевим парканом. Він неодноразово змінював своє забарвлення: від синьо-жовтого — до червоно-чорного.
Уже наприкінці травня 2014 року мешканці Одеси запропонували знести спалений Будинок профспілок. Спогади про недавню трагедію були нестерпно гіркими. А на місці будівлі — звести церкву або меморіальний комплекс на згадку про людей, які тут загинули.
Але Федерація профспілок України заявила, що планує відновити будинок. Вартість реставрації оцінювалася тоді у 50 мільйонів гривень.
Поки профспілки шукали кошти на дорогі роботи, у 2015 році Міхеіл Саакашвілі, який на той час обіймав посаду голови Одеської обласної державної адміністрації, оголосив, що в будівлі має розміститися штаб Військово-морських сил України.
А прокуратура Одеської області та Фонд держмайна подали позов до суду з вимогою передачі Будинку профспілок у державну власність. Це обґрунтовувалося тим, що спірний об’єкт нерухомості є держвласністю і використовується відповідачем — Федерацією профспілок України — без належних правових підстав.
Судові розгляди тривали кілька років. Але в результаті будівлю до державної власності так і не передали. Федерації профспілок вдалося довести, що її було викуплено за кошти профспілкових організацій ще в 1984 році.
З 2017 року профспілки почали ремонтувати будинок. Щоправда, відновити вдалося небагато. Хіба що фасад частково привели до ладу — очистили від кіптяви. Провели й деяку реставрацію — за рахунок профспілкових внесків та залучених інвесторів.
Але внутрішнє оздоблення багатьох залів не завершено. Основні руйнування — законсервовані. Центральна частина будівлі, що постраждала від пожежі, досі капітально не відновлена. Частина вікон затягнута захисною плівкою.
Водночас профспілки, як і раніше, не відмовляються від наміру виділити частину площ будівлі під меморіальний музей. Але проєкт його за майже 12 років так і не з’явився. Та й коштів на це сьогодні немає.
Будівля здається практично безлюдною. Але в тій її частині, що вціліла, досі продовжують працювати деякі адміністративні відділи Федерації профспілок. Принаймні — судячи з оголошення на металевих дверях у бічній частині будинку. І потрапити до її офісу можна не з парадного входу, а через хвіртку біля воріт заднього двору.
Двір теж обгороджений високим парканом, увінчаним металевими шипами. Що знаходиться за огорожею, дізнатися практично неможливо. Ймовірно, Федерація профспілок вирішила вжити таких серйозних запобіжних заходів після скандалу, спричиненого кілька років тому спорудженням тут напередодні 2 травня мангала для шашликів.
Офіси, розташовані в бічних частинах будівлі, здаються в оренду. І, судячи з кількості припаркованих поруч автомобілів, частина з них точно не стоїть порожньою.
Як і раніше, на розі будинку висить яскравий банер їдальні. Колись її реклама зустрічала гостей міста, які виходили з вокзалу з боку Куликового поля. Вона приваблювала зголоднілих пасажирів прийнятними цінами та простим, але апетитним меню.
Сьогодні їдальня не працює. За склом її зачинених дверей — порожнє приміщення з обсипаною штукатуркою. Тобто повертатися сюди підприємство громадського харчування не планує.
Зазвичай біля Будинку профспілок досить безлюдно. Велична будівля — попри вибиті вікна та забиті двері — стала для одеситів місцем жаху та горя. Здається, люди інстинктивно оминають її. Але щороку 2 травня мешканці міста приносять сюди квіти. Цього дня, запобігаючи провокаціям, по периметру Куликового поля патрулює поліція.
Колись на паркані, що огороджує Будинок профспілок, вивішували фотографії жертв протистояння, спровокованого країною-агресором. До них приносили квіти та лампадки. Останніми роками квіти кладуть просто на площу. Вони є тут і зараз — зовсім свіжі. А на асфальті — напис, який намагалися стерти: «Будинок смерті». Але, як не гірко, сьогодні будівель, спалених «руським миром», в Одесі стає дедалі більше.
Найбільша площа Одеси отримала назву на честь поміщика Миколи Овсянико-Куликовського. На початку XIX століття він володів тут великою земельною ділянкою, яку сусіди назвали Куликовськими полями. Згодом ця назва перетворилася на звичне нам «Куликове поле».
В 1826 році поруч цього місця побудували Одеський тюремний замок. А поле, за припущенням деяких істориків, стало місцем поховань померлих в’язнів.
За однією з версій, у 1878–1882 роках тут ховали членів терористичної революційної організації «Народна воля», яких стратили у дворі сусідньої тюрми.
