Таємниця “Чорних клобуків”: чому гагаузи Одещини заявили про право на статус корінного народу

Ключові моменти:

• У Верховній Раді зареєстровано законопроєкт №15223 про визнання гагаузів корінним народом України
• Автори ініціативи посилаються на дослідження істориків, які пов’язують предків гагаузів із тюркськими племенами «Чорних клобуків»
• У гагаузьких селах Одещини дедалі більше дітей не володіють рідною мовою навіть у родинах, де обидва батьки — гагаузи
• Статус корінного народу може дати громадам державну підтримку для освіти, медіа, культури та збереження мови

У травні 2026 року у Верховній Раді зареєстрували законопроєкт №15223, який пропонує офіційно визнати гагаузів корінним народом України. Ініціатива спирається на Закон України «Про корінні народи України», ухвалений у 2021 році, а також на історичні дослідження доктора історичних наук Сергія Сегеди. Вчений вважає, що предки сучасних гагаузів жили у причорноморських степах ще за часів Київської Русі та були відомі як «Чорні клобуки».

Сьогодні в Україні проживає майже 32 тисячі гагаузів, переважно на півдні Одещини. Попри багатовікову історію та власну мову, представники громади все частіше говорять про кризу ідентичності: у багатьох селах діти вже не володіють гагаузькою навіть на побутовому рівні.

Журналістка «Одеського життя» Антоніна Бондарєва поспілкувалася з педагогами, культурними діячами, громадськими активістами та представниками гагаузьких громад Одещини, щоб з’ясувати, чому питання статусу корінного народу стало для них не лише політичним, а й питанням культурного виживання.

Що гарантує Україна корінним народам?

Корінний народ це:

• етнічна спільнота, яка сформувалася на території України;
• є носієм самобутньої мови і культури;
• є етнічною меншиною;
• не має власного державного утворення за межами України;
• самоусвідомлює себе корінним народом України.

В Україні офіційно визнані три корінні народи: кримські татари, караїми та кримчаки. Їхній статус закріплений у Законі «Про корінні народи України», який Верховна Рада ухвалила у 2021 році.

Оскільки корінні народи, на відміну від національних меншин, не мають власної держави за межами України, держава бере на себе підвищені зобов’язання щодо їхнього захисту.

Преференції та права корінних народів:

• Держава офіційно визнає представницькі органи (у кримських татар це Курултай і Меджліс), органи влади зобов’язані консультуватися з ними під час ухвалення рішень, які стосуються прав та інтересів корінних народів.
• Право через представницькі органи представляти себе на міжнародній арені (в ООН, Раді Європи тощо) для захисту своїх прав.
• Представницькі органи корінних народів мають право на отримання фінансової підтримки з Держбюджету України, держава може фінансувати програми розвитку корінних народів.
• Мають право на збереження спадщини, на створення своїх закладів освіти з навчанням рідною мовою (або вивченням рідної мови), створювати власні медіа за фінансової підтримки держави.

Корені гагаузів – у степах Буджаку

Юрій Дімчогло, голова «Асоціації гагаузьких товариств України»:

– Нещодавно, відвідуючи гагаузьке село Виноградівка (Курчу) Болградського району, я зайшов до дитсадка і звернувся до малюків гагаузькою. Виявилося, що з 14 дітей у групі рідну мову знають лише двоє.

На жаль, аналогічна ситуація і в інших гагаузьких селах України. Виключенням є лише Олександрівка та Дмитрівка – ці села розташовані в глибинці Болградського району й «самозберігаються».

Сьогодні гагаузи мають статус національної меншини. Але в інших нацменшин є Батьківщина-мати: у болгар – Болгарія, в угорців – Угорщина, у молдаван – Молдова тощо. Кожна країна допомагає своїй діаспорі. Наприклад, Болгарія – підручниками, книгами, програмами. Болгари з України можуть безкоштовно навчатися у вишах Болгарії. У гагаузів таких можливостей немає.

Опоненти кажуть: є ж Гагаузія. Але це – лише автономне територіальне утворення на півдні Молдови, це не окрема держава.

До законопроєкту додано наукове обґрунтування. Предки гагаузів – тюркомовні кочівники – жили у причорноморських степах ще у IX-XIII століттях. Згадка про них є в «Слові о полку Ігоревім». Коли гагаузи масово переїжджали з Балкан до Буджаку, вони фактично поверталися на свої історичні землі.

До речі, в Болгарії не визнають гагаузів, там їх називають болгарами, в Греції – греками, в Румунії – турками-християнами. І тільки на території України, в Бессарабії, ми маємо свою історичну назву.

Коли Верховна Рада ухвалить поправки до закону, гагаузи отримають можливість створити представницький орган з юридичним статусом – для взаємодії з державними органами.

