Таланти сільського інтелігента: як звичайний вчитель з Любашівщини став пасічником

Пасіка – подарунок від батька

Власна пасіка з шести бджолосімей — подарунок батька — з’явилася у садибі молодого вчителя математики і фізики Сергія Васильовича у 1983 році, коли він з дружиною, вчителькою початкових класів Ларисою Леонідівною, і малолітнім сином Миколою повернувся працювати у рідну Новоселівську школу.

Відтоді подружжя педагогів плекає не лише сільських і власних дітей і онуків, а й працьовитих комах, щороку збільшуючи власну пасіку на декілька вуликів.

— У сім’ї мого діда Онисима виховувалося семеро дітей. П’ятеро синів були майстровитими столярами, разом з іншою живністю тримали й власні пасіки. По лінії матері Галини Григорівни також бджолярів вистачало, — розповідає Сергій Мироненко. — Так повелося у роду: змалку привчали дітей не цуратися сільської  роботи, зокрема й на пасіці.

Пасіка сільського педагога ташується серед доглянутих дбайливим господарем фруктових дерев. Садок у Мироненка також славний: яблуні, сливи, вишні, груші, горіхи. Дарами пасіки і саду полюбляють ласувати четверо внуків, які частенько навідуються до дідуся з бабусею на гостину.

Біля  хатинок трудолюбивих бджілок можна надибати ще й старовинні жорна. Колись — запорука благополуччя кожної селянської родини, нині ці кам’яні артефакти стали оберегом пасіки і обійстя та свідченням важкого життя українського селянства.

Краєзнавець, художник і музикант

Краєзнавство — ще одне захоплення педагога і пасічника. У дитинстві, пасучи череду корів, малий Сергійко у полотняній торбинці приносив додому глиняні черепки та різне залізяччя, вимиті дощами у рівчаках і на місцях уже зниклих з мапи хуторів та поселень.

Потім до його колекції додалися інші речі повсякденного вжитку українських селян. Щось цікаве приносили учні. Згодом з легкої руки педагога у школі з’явився прекрасний історико-етнографічний музей, де кожний допитливий школяр може дізнатися про життя-буття свого рідного села та славних земляків.

А ось класи, кабінети і шкільні коридори прикрашені вишуканими пейзажами і натюрмортами авторства художника-самоуки Сергія Мироненка. На полотнах він увічнив мінливу красу рідної природи, золотавих бджілок на розквітлих соняхах, сценки з сільського життя, рідних та земляків. Найкраще Сергію Мироненку творилося на світанку, в духмяному саду, коли вранішні промінці сонця ведуть бджіл за нектарним взятком на розквітлі соняхові, гречані, ріпакові поля, акацієві лісопосадки та степове різнотрав’я. Летіти їм недалечко, якраз за околицю села.

Багатогранний на таланти сільський інтелігент також віртуозно грає на гармошці та синтезаторі.

Найгарячіша пора для пасічника

Ділячись секретами ремесла, Сергій Мироненко розповів, що найгарячіша пора для пасічника — медовий сезон, який триває з весни до осені. У кращі роки він збирав тонну і більше меду зі своєї пасіки. А ось з початком вересня починає готувати пасіку до зимівлі. Для підгодівлі бджолосімей залишає лише мед. Цукор не використовує взагалі. Адже завдяки природному харчуванню бджоли виходять із зимівлі сильними і здоровими.

З початком війни його родина неодноразово передавала захисникам свіжий мед та вощину для виготовлення окопних свічок.

Прадідівське ремесло, як заведено у Мироненків, пасічник мріє передати нащадкам, щоб любили і плекали невтомних бджілок, яких ще називають комахами Божими.

Цікаве про бджіл

• У  вулику мешкають від 10 до 80 тисяч комах.
• Робоча комаха літає зі швидкістю понад 60 кілометрів на годину і щохвилини махає крильми 11 тисяч разів.
• Бджоли — єдині із комах, які виробляють їжу для людей.
• В період медозбору бджола живе менше ніж 40 днів, відвідує мінімум 1000 квітів, щоб виробити менше чайної ложки меду. *Щоб отримати кілограм меду, потрібен нектар з більш ніж мільйона квітів.
• Прополіс – найсильніший природний антибіотик.