У 1918 році на Куликовому полі віддали землі загиблим у січневих боях між більшовиками та силами Центральної Ради — гайдамаками й юнкерами.
Спершу виконкомом радянських та робочих депутатів було вирішено поховати більшовиків і гайдамаків окремо. Відповідно, і вінки, покладені на могили, мали мати різні написи: «Жертвам соціальної революції» та «Жертвам омани, створеної контрреволюціонерами».
Але зрештою і червоногвардійців, і гайдамаків, і мирних мешканців, серед яких були й діти, поховали в одній братській могилі. Як писали тоді газети, її викопали «по величезному радіусу рівним широким колом, на зріст людини». У спільну могилу було опущено 119 трун.
За спогадами сина архітектора Генріха Топуза, у 60-х роках, під час будівництва Палацу профспілок, братська могила була розрита, а останки були перенесені в інше місце — ближче до зупинки 18-го трамвая. Там і встановили монумент, який отримав назву «Братська могила борців за радянську владу». Його автори: скульптор Петро Кравченко і архітектор Генріх Топуз.
Але ця братська могила була тільки першим масовим похованням на Куликовому полі. У серпні 1919 року там були поховані ті, хто загинув у боях з німцями-колоністами, — зокрема й курсанти піхотних та артилерійських курсів. У березні 1920 року — останки 37 жертв денікінців, вбитих в останні дні перед відходом білогвардійців з Одеси.
У 1944 році на Куликовому полі ховали воїнів, які загинули під час визволення Одеси від фашистських загарбників. Згодом всіх їх перепоховали. Частину останків — на Алеї Слави в парку Шевченка, іншу — на Другому Християнському кладовищі.
Незважаючи на невтішне сусідство з міською в’язницею та чутки про поховання тут нещасних в’язнів, наприкінці ХІХ століття Куликове поле стало місцем народних святкувань. Тут відзначали Новий рік, Різдво, Великдень. Вирували ярмарки, закликали цирки, звіринці, каруселі й атракціони.
У 1967 році, до 50-річчя встановлення радянської влади, на Куликовому полі звели найбільший у місті пам’ятник Леніну. Його висота сягала близько 10 метрів.
У 2006 році за рішенням мера Едуарда Гурвіца монумент перенесли до Савицького парку. А у 2016-му пам’ятник опинився в етнографічному комплексі «Фрумушика-Нова». Сьогодні звергнутий Ленін став частиною музею соцреалізму просто неба.
Коли площа позбулася «вождя світового пролетаріату», віце-мер Михайло Кучук оголосив про плани звести на Куликовому полі торговельний центр. Проте цю ідею одесити та історики сприйняли критично. Тож ТЦ «на кістках» тут збудувати не вдалося.
У травні 2014 року воно стало місцем протистояння учасників Євромайдану та прихильників «руської весни». Після анексії Криму, сепаратистського захоплення Донбасу, проєкту «Новоросія» була потрібна Одеса. Їй призначалося стати черговою «народною республікою». У лютому 2014 року антимайданівці розбили на Куликовому полі свій табір. Там проходили нескінченні мітинги. А 2 травня демонстрації переросли у відкрите збройне зіткнення майданівців і сепаратистів. Його трагічним фіналом стала пожежа в Будинку профспілок.
Сьогодні на Куликовому полі розгорнута виставка військової техніки. У ряд вишикувані понівечені російські танки та бронетранспортери. Символи «руського миру», який 2 травня 2014 року призвів до загибелі 48 осіб, ще понад 200 людей отримали поранення та травми.
Раніше ми повідомляли що поляк написав дослідження про події 2 травня в Одесі.
Ще «Одеське життя» опитало одеситів на вулицях міста, що вони пам’ятають про події 2 травня 2014 року.
Читайте також: Трагедія 2 травня: де зараз перебувають головні фігуранти розслідування
У парку Перемоги розквітли рідкісні для Одеси сакури, створивши казкові алеї. Містяни вже активно діляться… Read More
Репортерка «Одеського життя» Марія Котова сумлінно щотижня відвідує Привоз, щоб наші читачі завжди були в… Read More
Історію окулярів вдається простежити до кінця XIII століття (орієнтовно 1285–1290-ті роки). Перші письмові згадки про… Read More
В Одесі заплановані масштабні дорожні роботи одразу на кількох вулицях і проїздах у різних районах… Read More
В Україні бізнес долучається до захисту неба, у Росії фіксують атаки дронів і пожежі, а… Read More
Російські безпілотники знову атакували портову інфраструктуру Одещини. Більшість цілей збила ППО, пошкодження мінімальні. Read More