Це непростий процес: Закон «Про корінні народи України» ухвалили у 2021 році, а Меджліс кримських татар отримав статус лише у 2025-му. Проте ця імплементація підштовхнула до активних дій.

На нас чекає шлях до створення представницького органу. Це будуть народні збори гагаузів України, до яких увійдуть представники від кожного села з компактним проживанням гагаузів, а також від громадських організацій.

 

Рідна мова – як іноземна, ми на межі втрати ідентичності

Прасковія Долапчи, директорка Котловинського ліцею Ренійської міськради:

– Надання гагаузам статусу корінного народу України – це не просто юридичний крок. Це питання нашого виживання як етносу, це крик про допомогу, який вже неможливо ігнорувати. Уявіть собі: у гагаузькому селі Котловина понад половина учнів ліцею не володіють рідною мовою: батьки вдома перестали розмовляти з дітьми гагаузькою.

Для нас, учителів, це справжній парадокс і невимовний біль. Дивишся на дитину: тато й мама, бабусі й дідусі – всі до сьомого коліна чистокровні гагаузи, а дитя не знає рідної мови.

Коли діти приходять на уроки й починають вчити мову предків, вона для них звучить, наче англійська.

Сумно, але доводиться констатувати: гагаузи стоять на межі втрати ідентичності.

Зараз у ліцеї гагаузька вивчається майже символічно. У початковій школі – лише одна година на тиждень, у 5-11 класах – півтори-дві години. Дякувати Богу, підручники є, – їх видають в Україні, за це ми щиро вдячні. Але крім підручників – повний вакуум. Ані художньої літератури, ані дитячих книжок гагаузькою. Завдяки допомозі Гагаузької автономії з Молдови до нас доходить якась періодика й словники через Обласний центр гагаузької культури у Виноградівці. Але хіба так має відроджуватися культура?

Якщо гагаузів нарешті визнають корінним народом України, у нас з’явиться крило для польоту – державне фінансування на видання книг та підтримку власних медіа. А ще нам потрібні курси підвищення кваліфікації для викладачів гагаузької мови.

Я не кажу про те, що треба перевести все навчання на гагаузьку – це недоцільно. Але збільшити кількість уроків мови, літератури, історії необхідно.

Статус корінного народу – це про порятунок живої культури: фінансування музеїв, фестивалів, фольклору та ремесел. Подивіться на наш ліцей: тут діє унікальний музейний комплекс, що дихає історією гагаузів, до нас приїжджають гості з усього світу. А знаєте, як це фінансується? Згідно зі штатним розкладом, ми можемо мати лише 25% ставки керівника гуртка. Чверть ставки – за збереження національної пам’яті…

Наші громадські діячі роблять все на засадах волонтерства, з любові до свого краю. Але нам потрібна допомога держави і залізобетонні гарантії. Тільки тоді ми зможемо впевнено сказати: ми – гагаузи, ми зберегли своє обличчя, і ми є невіддільною частиною України.

Читайте також: Мова історії: чому жителі півночі та півдня Одещини говорять по-різному

Це зробить народ більш «видимим» на поліетнічній мапі України

Ярослава Міщенко, заслужена журналістка України, менеджерка проєкту «Україна православна», уродженка півдня Одещини:

– Вважаю, що гагаузам статус корінного народу дуже потрібний, це зробить народ більш «видимим» на яскравій поліетнічній мапі України. Таке визнання тягне й фінансові зобов’язання держави: розробка регіональної програми розвитку культури та літератури, підтримка освіти, медіа гагаузькою мовою – це було б прекрасно. Зрештою, гагаузька спільнота буде бачити, що держава вкладається в її розвиток.

Минулого року я була присутня на Форумі гагаузької меншини, що проводила Державна служба етнополітики та свободи совісті. Чудовий захід, з фотовиставкою, виступами колективів, експозиціями предметів побуту, з ґрунтовною лекцією професора Сергія Сегеди, який доводив, що домівка гагаузів – у Буджаку.

Але що привернуло увагу: там були представлені книжки гагаузькою, переклади християнської літератури. Гагаузи дуже побожний народ, і я раділа, що є базові для православних книжки рідною мовою, але деякі з них були видані… в Санкт-Петербурзі. Мені стало дуже сумно, що їх видав не Київ.

Нещодавно Путін видав наказ про спрощене надання громадянства жителям Придністров’я (Придністров’я – невизнане утворення у Молдові, де живуть гагаузи). Тобто Росія, яка відшматувала територію Молдови, перетворивши її на контрабандистську клоаку та осердя «русского мира», ще й почала видавати паспорти РФ гагаузам. Отримуючи для себе, певно, право і їх «захищати».

Так, молдавські гагаузи – не українські. Ми інтегровані в політичне та суспільне життя України. В Україні є три генерали гагаузи (один із них – герой України), з кожного гагаузького села від 50 до 100 людей служать в ЗСУ.

