Таємниці підземної Одеси: екскурсія незвичайним музеєм у катакомбах (ФОТО)

Сховище

Вхід до музею «Таємниці підземної Одеси» починається зі спуску до бомбосховища. Це бомбосховища один із шести об’єктів з’єднаних між собою підземними тунелями. Унікальність такої структури укриттів полягає в тому, що у разі обвалу або блокування входу, можна евакуюватися до сусіднього притулку через катакомби.

Цей підземний «бункер» розрахований на 1200 осіб, тому у разі ядерного удару там могла сховатися більша частина населення Молдови. Укриття було забезпечене системою очищення та підігріву повітря, освітленням, зв’язком та каналізацією. Але завдяки мародерам, які тут орудували в 90-х роках, з усього цього нічого не залишилося. Провід, труби, силові вузли електророзподілу та дизельні генератори здали на металобрухт.

З бомбосховища йде вихід у так звані «дикі катакомби». Тут відвідувачі знайомлять із історією виникнення катакомб.

Каменоломні

Перші шахти з’явилися в одеських балках, де добувати камінь було набагато легше. Згодом перейшли до шахтного методу видобутку каменю. Тоді шахтарі Одеси ще не знайомі з тонкощами шахтного виробництва. Тому камінь видобувався грубо — його ламали, дробили і з отриманого матеріалу будували перші одеські будинки. Але потім з Англії привезли комплект шахтарських пилок, і процес видобутку будівельного матеріалу пішов грамотніше та технологічніше. Така модернізація допомогла спростити працю робітників та збільшити обсяги виробництва. До речі, на деяких настінних малюнках зображено схему видобутку ракушняка в XIX столітті.

Першими шахтарями були козаки, які розквартувалися в Одесі разом із Де Рібасом. Пізніше до робіт на шахтах припускали й громадянське населення. Щоденна виснажлива праця, в умовах, коли весь час дихаєш будівельною «крихтою», негативно впливала на здоров’я робітників, і більшість шахтарів не доживали до сорока років. Однак, ця праця була вільнонаймана. У перерахунку сьогодні робітники шахт отримували близько 600-800 у.о. Один видобутий блок шахтарі збували за ціною до п’яти копійок. А продавці продавали їх від десяти до п’ятдесяти копійок.

Работоргівля

Пізніше з’явилися більш надійні та дешеві будівельні матеріали. І робітникам довелося покинути свої шахти. А катакомби, що утворилися, зайняв одеський кримінал, у тому числі і работоргівці. Найвідоміші з них – брати Розенберги. Вони прославилися тим, що крали гарних одеських жінок та продавали їх у «будинки розпусти» Греції, Туреччини та інших країн середземномор’я. А одного разу серед жертв виявилася російська красуня – княгиня Лопухіна. Вона була з багатого та знатного роду, тому на її пошуки було кинуто великі сили армії та поліції. Завдяки цій масштабній операції княгиня була врятована, а злочинців спіймано і покарано.

Воровські «малини»

Проте після цього в лабіринтах катакомб, як і раніше, ховалися «сумнівні» елементи суспільства. Про ці події залишилося відносно небагато інформації. Але відомо, що жандарми часто влаштовували рейди підземеллям міста і знищували відомі ходи в катакомби. Але проблеми це не вирішувало. Банди займали зручні системи з безліччю виходів, а деякі спеціально мінували. Так катакомби перетворилися на злодійські «малини» та склади крадених чи контрабандних речей.

У тридцяті роки ХХ століття, радянська влада залучила свідому радянську молодь до зачистки катакомб від криміналітету, що розбушувався. Одним із таких «чистильників» був шевець та громадський діяч Тимофій Грицай. Одного разу, на одному з рейдів, Тимофій Грицай переслідував по тунелях катакомб, який втік із камери смертників ватажка банди та терориста Григорія Мацкула, який сховався у катакомбах Одеси. До затримання небезпечного злочинця було залучено навіть собак. Якоїсь миті чекістам вдалося оточити і загнати Мацкула в глухий кут. Однак увійшовши до печери, де мав перебувати Мацкул, жандарми нікого не виявили. Як пізніше з’ясувалося, йому вдалося бігти через маленький отвір у печері, який через довгий лаз вело до іншої печери, а звідти через два капітальні ходи до центральних катакомб. Так, спритний злочинець вкотре уникнув правосуддя.

Знахідки

Досліджуючи злощасний лаз, Тимофій Грицай виявив у ньому безліч дивних кісток. Їх Грицай відніс на кафедру зоології до одного з одеських університетів. З’ясувалося, що ці кістки належать доісторичним тваринам та мають велику наукову цінність. З того часу чекіст став бажаним гостем на кафедрі палеонтології. А 1936 року Академія наук УРСР створила постійну Одеську палеонтологічну експедицію. Її начальником став колишній агент карного розшуку Тимофій Грицай. Згодом, вчений-самоук отримав звання професора, не маючи при цьому навіть середньої освіти.

Малюнки

На стінах катакомб дуже багато малюнків. Довгий час вхід у підземелля був відкритим і багато хто з тих, хто тут бував, залишили по собі написи (зараз їх назвали б — графіті). Як правило, це написи чи малюнки, які не мають жодного сенсу. Але ця медаль має і зворотний бік. Багато малюнків залишили шахтарі, революціонери, бандити, а також священнослужителі, які ховалися від гонінь радянської влади. Тому ці написи вже несуть у собі історичну цінність, оскільки відбивають багато яскравих подій в Одесі.

Ядерна війна

В експозиції музею є окрема кімната. У ній знаходяться модель людського тіла, понівеченого мутаціями, дитина в протигазі, метал, що гниє, та інші моторошні деталі. Ця кімната створена для того, щоб відвідувач побачив і відчув всі страхи наслідків ядерної війни. Відверто кажучи, це видовище не для людей зі слабкими нервами.

Як з’явився музей «Таємниць підземної Одеси»

Мені вдалося поспілкуватися з одним із творців музею «Таємниць підземної Одеси» Максимом Баранецьким:

– Ми спустилися сюди 2013 року невеликою групою. І одразу зрозуміли, що цей об’єкт унікальний. По-перше, він розташований у центрі міста. По-друге, структура цих катакомб дуже різноманітна. Тут є карсти, озера та різні конфігурації кріплень, притаманні одеським каменоломням. Крім того, катакомби – це частина історичного центру Одеси. Тут “жили” кілька партизанських з’єднань, контрабандисти, безліч кримінальних особистостей та цілих банд. Тому й народилася ідея створити такий унікальний музей, який відбиває все підземне життя Одеси. Починаючи від шахтної справи і до сьогодні.

– Що довелося зробити, щоби в катакомбах з’явився музей?

– Півтора року ми робили туристичний маршрут. Розчищали тунелі від сміття, яке зібралося тут за десятиліття. А потім почали його насичувати експозиціями та історіями. Усе це робилося разом із одеськими краєзнавцями та істориками. І сьогодні ця робота продовжується.

– За рахунок яких коштів підтримується діяльність музею?

– Ми досягли того, що цей об’єкт став національною пам’яткою і зараз він уже охороняється державою. Але матеріальної допомоги нам не надають. Розвиток музею здійснюється за рахунок допомоги волонтерів, благодійників та меценатів.

Одеські катакомби нагадують домашні підвали, в яких люди зберігають незатребувані, або неактуальні речі та спогади. Вони можуть бути не завжди корисними чи приємними. Але при цьому допомагають пережити миті давно минулих днів. Спускаючись у катакомби, пам’ятайте найголовніше – бережіть голову, ноги та свою історію.