Гагаузи дали Україні відомого політичного оглядача Івана Капсамуна, який також служив і був поранений. Цей народ заслуговує на правову самоідентифікацію.

Це корисно для того, щоб молдавські гагаузи бачили, як поводяться українські, і що «русский мир», який знедолив рідну країну, твій край, не є щось добре.

На форумі гагаузи співали Гімн українською, я бачила, як вони пишаються своєю країною. І думаю: наскільки і гагаузи, і Україна стали б сильнішими, якби закон стимулював розвиток цього народу.

Мову не потрібно «захищати» – нею треба розмовляти

Домна Бринза, ветеран педагогічної праці, мешканка села Котловина Ренійської громади:

– Я багато читала про законопроєкт і склала власну думку: це питання не дуже актуальне, оскільки в країні в період великої війни є важливіші проблеми, що потребують першочергового фінансування. У нас зруйновані міста і села, страждає економіка, а ми, гагаузи, проситимемо гроші з держбюджету на фінансування своїх національних програм?

Думаю, наразі у всіх нас одна проблема – війна. Один біль – загиблі та зниклі безвісти. І всі сили мають бути зібрані для досягнення миру.

Сьогодні багато людей, особливо пенсіонери, перебувають у скрутному становищі, пенсії маленькі. Діти не можуть приїхати й допомогти батькам, як це було раніше. Діти не можуть приїхати навіть на похорон батьків.

Я люблю свою мову, пишаюся своїм народом, його історією. Ми з чоловіком – гагаузи, обидва із вищою освітою, лікар і педагог, завжди розмовляли вдома гагаузькою, наші діти володіють рідною мовою. Але у дітей змішані родини. У одного сина дружина молдаванка, у іншого – болгарка. Вони у своїх сім’ях розмовляють тією мовою, якою комфортно. Їхні діти – відповідно.

Наша донька вийшла заміж за гагауза. Попри те, що вони живуть в Одесі, вдома розмовляють виключно гагаузькою. Їхні троє дітей розуміють рідну мову, хоча розмовляють важко.

Жоден закон не допоможе зберегти мову, якщо в родинах нею не говоритимуть.

Я навчаю онуків: вчіть рідну мову, завдяки їй ви почуватиметеся комфортно в будь-якій країні, яка розмовляє мовами тюркської групи.

Культура на «мінімалці» та ентузіазмі

Пантелей Кирмизи, заслужений працівник культури України, мешканець села Кубей Болградського району:

– Питання про присвоєння гагаузам статусу корінного народу я вважаю актуальним. Як це так – жити без Батьківщини, без рідної землі?

Статус корінного народу передбачає його підтримку насамперед у сфері культури. Дехто запитує: а як у селі Кубей, де живуть гагаузи й болгари, буде сприйнято те, що гагаузи отримають статус і преференції? Гадаю, більшість зрозуміє правильно і оцінить позитивно. У нас багато змішаних сімей: болгарки виходили заміж за гагаузів, гагаузки – за болгар. Люди вчили мову одне одного. Нам нічого ділити. У мене самого є і гагаузькі, і болгарські корені. А мій батько казав: «Якби в Кубеї ще й роми жили, я б вивчив їхню мову теж».

Проблему бачу в іншому – у ставленні до культури. Вона завжди фінансувалася за залишковим принципом. Так і зараз: чиновники «виписують» собі премії, а культпрацівники – на «мінімалці» та ентузіазмі.

Закон прийняти можна, проблема у ставленні. Як його змінити? І я маю на увазі не тільки чиновників, депутатів.

Сьогодні більшість батьків не цікавляться вихованням дітей: нагодували, одягли, купили дорогий телефон, записали на гурток – і все. Батьків, які приходять на репетиції, цікавляться – одиниці. Цінності змінилися – не знаю, до чого ми прийдемо.

Раніше робота клубних установ у селах була на високому рівні. Зараз діяльність – на стрічці у Фейсбуці. Насправді ж колективи зникають, а ті, що є, – уже слабенькі.

 Довідка «ОЖ»

Загальна кількість гагаузів у світі становить близько 240-250 тисяч осіб. Найбільше гагаузів проживає в Молдові, де існує автономний регіон Гагаузія. Також громади є в Болгарії, Румунії та Туреччині.

В Україні проживають майже 32 тисячі гагаузів, переважно на півдні Одещини. Вони мають власну мову, що належить до тюркської групи, культуру та багатовікову історію. Більшість сповідує православ’я – саме це робить їх унікальними, адже більшість тюркських народів є мусульманами.

Читайте також:

• Тисячі овець, 70 тонн вина і дідусів скарб: чим вражає старе село на Одещині
• «Щоб мене умити, сусіди в чергу стають»: Як відзначають Георгіїв день в різних селах Одещини